Визнаю, трохи різке слово для заголовка. Але, по-перше, важливі не слова, а поле їх застосування, а, по- друге, словники дають таке тлумачення:
Сволота — дрібнота, все незначне, що зібралося разом (про людей, тварин). 2. Набрід, підлі, негідні люди. 3. Паскудна, підла людина, негідник (вживається також стосовно тварин).
Тут надто цікаве це зрівнювання напрочуд різних, навіть діаметрально протилежних категорій — одиничне зливається з масовим, а тваринне та людське розділяє лише кома. Про тварин, утім, трохи пізніше.
Сильні враження звалюються на голову там, де їх зовсім не чекаєш. Ось, наприклад, захід із протокольною назвою «дні документального кіно про права людини». Одразу так і запахло євробюрократичною нудьгою, порожніми залами, звітами про використання чергового гранта, нудними розповідями про те, яку статтю якої конвенції де порушили. Виявилося, нічого подібного — і фільми цікаві, і зали повні, й оратори-режисери красномовні. І ситуації гострі.
Перша сталась якраз під час виступу одного з режисерів — білоруса Володимира Дашука. Одразу після показу його фільму «Декамерон по-білоруськи», де викладалися найбільш кричущі реалії режиму Лукашенка, в залі підвелася вельми самовпевнена дівчина та з металом у голосі почала допитувати автора — на яких підставах він обвинувачує дорогоцінного Олександра Григоровича в трагедії на проспекті Машерова (тоді в тисняві загинули 53 особи, в тому числі 44 дівчини) — хоча обвинувачення були адресовані не особисто Лукашенку, а міліції, яка не вжила заходів для порятунку співгромадян. Не встигла аудиторія зрозуміти, що це було, як підвівся ще один екземпляр — голомозий, у високих черевиках і коричневому одязі, і почав розповідати, як недобре виводити на екран жінку, яка хоче вийти заміж... за пакистанця (?!)
Зробивши в залі цілком логічний обурений шум, парочка залишила приміщення, навіть не дослухавши відповіді режисера. Втім, відповіді їх і не цікавили. Як і раніше, однак, залишилося запитання — що це таке було?
Відповідь прийшла сама, наступного дня — кількістю вже близько десятка. Були присутні і дівчина, і її приятель, і ще певна кількість їм подібних, такі самі голомозі, коричневі та шнуровані. Прийшли на татарський фільм, що оповідав про насильницьку християнізацію поволзьких народів. Під час сеансу вигукували образи на адресу режисера. А по тому — розгорнули транспарант «Слава руським» і скандували відповідне — «Слава слов’янам!» і «Слава росіянам!» А також щось про «жидів». Викидаючи руки в жесті, добре відомому за німецькою кінохронікою 1930-х років — хіба що долоня не витягнута, а стиснута в кулак. А навколо гасав, очевидно страждаючи на буйне божевілля, аж ніяк не юний пан, який з епілептичною піною навколо рота лаяв мусульман, християн і всіх, хто йому заперечував; останні отримували обіцянку — «вас тут завтра не буде». Тактика та сама — створивши необхідну кількість шуму, лисі «руські» вийшли, не особливо вступаючи в дискусії.
У дискусіях і не було необхідності. Оскільки відповідь — що ж це було — отримали. Сволота. Звичайна нацистська сволота. У множині. У тому числі разом із тими, хто іноді в нас навіть по телебаченню виступає і суди виграє, — особливий рід істот із тваринним інстинктом влади.
Який до людей як таких особливого стосунку не має.
