Тарас Шевченко — символічна фігура для України. І те, що цей символ із задоволенням використовують політики, на жаль, в багатьох не викликає подиву. В той же час, як уже писав «День», у шевченківських селах, як і в багатьох інших селах України, діти навчаються в темних неопалюваних класах; історико-культурному шевченківському заповіднику досі не надано статус національного. Тобто поле для вшанування пам'яті поета — дуже велике. Як святкують шевченківські дні в Історико-культурному заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка», кореспонденту «Дня» Юлії КАЦУН розповіла його директор Людмила ШЕВЧЕНКО: «Святкування Шевченківських днів у нашому заповіднику проходить активно. Ми приймаємо у себе різні делегації. Четвертого березня у селі Шевченковому (в минулому — Керелівка) провели урочисте засідання зі святковим концертом. У ньому участь брав і наш губернатор Вадим Льошенко. І нам приємно, що саме ми першими дали гучний акорд святкування 190-ї річниці дня народження Тараса Григоровича Шевченка і саме з його Батьківщини: сіл, де він народився, зробив перші кроки, де почав формуватися його світогляд. Адже перші 14 років свого життя він віддав Україні, куди, власне, увесь час повертався — і подумки, і фізично. Тому нас відвідують делегації з усієї України. У вівторок ми приймали спікера Верховної Ради Володимира Литвина. Разом з паном Литвином були і представники депутатського корпусу, зокрема депутат з Черкащини Сергій Терещук. Якщо приїхав сам голова Верховної Ради, то це вже — крок до уваги... У середу ми чекаємо делегацію громадської організації «Жінки-мироносиці», яку очолює поетеса Зоя Ружин. Приїжджають учні зі шкіл Львова, Умані та інших місць. А от щодо матеріальної підтримки заповідника, то з цим справи набагато гіршi...
Ми уже тривалий час ведемо розмову про надання заповіднику, до якого входять три села Тарасового дитинства (Моринці, Керелівка та Будище), статусу національного. Але поки що це все — на рівні розмов. Думаю, що ці місця заслуговують носити звання національного заповідника, і ми цього доб'ємося».
Після скандальних подій 9 березня 2001 року, коли під приводом вшанування пам'яті Тараса Шевченка в Києві було спровоковано зіткнення демонстрантів і міліції, кожна нова річниця поета очікується якщо не з побоюваннями, то з інтересом. День народження Шевченка став після 2001 року певним тестом для опозиційних сил. Тестом на здатність організовувати своїх прихильників і формулювати власну політичну платформу.
Аби палке бажання окремих опозиціонерів бути 9 березня поруч із монументом скульптора Манізера в той самий час із керівництвом держави не призводило більше до непорозумінь за участю міліції, сценарій цьогорічних торжеств було розроблено так, щоб уникнути хоч найменших зіткнень. Учорашнє утворення колоною опозиціонерів автомобільної пробки посеред бульвару Шевченка можна не рахувати. Зупинка руху транспорту в центрі столиці нікого нині особливо не дивує.
Сама колона особливо активних шанувальників Шевченка досить помітно розподілялася на дві частини. Меншу складали лідери опозиційних партій і блоків Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко та Олександр Мороз разом із найближчим оточенням і охороною. Більшість же колони демонстрантів складалася із життєрадісних студентів, чіплятися до яких із запитаннями про причини їхньої симпатії саме до, наприклад, Партії захисників вітчизни, чиї гасла вони несли, означало б зіпсувати свято.
Названий вище поділ був зовні набагато помітніший, ніж демонстративне збирання прихильників Мороза та Ющенко— Тимошенко за квартал одні від одних. Сцена подальшого злиття колон теж уяви не вразила.
Лідери опозиційних (на сьогодні) сил не вельми переймались недостатньою активністю своїх прихильників 9 березня. Кількість маніфестантів на Володимирській навряд чи значно перевищувала кількість правоохоронців, мобілізованих цього дня про всяк випадок з територіально найближчих відділень міліції. Популярність серед потенційних виборців вже давно не вимірюється здатністю політика вишикувати на вулиці багатотисячну юрбу під потрібними гаслами. Політик насамперед повинен мати що сказати людям. З цього боку 9 березня 2004 року видалося спокійним. Ні нових облич, ні нових ідей.
