Торік, вітаючи Анатолія Вадимовича Свідзинського, видатного фізика, першого ректора Волинського державного університету, одного з найцікавіших українських інтелектуалів і спадкоємця аристократичного роду, з поважним 80-річним ювілеєм, «День» поставив запитання: чи ж належно в нашій державі вшановують інтелект? «Розкішний ювілей без нагород» — так ми назвали матеріал про цю непересічну особистість. Вчений, без праць котрого вже не уявляють фізики твердого тіла, а за його підручниками навчаються в університетах, автор праць з теорії та практики українського державотворення, не був відзначений навіть званням «Заслужений». Ті, хто особисто знайомий з Анатолієм Вадимовичем, не дивуються — йому не властиві життєві компроміси, яких часто вимагає подання на ту чи іншу державну нагороду.
Втім, за рік, який минув після ювілею, держава і громадськість наче вирішили достойно реабілітуватися. Анатолій Свідзинський став заслуженим діячем науки та техніки України, а його книга «Синергетична концепція культури» стала переможцем конкурсу «Світ волинської книги-2009» у серії наукової та науково-публіцистичної літератури.
— Анатолію Вадимовичу, «День» вітає вас з цими нагородами, хоча найголовнішу ви, як кажуть, отримали від Бога: це ваші таланти. Але людині, мабуть, завжди приємним є й її земне визнання. Як сприйняли звання не просто діяча науки і техніки, а заслуженого діяча? Адже для багатьох це є найпершим визнанням їхнього професіоналізму і дорожче за ордени й медалі.
— Сталося те, що мало статися. Онде ціла стіна книжкових поличок: там є і мої заслуги. Ось перше видання праці «Математичні методи теоретичної фізики». Невеличка книжечка у м’якій обгортці. А четверте видання, у двох томах, зовні уже нагадує енциклопедичний том. За цим стоять роки праці. Я завжди розумів, що оскільки є заслуги, то можна називатися заслуженим. Але читав, зокрема і в газеті «День», про те, що багато нагород, на жаль, купується. Я не готовий був щось платити не тому, що бідний, а тому, що це етично для мене неможливо. Ходити, просити я теж не буду. Я подумав, що мені досить і того, що я сам знаю, що я — заслужений діяч. Але коли мені все-таки дали нагороду, то було приємне відчуття. Вручав її голова Волинської облдержадміністрації Микола Романюк, представник держави, влади, зрештою, народу. Тобто мені приємно, що мою працю оцінив народ.
— Ви потрапили в один список нагородження зі Степаном Бандерою. Нині у суспільстві продовжують ламати списи, чи варто було відзначати його званням Героя України? Як ви поставилися до такого сусідства і яке ваше ставлення до такої відзнаки?
— А візьміть будь-який словник, я узяв словник Даля, і прочитайте визначення слова «герой». Доблесний сподвижник, самовідданий аж до самозречення... Чи характеризують ці слова Степана Бандеру? На мою думку, цілком. Якщо країна цінує свою незалежність, то вона повинна цінувати й людей, які боролися, віддавали життя за цю незалежність. В указі ж чітко сказано — Герой України. Не Японії ж він герой, не Нікарагуа... Я вважаю, що це наша національна хвороба: невміння вживати слова у їхньому питомому нормальному значенні.
— У тій же Росії навряд чи сперечалися б з подібного приводу.
— Україна розділена ідейно принаймні навпіл. Проблема, аби об’єднати її спільними ідеями, й ідея незалежності — одна з них. Це дуже важлива ідея, це та ідея, за яку віддав своє життя і Степан Бандера. Інколи доводиться чути міркування, що ось мій родич воював і проти гітлерівців, і проти бандерівців, і дійшов до Берліна. Але не варто забувати, що бандерівці воювали, принаймні, на два фронти, і проти гітлерівців, і проти «совєтів». І якщо порахувати кількість вояків УПА, то фашистів вони знищили таки колосальну кількість. А може і чийсь родич дійшов до Берліна, бо вояки УПА вбили певну кількість гітлерівців, серед яких міг бути і потенційний вбивця твого родича?..
— Газета «День» має намір скласти інтелектуальний календар значимих дат. Які б дати ви вписали у нього, які події, люди, герої є для вас знаковими?
— Знакові постаті — й Костянтин Острозький, і той же Мазепа... Знакові постаті — це видатні люди, видатні діячі, які забезпечили існування української нації. Чи є такою знаковою постаттю, якою треба пишатися, наприклад, Щербицький? Хоча він забезпечував, як кажуть, видобуток сталі, чавуну, прокату і т. д. А куди воно все ішло?! Куди йшли наші національні багатства? Вони ішли у Росію. А перед ним Шелест, який намагався використати українські ресурси — і матеріальні, й інтелектуальні — на користь України. Щербицький, отже, працював на іншу країну, Шелест же при всіх своїх недоліках був людиною, яка внутрішньо була українським патріотом. Чим це скінчилося для нього — відомо, як кажуть, дали по шапці. В історії були різні люди, різні особи, і треба дивитися на саме поняття знаковості. Очевидно, що для України знаковість Шелеста переважає знаковість Щербицького. Але знаковості Мазепи та Бандери переважають знаковість Шелеста. Тобто ми маємо думати про те, що буде нас консолідувати.
Були в нашій історії люди, діячі, які прагнули сидіти на двох стільцях. Це погано вдається. Треба бути послідовним! А щоб бути послідовним, потрібні прості речі: говорити правду. Це перше. І друге: уміти аналізувати, а що ж є правдою? З цього приводу хочу висловити міркування з приводу однієї знакової для Волині події: її 70-річного ювілею створення Волинської області. Ця дата підноситься під девізом возз’єднання народу в єдиній Українській державі. Слухайте, але ж треба зрозуміти, що ж відбувалося 17 вересня 1939 року! А відбувалася реалізація Пакту Молотова — Рібентропа, в якому було усе розписано. З планом гри наші війська — наші я кажу з точки зору радянської людини — вдерлися у Польщу, вдарили її ножем у спину. З одного боку — німці, з іншого — СРСР. Обіцялося взяти під захист майно і життя «єдинокровних братів». Приблизно за три-чотири дні усі крамниці, зокрема і в Західній Україні, були розграбовані, спустошені. Як це відбувалося, можна ще й тепер запитати у свідків. А скільки «єдинокровних братів» невдовзі було вивезено до Сибіру? То яку подію і з якою помпою ми відзначаємо?
Знаковими є події, які звершуються у нашій голові. Це осмислення того, що є правда, осмислення Бога, волі Бога, справедливості... А дати? Ось недавно ми відзначали Міжнародний день рідної мови. А де ще є День рідної мови? В Англії є англійської мови?.. Він є у нас, бо в нас мова у приниженому й кризовому стані. Через деформовану свідомість деформується і мова. І якщо є деякі дати у календарі, вони часто є не від нашого хорошого життя. Бо не мусить відзначати день мови нація, яка є «мовноповноцінною».
— У книзі «Синергетична концепція культури» ви торкаєтеся найпекучіших гуманітарних проблем, які намагається розв’язати Українська держава. Те, що її визнано кращою у серії наукових і науково-публіцистичних книг, є визнанням сприйняття ваших ідей і висновків?
— Можливо було недостатньо книг, з якими моя праця могла б конкурувати... Але вона справді подобається багатьом людям, відповідає певним запитам. Я не хочу сказати, що вона — ідеал, бо вже зараз багато що додав би. Не відмовляюся від висловлених положень, але проілюстрував би їх багатше. Адже уже після виходу книги прочитав розмову Лариси Івшиної з Оксаною Пахльовською. Про Україну у світі, українську ментальність, відносини з сусідами... Дуже глибока розмова! А ще прочитав статтю Пахльовської про Мазепу і побачив, що у розділі про спроби побудови української незалежності можна було ширше мені поговорити і про Мазепу, і про того ж Костянтина Острозького. Розмова між Івшиною і Пахльовською прочитана мною не один раз. Це мислячі люди, причому люди з переднього краю державного мислення.
— Над чим ви зараз працюєте?
— Пишу книгу «Моє життя в науці». Починаю з дитинства, у якому формувалося моє мислення, моя система понять. Це був час, коли розв’язувалися якісь важливі для мене проблеми, а якщо вони не розв’язувалися, то як переживав ці драматичні для мене ситуації! Для мене, як це не парадоксально звучить, найбільше добра у плані освіти дали ті вчителі, які викладали... погано. Бо вони ставили мене перед парадоксами, котрі я через свій характер мусив розв’язати і розв’язував сам. І це дуже важливо для особистості: максимально більше речей зрозуміти самостійно.
