«Людина, навіть коли стоїть обличчям до Бога, відчуває спиною холод небуття», — ці слова належать Сергію Борисовичу Кримському — філософу, викладачу, публіцисту, людині, яка за життя стала уособленням української софійності. Ушанувати його пам’ять, а разом з тим поділитися своїми науковими здобутками 29—30 червня 2011 року до Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка приїхали його колеги з Києва, Черкас, Львова, Острога, Дніпропетровська. Вони взяли участь у ІІІ Всеукраїнських Кулішевих читаннях із філософії етнокультури «Феноменологія софійності в українській культурі. Запити філософських смислів у мові, мистецтві, літературі». Інформаційну підтримку здійснювала газета «День».
Як зазначали на відкритті, Сергій Кримський — це і є уособлення української софійності. На думку професора Валерія Загороднюка, його творча спадщина відображає прагматичний антропологічний поворот сучасної філософії, коли в центрі уваги опиняється дослідження природи людського буття — людиномірність пізнання. Що більше, якщо згадати Мартіна Хайдеггера та його твердження про те, що домівкою буття людини є мова, одночасно йдеться і про лінгвістичний поворот, тобто про набагато ширші речі ніж ті, що оголошені. Філософові не лише за професією, а й за способом життя Сергію Кримському вдалося відчути головну течію сучасності, поєднати всі її складові разом, до того ж продемонструвати надзвичайну влучність у висловлюваннях.
Власне, на унікальність такого сполучення в одній особі звертали увагу і всі наступні промовці. Сергій Кримський належав до штабу мудреців, для розуміння яких треба зрозуміти спосіб їхнього життя — так висловилася професор Надія Ковальчук. Тобто він не просто проголошував істини, а був їх живим втіленням. Тому й став першим філософом в Україні — не за посадою, а за визнанням. На думу науковця, то була людина високих смаків, що розуміла поезію, музику, мистецтво, людина, яка відчула смак неба, створила власні небеса.
В аудиторії лунало рефреном — одним із засобів практичної реалізації софійності як способу життя для Сергія Кримського став гумор. Доцент Марина Столяр попросила присутніх згадати роки, коли Сергій Борисович формувався як особистість — за тогочасного політичного режиму навіть мізерна подія, обмовка чи надто закручені на картині вуса вождя могли призвести до страшних для людини наслідків. А чого варті були заслуховування особистих справ на партійних зборах! У тому суспільстві панувала атмосфера страху. Своїми фірмовими, кримськими розіграшами філософ пропонував ситуації зі зворотною логікою. Він як лицар веселого образу свій спис направляв проти страху заради розвитку особистості.
А ще Сергію Кримському вдавалося бути простим та зрозумілим для всіх, із ким він спілкувався. Як зазначив організатор конференції, завідувач кафедри філософії та культурології зазначеного вишу, професор Володимир Личковах, добре, коли людину розуміють та знають не лише колеги. На жаль, як констатували доповідачі, довгий час Сергій Кримський залишався невідомим широкій громадськості й лише наприкінці життя ситуація принципово змінилася завдяки численним публікаціям у газеті «День». Філософ став публічною людиною, його навіть почали впізнавати звичайні перехожі, що трапляється не так уже й часто з людьми його професії. «Своєю тактовністю, ерудованістю, доступністю він нагадував отця Олександра Меня, — продовжувала думки попередників заслужений вчитель України Лілія Сарана, —шанобливо ставлячись до кожної людини, незалежно від рівня її підготовки».
Про роль Сергія Кримського в місії популяризаторства наскрізних людських цінностей ішлося у виступі Лариси Івшиної, адже, за її словами, дуже хочеться, аби високе та розумне жило не лише у наукових анклавах, аби потім не доводилося сумно жартувати: «Широковідомий у вузьких колах». Вона нагадала одну зі своїх відповідей, що пролунала під час дискусії в Києво-Могилянській академії: «Перш ніж створити Бі-Бі-Сі, треба створити Британію». На думку Лариси Івшиної, саме так чинив філософ стосовно України, формуючи її як сучасну країну та народ: «Обриси України, яку потрібно створити, Сергій Борисович допомагав формулювати і показував нашим читачам, роблячи інтелектуальне доступним. Він запропонував найвищу точку, з якої можна говорити про українську ідентичність — хто ми є». «А втім, — зазначила головний редактор «Дня», — в останніх роботах Сергія Кримського було багато гірких ноток. Він боявся порожніх очей, культу споживання, натомість шанував культ розуму. Часом жартував, цитуючи Григорія Сковороду: я був на ринку; як багато там такого, що мені непотрібно. А ще стверджував таке: «В Україні достатньо ідей, не вистачає якостей». Тепер Сергія Кримського нема з нами, тож всі, хто бачив і чув українського філософа, мають певне Доручення — передати його думки сучасникам — підкреслила Лариса Івшина.
Між тим, у країні триває боротьба проти думання — так, услід за українським письменником та громадським діячем 30—40 рр. ХХ ст. Юрієм Липою, вважає професор Віктор Савельєв. Спостерігається якийсь поспіх відкрити першим щось, що колись було заборонено, надолужити таким чином згаяне. Звідси не надто вдалі інтелектуальні експерименти. Але головна небезпека в іншому — в суспільстві панує соціальний хаос. Ми відштовхнулися від тоталітарного минулого, а от що у нас відбувається, так і не зрозуміли. У результаті якась частина митців, уже за нових умов, продовжує творити в дусі начебто соціалістичного реалізму, звідси — підсвідомі посилання на радянську добу, схожість форм (слова, щоправда, дещо відрізняються), інші швидко призвичаїлися до стандартів, проте, по суті, лише заробляють гроші, нехтуючи українською складовою. До нас докотилася й хвиля американізації, при цьому елементи заокеанської культури використовують в українській етнокультурній традиції вкрай некритично, попросту виривають із контексту, — стверджує фахівець.
Цінність спадщини Сергія Кримського ще й у тому, що вона за своєю сутністю національна, українська, — так вважає професор Володимир Личковах. На його переконання, софіологію Сергія Кримського треба розглядати як частину багатьох філософських систем, водночас цей напрям притаманний, насамперед, слов’яно-грецькій цивілізації. Блискуче розвинутій російській релігійній філософії, представленій іменами Льва Шестова, Миколи Бердяєва, Павла Флоренського, їхніми попередниками, значною мірою передували такі мислителі, як Григорій Сковорода та Микола Гоголь. Тож Сергій Кримський, утверджуючи софійність як архетип української духовності, фактично відновив софіологію в українській філософії, повернув цю традицію на український грунт. На думку науковця, людство — то архіпелаг етнічних культур. Таким чином, вивчаючи архетипи української культури, Сергій Кримський опікувався входженням української нації до світової спільноти народів, а головна особливість його софіології пов’язана з історією та реаліями української культури, свого роду домобудівництвом нації. Мабуть, невипадково улюбленим для Сергія Кримського став вираз, притаманний українській народній софійності: «Якось воно буде».
Біблійні, православні мотиви творчості Сергія Кримського — ще одна особливість, до якої неодноразово поверталися доповідачі. Він добре знав Святе Письмо та теологію, навіть брав участь у диспутах із католицькими священиками. В останньому своєму інтерв’ю «Дню» філософ зазначив, спираючись на Вічну книгу: в Царство Боже можуть увійти лише народжені від духа. Переведення положень Біблії у внутрішній світ, на переконання Сергія Борисовича, змінює внутрішній світ людини. Звідси інша думка — у кожної людини має бути таємниця, тим вона й цікава.
Звісно, самою постаттю та творчістю Сергія Кримського читання не обмежилися. Програма містить й іншу проблематику, а саме: «Концепт «Дім — Поле — Храм» крізь призму історичного роману П. Куліша «Чорна рада», «Велика богиня в іконографії українських ритуальних рушників Середньої Наддніпрянщини ХІХ — початку ХХ ст.», «Міжкультурний діалог: самоідентифікація українця та образи сусідів (росіян і поляків) у мовомисленні молоді»... Різні за тематикою та періодами, вони відображали загальний підхід задуму конференції — продовжити традиції української софійності, які вдалося сформулювати, обстояти та розвинути Сергію Кримському.
КОМЕНТАРI
Володимир ДЯТЛОВ, перший проректор Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка:
— Частина академічних філософів виступає у фахових спеціальних виданнях, але менше публікує свої роздуми для широкого загалу. Газета «День» відома своїми статтями науково-популярного характеру для широкої громадськості. Я думаю, що в академічних надрах публічний філософ так чи інакше сформується, це природно. Це має бути авторитетний спеціаліст з високими моральними якостями, які дають можливість виступати представником нації — моральним представником. Звичайно, це повинна бути людина, яка мислить більш широко, чіткими науковими категоріями, але, водночас, говорить мовою, яка зрозуміла для широкого загалу. Тобто треба вміти перекладати суто наукові тексти доступною для суспільства мовою. Сергій Кримський був саме таким.
Щодо тем, які має висвітлювати ця людина. Можна продовжити традицію Кримського та висвітлювати актуальні проблеми нашого буття, роздуми про майбутнє України та про те, як уникнути ризиків для нації, для суспільства, оскільки завдання вченого — упереджувати подібні ризики й попереджати суспільство про небезпечність інших шляхів. Ці роздуми мають бути підкріплені історичними аргументами, посиланнями на попередній досвід.
Володимир ЛИЧКОВАХ, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії та культурології Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка:
— Історично існує кілька типів філософів. Наприклад, сократівський — такий філософ любить ходити вулицями, базарами, що й Сковорода робив. Тобто філософ-пілігрим, який сам іде до людей. І це не завжди людям подобається. Інший тип — Діоген, який узагалі в бочці жив, подалі від свого полісу, і ходив вдень із білим ліхтарем, щоб віднайти людину, як він казав. Це крайні протилежні погляди. Останнім часом ми звикли до того, що філософія — кабінетна наука, а філософ — кабінетний жук, який мислить високими категоріями та часом спускається до грішних реалій буття. Українська філософія, починаючи від Сковороди, завжди була приземлена до реальності. Тому так високо ставилося питання практичної філософії, етичної філософії, реалій буття. Постать Кримського характерна таким філософуванням, яке не є кабінетним, не є відчуженим, а яке доходить до реалій нашого буття. Сьогодні філософ повинен намагатися виходити на широкий загал через засоби масової інформації. У цьому, безперечно, допомагає газета «День». І є дуже важливим, щоб два філософські рівні — рефлексивний та інтелектуальний — поєднались з реальними процесами життя. Бо, врешті-решт, призначення філософа — це осмислення важливих проблем буття й сьогодення не для себе, а для людей. Філософія — це квінтесенція духу епохи, форма суспільної самосвідомості. Філософи лише презентують цю суспільну самосвідомість. І потрібно, щоб була віддача від філософії для суспільства, що ми й будемо намагатися робити за допомогою газети «День».
Євгенія БІЛЬЧЕНКО, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри культурології Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова:
— Сучасні філософи, та й не тільки філософи, а й митці, часто стикаються з однією проблемою — це абсолютний страх перед омасовленням, перед обнародуванням своїх творів. Як на мене, це страх бути незрозумілим. Оскільки фахівці своєї справи звикли висловлюватися жорсткою абстрактною категоріальною мовою, специфічними прийомами, кодами. І потрібен дуже високий інтелект, блискучий, який був у Сергія Борисовича Кримського, для того, щоб висловлюватися просто. Бо насправді — якби всі уміли висловлюватися просто, елементарна потреба бути почутим спонукала б до виступів. А така потреба є в кожного, хто творить. Я знаю багато філософів, які скаржаться, що їхні книжки не читають. Не тому, що низькоякісні — а саме через неможливість адаптувати їх. Насправді, щоб висловити дуже складну думку простими словами, потрібно набагато більше ерудиції, ніж для того, аби просто висловити її. Філософові треба вміти висловлюватися так, щоб у читача виникло враження, нібито він сам про це думав, але не міг сказати так гарно. Це вища майстерність. Є й потреба суспільства почути філософів.
Прийнято вважати, що зараз суспільство живе чуттєвістю, сексуальністю, медіа-образами. Але де-факто дискредитоване слово «духовність» знову на порядку денному, тому що суспільство відчуває потребу повернення цього — саме здатності до духовного спілкування. І філософові треба цю потребу задовольнити. Інша справа, що він боїться це зробити. Про що має писати філософ? На думку Віктора Малахова, про право бути собою. Тобто філософ повинен говорити про те, що кожна людина має право на самість. А висловити це можна в тих категоріях, що найбільш актуальні для самості. Свобода — перша тема, яку він повинен зачепити. Мисляча людина в суспільстві не має бути гвинтиком. По-друге, це любов. Тому що свобода без любові перетворюється на анархію. Третє — це Бог. Тому що Бог — це любов і свобода.
Людмила ЗІНЕВИЧ, кандидат філологічних наук, доцент кафедри українознавства Чернігівського державного інституту економіки і управління:
— Філософія — це не та річ, яка купується і продається. Зайняти нішу Сергія Кримського буде дуже складно. Це була людина з надзвичайно широким мисленням. Він міг піднятися над усією Україною і бачити проблеми глобально, але висловлював їх доступно, просто, дохідливо, переконливо — на засадах народної мудрості. І це мене завжди підкуповувало. Для себе я відкрила Сергія Кримського саме завдяки газеті «День» після однієї конференції, коли Лариса Олексіївна поставила в аудиторії запитання: «Хто мав щастя чути Сергія Кримського?». Я для себе теж поставила це запитання — отож, я не щаслива, бо я його не чула? А почула й побачила завдяки газеті. Потім я знайшла добірку, почала вишукувати всі його роботи, статті. Для мене це було відкриття глибинності мислення і простоти водночас. У нього дуже красива мова. Це був і мислитель, і ритор водночас. Для мене як для філолога це було дуже важливо. Публікації, які я відкрила, я принесла у студентську аудиторію, і ми зі студентами дискутували про ті проблеми, які піднімає Сергій Кримський. Відповіді студентів — економістів, не філософів — були надзвичайно цікаві. Після прочитання вони інакше бачили проблематику, піднімаючись із містечкового рівня. Тому що думки Кримського — це сугестія, це такий сплав мудрості, розуму й патріотизму. А це сьогодні не так часто трапляється. Думаю, покоління, яке виховується на його роботах, займе своє місце на «лавці філософа». А писати сучасним філософам треба передусім на тему національної ідентифікації. Для мене вона є дуже важливою. Я теж досліджувала ідентифікацію українців у мовомисленні студентів, те, як ми мислимо самі себе. Дуже живучі закорінені стереотипи. Українці-салоїди, містечковість, моя хата скраю. Стереотип «у сусіда хата краща». Важлива також тема презентації українців у світі, тому що про нас ще дуже мало знають, мало говорять. Домінують політичні нашарування у сприйнятті українців, а мали б переважати культурні, мистецькі. Дуже важливе виховання культури, толерантності й взаємоповаги. І те, про що говорила Лариса Олексіївна, — це проблема вдячності своїм геніям, яких ми часто забуваємо. І проблема пам’яті.
Жанна ЯНКОВСЬКА, кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології та філософії Національного університету «Острозька академія»:
— Ще немає людини, яка здатна осмислити глибину феномену Сергія Кримського. І глибину його розуміння як філософа. Саме в осмисленні тих явищ, які були йому сучасні. Його бачення сьогодні, можливо, ще не всі зрозуміли. Але те, що ми починаємо вивчати його спадщину й застосовувати її — дуже важливо. Філософія — широка наука, і кожен шукає в ній себе. Багато філософських праць Сергія Кримського — не тільки в буквальному, а в семантичному змісті — не прочитані. І, мабуть, саме в цьому — найбільше пояснення, що немає того, хто знає його настільки, щоб подати іншим. Осмислення сучасних проблем — найактуальніше у сьогоденні. Ми дуже часто звертаємося в минуле для того, щоб зрозуміти сьогоднішнє і майбутнє. Сьогоднішнє настільки динамічне, що його дуже важко пізнати, — разом з тими подіями, що у нас відбуваються в державі й науці.
Методологія Сергія Кримського дала мені можливість дослідити літературний твір — роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». У Куліша період козаччини розкритий у концепті Кримського «Дім-Поле-Храм», який дуже чітко проглядається у творі. А Куліш це писав у художньому стилі. Якби не було теорії та методології Сергія Кримського, це було би не так просто, такі поєднання на межі наук, у цьому випадку літературознавства і філософії, є дуже плідними. І я бачу на конференції, що є багато науковців з різних галузей наук, які можуть поєднати їх. Особливо цікавим є апелювання до етнокультури через етнофілософію. Пізнання сучасності через корені, через етнокультурну. Це новий напрям у філософії. І починати варто від народних символів, від етнографії, від фольклору.
Віктор САВЕЛЬЄВ, кандидат філософських наук, професор Прикарпатського інституту імені Грушевського Міжрегіональної академії управління персоналом:
— Філософ має бути добре обізнаний з проблематикою модернізму, а також постмодернізму. Це ті філософські течії й навіть ідеологічно-культурні напрямки, які визначають обличчя сучасного світу. І якщо ми прагнемо інтегруватися у цей світ, то повинні знати і вміти оперувати цими ідеями, розуміти їхні плюси і мінуси. Розуміти, де ці ідеї дали позитивні результати. На Заході вони вже відпрацьовані й дали різний результат — і позитивний, і негативний. Крім того, треба прив’язувати його до національного контексту, враховувати національну етноспецифіку. Щоб ідеї не випадали з етнокультурних традицій як щось чужорідне. Тоді, коли вони органічно увійдуть, ми піднімемося до європейськості, бо європейськість — це життя в культурі. А ми поки живемо більше в природі.
Якщо у нашого суспільства немає запиту на філософські думки, то його треба формувати. А він був. Чому політики-можновладці завжди недолюблювали філософів, боялися їх? Тому що вони мали вплив на суспільство. Згадаймо філософію Просвітництва, яка закінчилася Великою буржуазною французькою революцією: її розпочали філософські ідеї. Візьмімо той же марксизм, він мав і філософські компоненти. І Захід, до речі, від Маркса не відмовився, вивчає його. Є британський марксизм, канадський, є австромарксизм. Ми відмовляємося від марксистських досліджень і напрямів. А не можна так підходити до культурних надбань. Треба брати раціональне, відкидаючи негатив, а не відкидати все тотально. Бо тоталітарні методи боротьби з тоталітаризмом — теж недобре. Той, хто має хист популярно викладати філософські ідеї, рідко зустрічається в нашому суспільстві. Бо все просте дуже складне. Узагалі талановиті люди — це велика рідкість. У Сократа було багато учнів, а ми знаємо про Платона та Ксенофонта. У Платона учнем був Аристотель. Але не він один у нього вчився. У Платона була ціла академія. Це проблема переходу кількості в якість.
Марина СТОЛЯР, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії та культурології Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка:
— Я вчилася на філософському факультеті вже в 1980-х роках, але ще відчувала атмосферу жаху. Партійні збори, персональна справа. У цій ситуації Кримський постійно пропонував гумористичні ситуації. Так він витискав із людей страх. Він формував ситуацію, у якій щось страшне перетворювалося на абсолютно нікчемне, сміховинне. Якось він приїхав у Тернопіль до моєї матері, доктора філософських наук Кікець Галини Юріївни, з якою товаришував. Мама захотіла показати йому Почаївську лавру — єдину діючу в усьому Радянському Союзі. Ми могли поїхати власною машиною, але це викликало б перевірки особи, з’ясування, хто, для чого прийшов. Людині з вищою освітою було досить небезпечно з’являтися в таких місцях. І тоді Кримський придумав розіграш — разом з моєю мамою вони розіграли компартію. Зателефонували в обком і повідомили, що їде перевіряючий до Почаївської лаври. Сергій Борисович попросив дати машину, її надали. Потім вони зателефонували в Почаївську лавру: «До вас їде перевірка». Там теж нажахалися. Приїхали вони до лаври — треба щось перевіряти. А що — не знають. І Кримський думає, що запитати. А це був Великий піст. І Кримський запитує: «Чому у вас так капустою тхне?» — «Так то ж піст», — відповідає монах. «На цьому перевірка завершена», — сказав Кримський. Монахи полегшено зітхнули, а вони могли постояти в храмі скільки хотіли. Ситуація розіграшу в житті таких, як моя мама, Кримський, була дуже поширеною. Розіграші відбувалися майже щодня, особливо на свята. І можна сказати, що Сергій Борисович був лицарем світлого веселого образу, який свій спис направляв проти страху, проти жаху й за повноцінне життя людини як особистості.
