Один із кандидатів готується оголосити себе переможцем, другий — не хоче визнавати себе переможеним і заявляє, що не підраховані ще 250 тисяч голосів. Загальнонаціонального лідера немає, країна фактично розкололася з таких питань, як методи війни з терором, податки, безробіття, права меншин... Такі, мабуть, перші попередні підсумки вчорашнього підрахунку голосів на виборах у США. На момент здачі номера в друк Бушу, як і Керрі, не вистачало для перемоги голосів виборщиків від штату Огайо. (Нагадаємо, виборщики від штатів голосують, як правило, так само, як і виборці штату.) Навіть якщо Бушу вдалося «взяти» Огайо, як про це вчора заявляли функціонери його адміністрації, імовірність того, що демократи спробують оскаржити результати аж до Верховного суду, виглядає дуже високою. Відповідно імовірність повторення «флоридських варіантів» чотирирічної давності — також. Тим більше що офіційно остаточні результати виборів ще можуть визначати протягом двох тижнів. Загалом, на перше враження, нинішня американська кампанія за багатьма ознаками була знаковою.
У США цього разу була зафіксована небачена явка на виборах за останні десятиліття. Експерти згадують, що таку ж активність виборці проявили аж у шістдесятих роках минулого століття (тоді в центрі громадської уваги перебувала війна у В’єтнамі). «Нью-Йорк Таймс» повідомляє, що республіканці були трохи нажахані довгими чергами в штаті Огайо — одному з ключових штатів країни. Саме підрахунок голосів у ньому вчора не дозволяв остаточно оголосити переможця. Журналісти не виключають, що цей штат має чимало шансів повторити флоридський досвід (перерахунок голосів чотири роки тому тримав увесь світ у незнанні про те, хто стане наступним президентом США, упродовж 36 днів). Кожен сьомий виборець, який голосував у вівторок, не брав участі у виборах-2000. 60% від цих виборців виступали на користь Джона Керрі. Висока явка не додавала впевненості правлячій адміністрації. Опитування показували, що багато американців вирішили взяти участь у голосуванні не з прихильності до Керрі, а через бажання, аби висловити свій супротив суперечливій перемозі Джорджа Буша чотири роки тому. Відомо, що тоді за загальною кількістю виборців перемагав демократ Ел Гор, однак характерна для США виборча система зіграла з ним злий жарт — у так званій колегії виборщиків (зібрання з фіксованої кількості делегатів від кожного штату, які й визначають переможця з огляду на голосування у «своїх» штатах) переважали прибічники Буша.
Голова адміністрації президента США Енді Кард учора заявив, що Джордж Буш має особисто оголосити про перемогу над своїм суперником Джоном Керрі. Представник Білого дому спеціально зазначив, що президент просто хоче дати можливість своєму конкуренту пересвідчитися у поразці, а потім і виступить із переможною промовою. Щоправда, жоден лідер іншої країни (принаймні на момент підготовки номера) не зважився привітати свого колегу з перемогою. Усі, вочевидь, навчені попередніми виборами, коли окремі іноземні політики почали навздогін вітати... Альберта Гора, який врешті-решт програв.
Президент Буш, відповідаючи на запитання про побажання своєму опонентові, учора відповів: «Ви знаєте, він і я фактично в однаковій ситуації. Ми самовіддано працювали, і я певен, що він щасливий, як і я, оскільки кампанія добігла кінця». Джон Керрі виявився не меншим дипломатом у побажаннях: «Хто б не переміг цієї ночі (ніч підрахунку голосів. — Авт. ), я знаю єдину річ: ми вже отримали переваги, наша країна буде сильнішою, буде об’єднаною, ми рухатимемося вперед, тому що ми — американці». Передвиборна кампанія в США справді була як ніколи виснажливою. У випадку оголошення Джорджа Буша президентом можна стверджувати, що він перевершив свого батька, який на виборах 1992 року програв демократу Біллу Клінтону. При цьому, як здається, козирі для переобрання Буш-старший мав дещо більші: перемога над комунізмом (крах Радянського Союзу), вдала операція зі звільнення Кувейту (на основі міжнародної консолідації)... Єдина його проблема — зниження економічних показників всередині країни. Внутрішній фактор тоді став більш важливим для американців, аніж зовнішній.
Цього разу все виглядало не так просто — президенту, який «мирно» обіймав посаду лише рік, довелося фактично з нуля вибудувати новий курс як всередині країни, так і ззовні, після терактів 11 вересня 2001 року. Наступні три роки президентства Буша проходили під впливом боротьби з міжнародним тероризмом. Ідея «хто не з нами, той із терористами» стала визначальною в епоху Буша-молодшого. Антитерористична кампанія в Афганістані пройшла досить успішно: країна, хоч і доволі проблематично, але просувається в напрямку цивілізованого життя.
Ситуація з Іраком відрізнялася вже тому, що не отримала переконливої підтримки на міжнародній арені — проти війни виступали навіть американські союзники. «Заморозки» в трансатлантичних відносинах не підпадають під розряд досягнень президентства Буша. Не міг президент похвалитися і великими економічними показниками — «черга» безробітних ледве не щотижня зростала. У перші тижні передвиборної кампанії здавалося, хто б не став опонентом Буша, йому буде дуже легко отримати перемогу. Розвиток подій не виправдав прогнозів: коливання рейтингів двох кандидатів напередодні виборів вирівнялися. Голосування в багатьох штатах показало, наскільки незначний відрив — 1-2%.
Чи стане Джордж Буш по-справжньому «новим» президентом у разі свого переобрання? Багато оптимістів вважають, що так. Оскільки перший термін президентства завжди вимагає від політика бути більш виваженим у своїх діях, аби не втратити довіру виборців для повторного обрання. «Нового» Буша чекають не менше і в Україні з огляду на доволі непрості вiдносини Києва та Вашингтона в останні роки. Утім, офіційні джерела США звертають увагу більше не на американське голосування, а на другий тур виборів в Україні. Відповідаючи учора на запитання «Дня», Надзвичайний і Повноважний Посол США в Києві Джон ГЕРБСТ наголосив, що «в політиці стосовно України було багато схожих моментів як в адміністрації Білла Клінтона, так і Джорджа Буша. І політика, яку застосовував президент Буш щодо України, була повністю підтримана демократами у Вашингтоні». На запитання, чи не відкриють друге дихання для активнішого співробітництва вибори в двох країнах, дипломат підкреслив: «У мене немає жодних сумнівів, якщо другий тур виборів в Україні пройде чесно і прозоро, відносини України та США значно поліпшаться. Незалежно від того, хто буде президентом України».
КОМЕНТАР
Джон КОНЛАН (колишній конгресмен США, 12 разів перемагав у виборах. Проживає тривалий час у Києві, де займається інвестиційним консультуванням)
— Як би ви оцінили вплив можливого переобрання Джорджа Буша на майбутні відносини України та США?
— Гадаю, що переобрання Джорджа Буша — добрий знак для Америки. Так само добре і збільшення кількості республіканців у Конгресі. Республіканці зазвичай краще ставляться до зміцнення незалежних країн. І навпаки, вони більш підозріло ставляться до політики Росії. Володимир Путін, звісно, може казати, що йому подобається Буш. Але скидається на те, що його заява пролунала як результат розробок гарних спостерігачів у Америці, які вказали, хто переможе на виборах. Американці наполегливо виступають за незалежність України, саме тому ми надали до 2 мільярдів доларів за останні десять років фінансової допомоги українському народу. Так, Україна і Росія багато в чому схожі. Так само, як і американці з британцями. Нам подобаються британці, у нас дружні з ними стосунки. Проте ми не хочемо, аби Лондон керував Америкою... Ми маємо незалежність від Британії, ви зараз маєте незалежність — уперше за триста років — від Російської імперії. І це добре, коли люди можуть самотужки вирішувати внутрішні питання мирним шляхом із сусідами. Це здорові умови для будь-якого суспільства, і для економічного зростання в Україні.
— Чи була в чомусь помилковою політика США щодо України?
— Буш має радника з питань безпеки, який вільно говорить російською (очевидно, йдеться про Кондоліззу Райс. — Ред. ). Існують думки, що вона може переконати росіян робити гарні речі. Але я думаю, що ті процеси, які відбуваються нині в Росії (централізація влади, знищення самоврядування в регіонах), свідчать про марність попередньої політики. Ці факти можуть пробудити будь-якого американця, навіть якщо він проросійський. Як результат американці стануть більш підозрілими щодо тенденцій у Росії і щодо зусиль старої імперської ментальності — як- то, повернути Грузію, Азербайджан, Україну чи Молдову. Ми гадаємо, що всі ці народи мають зміцнюватися, аби зберегти свою незалежність. Звичайно, при цьому вони мають будувати дружні стосунки з Росією, але рухатися до європейської моделі розвитку, а не до центрально-азійського диктаторства. Ми стимулюватимемо незалежні держави до того, аби вони рухалися в напрямі західноєвропейських демократій.
