Прем’єр-міністра Грузії Зураба Жванія називають «мозком революції троянд» і «сірим кардиналом» грузинської політики. Втім, «сірий» — це не про нього. Можливо, мітинги й не є покликанням Жванія, але у великій грузинській політиці нинішній прем’єр-міністр — один із найсерйозніших і найяскравіших гравців. У різні періоди кар’єри в нього вистачало ворогів — але ніхто з них досі не переміг, каже сам глава уряду. За його словами, сьогодні він «досить зайнятий обов’язками прем’єра». «Навіть якби я захотів, мені було б складно на наступних виборах конкурувати з чинним президентом, який не тільки є моїм другом, а й користується 97-вiдсотковою підтримкою населення», — сказав Зураб Жванія.
Прем’єр-міністр Грузії, за його власними словами, прибув до України в «досить делікатний момент, коли дедалі більше розпалюються передвиборні пристрасті». «У будь-якому разі Грузія та її керівництво з неодмінною повагою ставитиметься до вибору українського народу», — запевнив він. Під час зустрічі Зураба Жванія з прем’єр-міністром України Віктором Януковичем було досягнуто домовленості про проведення в жовтні в Києві засідання двосторонньої міжурядової комісії. Глава грузинського уряду назвав розмову зі своїм українським колегою «тривалою і насиченою». Зураб Жванія також відвідав Крим, де зустрівся з Президентом Леонідом Кучмою. Як повідомили в Головному управлінні інформаційної політики Адміністрації Президента України, Леонід Кучма та Зураб Жванія обговорили розвиток двосторонніх відносин, зокрема, стан і перспективи торгово-економічного співробітництва. Співрозмовники також торкнулися питань взаємодії обох країн у рамках ГУУАМ та міжнародної проблематики.
Попри насичену програму візиту, Зураб Жванія знайшов час для інтерв’ю кореспонденту «Дня».
— Із «революційної трійки» ви були найближчим до Едуарда Шеварднадзе, 2000 року керували його передвиборним штабом. Якою мірою вас, Михаїла Саакашвілі та Ніно Бурджанадзе можна вважати учнями екс- президента?
— Безумовно, я, Михаїл Саакашвілі та Ніно Бурджанадзе отримали дуже великий досвід, остаточно сформувалися як політики в роки президентства Шеварднадзе. Протягом 7-8 років я був найближчим соратником екс-президента, сміливо можна сказати — його правою рукою, бо я був не тільки головою парламенту, а й лідером нашої спільної партії, в керівництві якої тоді стояли і Михаїл Саакашвілі, і Ніно Бурджанадзе. Це були дуже важливі роки: формувалася нова грузинська політична еліта. Але водночас слід сказати, що наша позиція завжди була дуже чіткою: ми стояли поруч із Шеварднадзе, оскільки він уособлював курс на реформи, на інтеграцію Грузії до європейського простору, відхід від радянського минулого — не просто на словах, а на ділі. Але 2001 року Шеварднадзе остаточно зробив вибір на користь сил, які уособлювали корупцію, дав зрозуміти, що не має наміру розставатися з людьми, які намагалися утриматися при владі будь- якими допустимими й недопустимими засобами, які збагачувалися за рахунок цілковитого зубожіння населення. Тоді на знак протесту я пішов у відставку з посади голови парламенту, до того залишив посаду міністра юстиції нинішній президент Михаїл Саакашвілі. Тоді ми змогли провести Ніно Бурджанадзе на посаду глави парламенту, що було для нас значною перемогою. З літа-осені 2001 року наші шляхи з Шеварднадзе остаточно розійшлися.
Едуард Шеварднадзе, повернувшись до Грузії 1992 року, уособлював для людей надію, що країна дуже швидко пройде той шлях розвитку, який пройшли, припустімо, держави Балтії. Він мав цілий ряд абсолютно унікальних якостей як політик, але Шеварднадзе не зміг головного — втримати той темп, який треба тримати, коли очолюєш державу, що формується. Він не зміг на всіх перехрестях, які Грузія минула, зробити точний і вольовий вибір. У момент, коли треба було чітко сказати: або Грузія буде сучасним, успішним суспільством, або ми дозволимо кланам навколо президента маніпулювати всім і вся. У Грузії хронічно не виконувався мізерний державний бюджет. По 10—12 місяців не виплачувалися копійчані пенсії, зарплати.
Тепер, протягом шести місяців ми не лише збільшили бюджет на 50%, а й нещодавно я підписав законопроект про поправки до бюджету поточного року, щоб парламент узаконив профіцит приблизно у 15%, якого ми досягли. Легко вирішувати проблеми, якщо ти відмовляєшся від корупції, чітко даєш зрозуміти всім у власному оточенні, що не допустиш жодних змов, маніпуляцій за рахунок добробуту, інтересів народу. Головний секрет успіху адміністрації Саакашвілі та нашого уряду полягає в тому, що для нас не на словах, а в реальній, щоденній діяльності відмова від корупційної практики є одним із найсвятіших і непорушних принципів.
— Та чи вам не здається, що нова система дуже нагадує колишню? «Національний рух» став втіленням адмінресурсу, подібним до «Союзу громадян», і водночас він так само далекий від внутрішньої єдності, як і партія Шеварднадзе…
— Я не скажу, що нам не вистачає внутрішньої єдності. Сьогодні «Національний рух», навпаки, є досить згуртованою командою. Якщо подивитися, як функціонує наша більшість у парламенті, як ми працюємо в тому або іншому регіоні, як відбувалася виборча кампанія, жодних розмежувальних ліній я не бачу, і їх не існує у принципі. Ми дуже дбаємо про те, щоб ця єдність не розтріскалася.
Що стосується того, що «Національний рух» сьогодні, безумовно, є домінантою в політичному спектрі Грузії, то це пояснюється абсолютно безпрецедентним рівнем підтримки, яким користується президент та уряд. Сьогодні, після півроку нашого перебування при владі, люди бачать, що ми йдемо шляхом змін. Показники популярності Саакашвілі за всіма рейтингами, як і раніше, перевищують 90%, підтримка уряду — до 70%. Ця ситуація не триватиме вічно, я впевнений, що вона не триватиме дуже довго. Переконаний, що до наступних парламентських виборів у Грузії сформується й серйозна опозиція.
— Наскільки відповідає національним інтересам Грузії намір «продати все, крім совісті та честі», як каже міністр економіки Каха Бендукідзе, в тому числі стратегічні об’єкти? Якою мірою збережеться незалежність країни після такої бурхливої приватизації, в якій серед інших братиме активну участь російський капітал?
— Я бажав би, щоб російський капітал активніше йшов у Грузію, ніж це відбувається сьогодні. Звісно, ми ведемо приватизаційну політику з урахуванням усіх чинників, але тут не можна боятися власної тіні. Слід чітко розуміти — якщо, припустімо, той або інший порт перебуває в приватному володінні та приватний підприємець його розвиває, платить до скарбниці податки, це ніяк не обмежує можливості держави у разі необхідності використати порт на власний розсуд. Подібні питання регулюються законодавством. Мушу сказати, що нинішній уряд Грузії, мій кабінет міністрів — справді дуже ліберально налаштована група людей. Ми віримо у приватну власність, віримо в те, що добробут суспільства складається за рахунок особистої ініціативи окремих його членів. Ми віримо, що країні — пенсіонерам, студентам, вчителям — усім буде краще, якщо більше грузинів зможуть проявляти свою ініціативу, досягати успіху. Приватизація — це можливість відмовитися від практики, коли часто в нас величезні підприємства ніби були під державним контролем, а насправді відбувалося поступове розтягування по різних кутках усього найціннішого, що було на цих підприємствах. Ми хочемо, щоб люди знали, хто чим володіє, чому і за яку суму та або інша людина стала власником того або іншого підприємства.
— Найвідомішою справою під час антикорупційної кампанії у Грузії стала, мабуть, справа зятя екс-президента Георгія Джохтаберідзе. А друг Бориса Березовського Бадрі Патаркацишвілі справно платить податки?
— Патаркацишвілі є індивідуальним платником податків абсолютно безпрецедентних масштабів. Я не пам’ятаю точну суму, але минулого року він заплатив понад мільйон від прибуткового податку. Тож із боку податкових служб претензій до нього не існує, він є зразковим платником податків для Грузії.
— Грузія, як і Україна, за певними параметрами поки що далека від стандартів, необхідних для вступу до ЄС і НАТО, ці організації поки ще не пропонують Тбілісі членства, як не пропонують і Києву. Що змушує грузинське керівництво дотримуватися стратегічного курсу на євроатлантичну інтеграцію?
— Значною мірою орієнтири, які сформувалися у грузинській зовнішній політиці за останні десять років, не тільки зберігаються, а й ми намагаємося поглибити ці зв’язки. Головним пріоритетом для нас залишається інтеграція Грузії до європейської сім’ї народів, європейської спільноти. Це орієнтир, що визначає не лише зовнішню, а й внутрішню політику, бо має на увазі гармонізацію всіх внутрішньодержавних структур, практики, в якій вони працюють, iз практикою і досвідом європейських структур. Це не швидкий процес, його не можна пройти за тиждень або за рік. Але це наша стратегічна мета. Для нас дуже важливим пріоритетом залишається поглиблення співробітництва з НАТО та інтеграція до структур Північноатлантичного альянсу.
Я хочу з величезним задоволенням наголосити, що за минулі роки склалися унікальні взаємовідносини між Грузією та Україною. Ми це дуже цінуємо. Україна для Грузії є одним із головних партнерів, співробітництво з яким багато в чому визначало, визначає й визначатиме контури нашої зовнішньої політики. Україна для нас безумовно є головним лідером регіональних процесів, в яких ми із задоволенням беремо участь. Ще раз хочу наголосити: ми дбаємо про традиції дуже довірчих, партнерських взаємовідносин, що склалися з Україною. Ми всіляко їх розвиватимемо, сподіваюся, в цьому є обопільний інтерес.
Головне, чого ми повинні досягти зараз, і чого ніяк не зміг досягти Шеварднадзе, — це формування нормальних, спокійних взаємовідносин із Російською Федерацією. Ми зобов’язані вибратися з клубка протиріч, які постійно існували між Грузією та Росією, і ми до цього докладаємо дуже багато зусиль.
— Якою мірою є проблемою для Грузії залежність від російських енергоносіїв, а також експансія РАТ «ЕЭС» та «Газпрому»?
— Я не бачу в цьому проблеми. Я не помічаю зараз будь-яких симптомів того, що, наприклад, компанія РАТ «ЕЭС», яка стала власником тбіліської енергомережі, функціонує в політичних цілях. Ми вітаємо в Грузії будь- який капітал, який керується бізнес-інтересами. Справді, у Грузії залишаються енергопроблеми. Для нас серйозними партнерами є представники енергосектору Росії, але водночас, звісно, для нас дуже важливо диверсифікувати джерела надходження енергоносіїв. Величезне значення має розвиток спільних iз Азербайджаном проектів: нафтопровід Баку — Тбілісі — Джейхан і газопровід Баку — Ерзерум, який через Грузію транспортуватиме азербайджанський газ до східних регіонів Туреччини. Дуже важливо, співпрацюючи з тією або іншою державою, одночасно створювати можливість вибору, щоб ринок був більш конкурентним і в результаті вигравали звичайні споживачі.
— Які внутрішні та зовнішні чинники можуть вплинути на відновлення територіальної цілісності у Грузії?
— Внутрішній чинник, це, звісно ж, зміцнення стабільності. Сьогодні у Грузії різко змінилася економічна ситуація. Ми щомісяця гасимо заборгованість перед населенням, що складалася протягом десяти років. До кінця року прогнозуємо приблизно 15-процентне економічне зростання, і сподіваємося наступного року ці показники поліпшити. І в Абхазії, і в Південній Осетії люди повинні розуміти, що економічно вони тільки виграють, якщо вийдуть зі страшного стану так званих заморожених конфліктів. Адже «заморожений конфлікт» означає, що там все заморожене: нічого не працює, люди живуть у невизначеності, не знають, яким буде їхній завтрашній день. У тій самій Абхазії, яка справді може бути раєм земним, одним із найбільш процвітаючих регіонів нашої частини земної кулі, люди злидарюють і голодують.
Що стосується зовнішнього чинника, то ключову роль відіграватиме, природно, Росія. Вкрай важливо, наскільки активною й конструктивною буде її позиція. Хочу наголосити, що останніми місяцями маємо позитивні прецеденти у взаємодії з Росією. У тому числі, під час кризи в Аджарії всі очікували, що російські представники тією або іншою мірою будуть залучені у протистояння з Асланом Абашидзе. Росія дуже відповідально підійшла до цієї ситуації, категорично дистанціювалася від протистояння, дозволила швидко й безкровно вирішити проблему. Сподіваюся, що ми зможемо порозумітися з Росією і при вирішенні конфлікту в Цхінвальському регіоні, і в Абхазії.
У пошуках шляхів мирного врегулювання дуже важливу роль відіграє Україна. Ми вдячні Києву за постійну підтримку в усіх міжнародних організаціях, починаючи з ООН і включно з СНД. Ми дуже цінуємо і розраховуємо на ще більшу участь України у вирішенні проблем «заморожених конфліктів» на Південному Кавказі.
— Михаїл Саакашвілі одного разу напівжартома сказав, що не має наміру ставати Че Геварою, а вам не дозволить стати Фіделем Кастро…
— (Сміється. — Авт.) Між іншим, мені не дуже подобається роль Фіделя Кастро. Відверто кажучи, і Саакашвілі я також ніяк не бажаю стати Че Геварою. Грузинський досвід — це грузинський досвід, він абсолютно унікальний. Те, як і чому сталася наша революція троянд пояснюється суто грузинськими чинниками і збігом обставин. Це було визначено наперед вкрай неуспішною економічною політикою Шеварднадзе, тим, що протягом останніх двох-трьох років його президентства всі державні інститути просто виїдалися зсередини корупцією. Влада у Грузії абсолютно втратила хоч якийсь авторитет, і вищі представники влади нахабно й цинічно демонстрували свій добробут, нажитий абсолютно очевидним шляхом — корупцією. Після всього цього 2 листопада минулого року Шеварднадзе та його оточення спробували проголосити, що вони виграли вибори. А кожен окремо взятий грузинський виборець знав, що ані він сам, ані члени його сім’ї, ані близькі, ані сусіди — ніхто не голосував за партію Шеварднадзе. Люди впродовж багатьох років терпіли холодні зими без електрики, невиплати пенсій, будь-які поневіряння, але хотіли зробити свій вибір біля виборчих урн. Коли вони дізналися, що влада їм у цьому відмовляє — це змусило сотні тисяч людей вийти на вулиці й ненасильницьким шляхом домогтися зміни влади, відставки президента. Сподіваюся, що нічого подібного ані в Україні, ані в інших країнах не відбудеться.
