Нападки Зюганова на кабінет Касьянова, виконані в традиційному дусі, — антинародна політика, неприпустима ситуація iз зовнішніми боргами — збіглися в часі з незадоволенням тим, як діє уряд, з боку Кремля — і, відповідно, оточення президента Володимира Путіна не робить секретів iз планів реорганізації і структури уряду, і системи його роботи. В деяких російських виданнях вже «розкручується», зокрема, нинішній міністр фінансів Герман Греф, якому нібито благоволить Путін.
Комуністи, як вважає більшість москоських аналітиків, зараз, по-перше, відчули, що втрачають вплив на державні процеси і прагнуть довести, що вони все ще при силі. І по- друге, зігравши з Путіним «по-крупному», хочуть домогтися місць для себе в новому уряді. Політологи, серед яких — Гліб Павловський, Сергій Марков та інші, переконані, що цим самим КПРФ лише заважає Кремлю провести «хірургічну» операцію, над урядом і натомість може нарватися на дуже жорстку відповідь iз боку Путіна.
КПРФ може спробувати заручитися підтримкою, здавалося б, антагоністів iз «Союзу правих сил» та «Яблука» — і тоді, як передбачають аналітики, справа може завершитися розпуском нинішнього складу Думи та призначенням позачергових виборів.
Президент Путін може на це піти абсолютно спокійно, вважає Гліб Павловський в коментарі для видання «Страна.ру» (www.strana.ru). Надто велика ймовірність того, що й нова Дума складатиметься в більшості з його прихильників, тим часом як електорат комуністів невпинно скорочується.
У разі дострокових виборів, на думку Сергія Маркова, комуністи втратять половину своїх теперішніх мандатів, а СПС та «Яблуко» ризикуватимуть взагалі не пройти до нижньої палати російського парламенту. І в результаті уряд дійсно буде змінено, але з волі Путіна, а не під тиском Думи. І з причин, прямо протилежних тим, що висуваються комуністами, а саме — через недостатню радикальність реформ.
Якщо ж у результаті протидії президента комуністам уряд і буде збережено в нинішньому стані, вважає директор російського Центру політичної кон’юнктури, то й це заважатиме подальшому розвитку країни.
Отже, переміни в російському політикумі дійсно назріли. Особливо варто звернути на них увагу через те, що президент Путін у своїх програмних посланнях проголошував курс на максимальну опору на власні сили разом із створенням максимально сприятливих умов для інвестування, як внутрішнього, так і зовнішнього. Те ж, що «лютнева революція» явно буде невдалою для партії Зюганова, певно, змусить зробити певні висновки і його українських прихильників.
