Вранішній Самбір зустрів мене величезними зграями ворон, зловісні крики цих птахів у напівтемному місті, над силуетами старих будівель справляли моторошне враження.
Утім, незабаром почало світати, ворони кудись поділися і райцентр Львівщини буквально на очах ставав приємнішим та привітнішим. Якраз тоді я опинився на площі Ринок, посеред якої височіє старовинна ратуша, збудована у другій половині XVII століття і реконструйована 1844 року. Вона орієнтовно 40 метрів заввишки і є однією з найошатніших адмінбудівель України. На ратушу можна піднятися й оглянути самбірське середмістя з висоти пташиного польоту. Це коштує всього 10 гривень.
Одразу зауважу: будинки, які оточують ратушу і формують площу Ринок, здебільшого прості й скромні, на багатьох із них ви не побачите барельєфного чи горельєфного оздоблення або навіть рустики. Кам’яниці доволі поважного віку, деякі з них датовані XVII—XVIII ст., деякі молодші (ХІХ — початок ХХ ст.). Окремі з них мали житлово-торговельне призначення, а в будинку під номером 24 (XVII — початок ХХ ст.) колись вирували гральні пристрасті, тут було розташоване казино.
Особливо естетичну громадську забудову слід шукати на вулицях поряд з Ринком — Коперника і Сагайдачного, приваблює погляд також колишній житлово-торговий будинок на невеликій вулиці Хмельницького.
Низку красивих кам’яниць початку минулого століття можна побачити також на вулиці Стебельського. Тут, зокрема, розташований дім, у якому І. Франко 1913 р. читав поему «Мойсей», а в будівлі колишнього палацу (Стебельського, 3) міститься бібліотека, яка носить ім’я Каменяра.
Три будинки, які внесено до реєстру пам’яток, розташовані на вулиці Мазепи, через неї йде дорога від вокзалу до площі Ринок. Це масивна будівля банку (Мазепи, 18), вілла, в якій за радянських часів містився палац піонерів, а нині розташований центр позашкільної освіти (Мазепи, 7), і колишній готель (Мазепи, 5).
ПАМ’ЯТНИК КАМЕНЯРЕВІ НА ТЕРИТОРІЇ ІТЕРАТУРНО-МЕМОРІАЛЬНОГО МУЗЕЮ В НАГУЄВИЧАХ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «ДЕНЬ»
Втім, призупинимо оповідь про громадську забудову Самбора і згадаємо релігійні споруди, заради відвідання деяких із них люди їдуть з усіх куточків нашої країни.
Всі, хто бодай трохи цікавився Самбором, мабуть, уже здогадалися, що йдеться насамперед про церкву Різдва Богородиці (XVIII ст.), у якій зберігаються мощі святого Валентина (покровителя закоханих) і знаходиться чудотворна Самбірська ікона Божої Матері.
Неподалік від церкви — споруди колишнього Бернардинського монастиря, в костелі святого Станіслава нині міститься органний зал. Концерти відбуваються лише раз на тиждень, у суботу, об 11.30.
Святиня католиків — оборонний костел святого Івана Хрестителя (XVI — XVII ст.) теж поруч, його вежа височіє над середмістям Самбора і слугує орієнтиром для тих, хто хоче до нього потрапити. Усі основні релігійні споруди цього райцентру перебувають у дуже хорошому стані, насамперед завдяки пожертвуванням віруючих.
Дещо віддалений від центру музей Леся Курбаса, який розташований на вулиці, названій на честь цього видатного театрального режисера (вона донедавна була Сонячною). Віддаленість — досить умовне поняття для Самбора, основні його пам’ятки розташовані надзвичайно компактно, що не може не сподобатися туристові. Отож музей Курбаса міститься в будинку, в якому 25 лютого 1887 року великий артист з’явився на світ. Приміщення музею займає лише половину будинку, у другій його половині міститься квартира місцевої мешканки.
Якщо підете на вулицю Курбаса, неодмінно огляньте ще одну цікавинку — колишню дерев’яну віллу початку минулого століття. Нині в цьому будинку школа декоративно-ужиткового мистецтва. Дуже красивий будинок!
Загалом неспішна прогулянка Самбором займає приблизно шість-сім годин. Якщо у вас є ще час і сили, можна з’їздити на малу батьківщину Івана Франка, в село Нагуєвичі Дрогобицького району. Автобус Самбір — Дрогобич довезе вас до Лішнівського повороту. Лішня — село Дрогобицького району, саме тут починається художньо-меморіальний комплекс «Дорога Івана Франка». До Нагуєвичів звідси 9 км. Маршрутки ходять приблизно щопівгодини, зрештою можна під’їхати й попутною машиною, дорога йде через Унятичі.
Перше, що ви побачите, опинившись погожого вихідного дня в Нагуєвичах, — це величезна кількість припаркованих автомобілів поряд з лісом, у глиб якого йде Стежка Івана Франка. Спочатку подумалося про широку популярність поета, згадався навіть пушкінський рядок («не зарастёт народная тропа...»). Але запах смажених шашликів одразу пояснив мету приїзду сюди більшості автомобілістів. Втім, хай хоч у такий спосіб згадують класика, аби не смітили. Словом, подобається народу у франкових місцях!
До музею письменника звідси трасою, якість якої приємно вражає, близько кілометра. Каса закладу міститься неподалік відбудованої 1981 р. на основі нарису І. Франка «Моя вітцівська хата» садиби, в якій народився митець. У хаті ви побачите обстановку, в якій зростав класик. Вам розкажуть про любов Франка до рідного краю, про його приїзди сюди, про те, що саме в Нагуєвичах він написав повість «Захар Беркут», про численні піші мандрівки письменника навколишніми селами, під час яких він збирав етнографічні матеріали, а також — цілюще джерело Ярина, до якого митець під час своїх останніх відвідин рідного краю ходив лікувати руки...
Через дорогу від відновленої батьківської хати розташований Літературно-меморіальний музей Франка, відкритий 1986 року. Тут ви побачите прижиттєві видання класика, «золоту книгу» Дрогобицької нормальної школи, в яку вписано прізвище митця, посмертну маску письменника та інші пам’ятки. Експонатів на велику будівлю не вистачає, саме цим можна пояснити проведення в стінах музею виставки одностроїв різних армій, у складі яких воювали українці протягом останнього століття, а також художньої виставки. Подібні акції спантеличують поціновувачів Франкового таланту і точно нічого не додають для ближчого знайомства з життям класика.
Проте загалом відвідання Самбора і батьківщини Каменяра дарують дуже приємні, яскраві враження. Здійсніть мандрівку цим маршрутом і переконайтеся в цьому самі!
