Шукає уряд, шукає Росія, їм допомагає Єврокомісія. Так сьогодні можна перефразувати дуже відомого в минулому дитячого поета. Україні потрібен добрий дядько, спроможний допомогти їй дати раду з витратами на газ, а також іще один — сильний, здатний показати, що в країні (ще або вже) є якась влада. На таку роль небезпідставно претендує прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. У п’ятницю, на нараді з керівниками регіонів і підприємств теплокомуненерго, вона затято вибивала газові борги. Та, мабуть, натрапила на доволі жорсткий опір, підтриманий Банковою. Довелося якщо не відступити, то взяти невеликий тайм-аут.
А вчора вельми несподівано бути «жорстким» вирішив голова «Нафтогазу» Олег Дубина, ініціювавши зміщення (на час розслідування) керівника «Укртранснафти» (злі язики відразу ж приписали йому якісь російські гроші, тоді як у протоколі спостережної ради чорним по білому — всього лише ненадання «поточної інформації»). Це породило й інші версії, а серед них — припущення, що події навколо «Укртранснафти» є не чим іншим, як тими самими, але радикальнішими спробами шукати фінансування для «Нафтогазу». Думається, опозиція відразу прив’яже «транснафтні» гроші до майбутніх виборів, але нам ближче доля нафтопроводу Одеса — Броди, що «висить» у повітрі через те, що в цьому питанні між українською владою немає консенсусу. Хочеться вірити, що ця кадрова ротація якимось чином пов’язана ще й із наміченою спробою запустити нафтопровід в аверсному режимі. Але є й вірогідніший варіант: приводячи до ладу вітчизняні засіки, наша влада вибудовує логіку зарубіжної акції під гаслом: «Ми люди не місцеві». Причому між ними відбувається щось на кшталт змагання. Вчора — теплокомуненерго, сьогодні — «Укртранснафта».
І, схоже, подіяло. Європейська комісія вже не говорить однозначно — «грошей немає», а обіцяє зібрати цього тижня в Брюсселі міжнародних банкірів. «Ми не можемо сидіти склавши руки й чекати наступної кризи. Справді, існує ризик нової серйозної кризи у найближчі тижні, навіть не місяці, й ми повинні захистити європейських громадян», — каже голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу.
Допомогу з європейського «далеко» надавав Україні й Президент Віктор Ющенко. Перебуваючи в п’ятницю в Сербії, глава держави розмірковував про «лібералізацію транзитної політики, формування її на конкурентних принципах, встановлення нормального європейського тарифу на транзит». На його думку, все це — «вочевидь, вимагає перегляду в тих домовленостях, які були підписані». При цьому Президент чомусь доволі різко занизив потреби «Нафтогазу» у фінансуванні для закачування газу до підземних сховищ. Якщо «Газпром оцінював їх у $5 мільярдів, Тимошенко — в чотири, сам «Нафтогаз» — у $4,2 млрд., то Віктор Ющенко знизив планку до $1,6 — 2 млрд. (коли деякі експерти говорили про ще меншу цифру — 0,8 млрд.).
Ідеологію президентської цифри розшифрував уповноважений глави держави Богдан Соколовський: «Для НАК було б добре закупити якомога більше газу в третьому-четвертому кварталах, оскільки він буде найдешевшим. Але, знову ж, потрібні гроші. Це можуть бути і кредити, проте необхідно прорахувати, аби вони себе окупили». Соколовський уточнив, що наразі «Нафтогаз» не має вільних коштів і можливості залучати кредити на звичайних умовах, оскільки фінансове становище компанії доволі складне. У цьому, звісна річ, винний уряд, який відмовився від реформування внутрішнього ринку і припустився прорахунків під час підписання 11-річних контрактів із Газпромом у січні цього року. Тепер уряд звинувачують іще й у підіграванні Москві під час визначення потреби в кредитних ресурсах для купівлі газу...
Втім, Росії вже й самій час іти в Європу з простягнутою рукою, оскільки вона дуже сильно «схибила» під час підписання середньоазіатських газових контрактів. Наступного тижня делегація Газпрому планує провести в Туркменії переговори з «Туркменгазом», домагаючись відмови від фіксованої ціни та переходу на формальний підхід її визначення. «Пряником» для Ашгабата виступає можливість безпосереднього експорту газу цієї країни територією Росії, чому були присвячені нещодавні перемовини голови Газпрому Олексія Міллера з головою «Туркменгазу». Чи дадуть Туркменістану прорубати вікно в Європу? Це питання, скоріш за все, вирішене не буде. Інша річ — «кватирка» в Україну. Здається, в тому, щоб її відкрити, кровно зацікавлена й наша країна. Але добре б вигадати якийсь «батіжок» і для Росії, щоб не розпоряджалася нашою територією не спитавши й була більш згідливою в питаннях транзиту. І тут нам би дуже стала у пригоді допомога США, про яку йшлося під час зустрічі прем’єр-міністра з американською делегацією на чолі зі спеціальним посланцем у Євразійському регіоні Річардом Морнінгстаром.
