Ми, група українських журналістів, прибули до Індії на прикiнцi квiтня перед сезоном дощів. П'ять з половиною годин польоту на «Боїнгу» компанії «Аеросвіт», і ми вже в міжнародному аеропортi Делі. Різниця у часі 2,5 години (адаптація відбувається безболісно), а ось спека (+40о) навалюється з першої ж секунди, щойно ти спускаєшся з трапу літака, і вже не відпускає. Рятують кондиціонери, які дають передихнути від духоти і високої температури. Митник білозубо всміхається: «Ласкаво просимо до Індії». Прикордонні формальності проходимо швидко, отримуємо свій багаж. Біля виходу з аеропорту нас зустрічає симпатична дівчина, що тримає табличку, написану по-російськи: «Українська преса». Кожному з нас на шию надіває намисто з живих квітів: на нитці нанизані чорнобривці, а на лобі малює червону крапочку, і ми себе відчуваємо справжніми індусами. Хоча на годиннику за місцевим часом північ, рух на трасі дуже інтенсивний. У дорогу...
ПОСПІШАЙТЕ ПОВІЛЬНО
У Делі, як і багато віків підряд, корови вважаються священними тваринами. Вони спокійно ходять вулицями. Надумає одна iз них відпочити, і всі водії терпляче чекають — поки корова захоче піднятися з дороги. До речі, індуси справжні лихачі і віртуозні водії. У країні лівосторонній рух, але обгін і виїзд на зустрічну смугу не є порушенням. Тому у нас, пасажирів, постійно було відчуття, що машини мчать прямо в лоб. Ще секунда і буде аварія, але… водії якимось особливим чуттям вирулюють з небезпечної ситуації. Машини найрізноманітніших марок, дуже багато мотоциклів і скутерів, а ще — вело- і моторикш. Забігаючи наперед, скажу, прибувши в Гоа, ми проїхалися на моторикші. Враження найприємніші: вітерець обдуває, сиди собі й роздивляйся по сторонах…
У Делі нас оселили в готелі, розташованому в дипломатичному кварталі. Консьєрж докладно записав наші паспортні дані до величезної книги обліку. Робив все дуже неквапливо. «Чому так довго?» — спитали ми свого колегу, який вже дев'ять місяців живе в індійській столиці. На що Володимир Кулешов відповів: «Звикайте! У індусів не метушаться, і те, що ти не встиг у цьому житті — надолужиш у майбутньому. Адже вони вірять, що людина проживає дев'ять життів»… Але ось процедуру оформлення закінчено. Ми отримали ключі від номерів. Третя година ночі. Після душу втома відступила. Сон категорично не хоче приходити. Перевертаючись з боку на бік у ліжку, згадую, що ж я знаю про Індію?
БАГАТОЛИКА КРАЇНА
Індія — величезний субконтинет. На півночі межує з Китаєм, Непалом, Бутаном, на північному заході з Пакистаном, на сході з Бірмою і Бангладеш. На півдні вузька протока відділяє країну від Шрі- Ланки. Територія Індії величезна — 3214 км з півночі на південь і 3000 км із заходу на схід. Індійський півострів омивається Бенгальською затокою на сході і Аравійським морем на заході. Має три природних райони (північ — Гімалаї і Каракорум, на півдні — плоскогір'я Декан із приморськими низовинами, а між ними Індо- Гангська низовина).
Британське колоніальне рабство країна скинула 1947 року. Першим прем'єр-міністром незалежної Індії став Джавахарлал Неру. 1950 р. після прийняття Конституції Індія стала республікою. А штат Гоа, який позначений після Делі в нашому маршруті, довгий час був колонією Португалії…
Сьогодні Індія — союз 25 штатів і сімох союзних територій. Глава держави — президент (він же є головнокомандувачем збройними силами). Вищий виконавчий орган — уряд на чолі з прем'єр-міністром. Парламент — вищий законодавчий орган. Він обирається на п'ять років. Судоустрій незалежний від виконавчої влади.
Національний склад країни відрізняється величезним різноманіттям. Тут зосереджено 1/7 людства (після Китаю найбільш багатолюдна країна). З сивої давнини, з приходом на землі Індії племен аріїв, стали складатися групи змішаного населення. Вони відрізнялися не лише за зовнішнім виглядом, але й мовою, звичаями. Внаслідок багатовікового розвитку всіх груп населення (корінних, прийшлих, змішаних) стали формуватися народи зі своїми мовами. Офіційними мовами є хінді і англійська.
БОГИ ДОПОМАГАЮТЬ
В Індії повний плюралізм у віросповіданні. Тому мало не щодня хтось із мешканців відзначає якесь свято. Велика частина населення (83%) сповідає індуїзм, 12% — іслам, інші — джайнізм, буддизм, сикхізм, християнство та інше. Найпопулярніший бог Ганеші (з головою слона). Вважається, що саме він усуває всі перешкоди, є символом мудрості, захисником і охоронником. Фактично на всіх дорогах можна зустріти різні ритуальні знаки, обереги для мандрівників різних релігій…
Індія, як прийнято говорити, країна контрастів. З одного боку, ядерна і космічна держава (здійснює політику мирного використання атома; за останні десятиріччя вченими запущено понад 200 супутників), країна високих технологій (випускає висококласні комп'ютери, електронне обладнання), а з іншого, — 48 % населення досі неписьменні… Прокидаюся під передзвін дзвонів. Першу секунду здається, що почулося, але ні, дзвін триває. Виявляється, неподалік від готелю розташовано християнську церкву. Неймовірно, опинившись за тисячі кiлометрiв від України, відчуваю себе на Великдень не відірваною від Батьківщини.
БЛИСК І ЗЛИДЕННІСТЬ
Лише один день нам дається на ознайомлення з визначними пам'ятками індійської столиці. У фойє на нас вже чекають організатори мандрівки і гід-перекладач Самуїл (індус, що дістав вищу освіту у Казахстані, за віросповіданням адвентист сьомого дня). Спочатку ми проїхалися Нью-Делі, а потім відправляємося в старе місто. Гід розказує, що столицею Делі стало 1911 р. (до цього нею була Калькутта). На початку минулого століття в місті проживало трохи більше аніж 200 тис. осіб, а нині їх число перевалило за десять млн., але перепис давно не проводився і цілком можливо, що цифра вже вдвічі більша. Нью-Делі вражає прекрасними дорогами, широкими проспектами і вулицями. Нова частина міста споруджувалася в 1920- 1930 роках як зосередження колоніальних адміністративних установ і резиденцій вищих чиновників. Квартали мають чітке кільцеве планування. У центрі знаходиться: парламент, палац президента, різні міністерства, а вулиці схожі на парки. За екзотичними деревами ховаються шикарні особняки, а у висотках розташувалися численні офіси компаній і фірм. На південному заході зосереджені дипломатичні представництва.
Вздовж доріг маса рекламних щитів. Чомусь на них частіше зустрічаються європейські обличчя чи індуси зі світлою шкірою. У Делі блиск і злидні сусідствують поряд: шикарний будинок людей забезпечених, а за огорожами, в тіні дерев, сплять бездомні. Наш перекладач розповів, що середня платня в країні від 100 до 180 доларів. В основному працюють чоловіки (замiжнi жінки переважно займаються вихованням дітей). Маса неписьменних, але це ніскільки не заважає, наприклад, стати водієм, будівельником, сільськогосподарським робітником, торговцем (навіть неписьменні чудово вміють рахувати рупії: 1 долар дорівнює 48 рупіям). Нам розповіли, що касти існують і нині, хоча влада з цим пережитком минулого бореться, але традиції сильніші. Ще за стародавніх часів склалися чотири варни — основні станові кастові групи: брахмани (жерці і наставники), кшатрії (воїни і правителі), вайш'ї (землероби, торговці, ремісники) і шудри (слуги і раби). Традиції приписують кожному індусові провадити спосіб життя, що відповідає його етично-релігійному кодексові, так званому «дхарма», який регламентує спосіб життя і занять. На найнижчій сходинці суспільства перебувають недоторкані. Їх доля — брудна робота. Їм не дозволяється заходити не тільки в будинки до членів вищих каст, але й навіть до храмів. Нині касти продовжують грати важливу роль у родинно-шлюбних відносинах. Досі молодь прислухається до думки старших при виборі супутника життя. До речі, в Індії родинні зв'язки дуже міцні. У країні заборонені розлучення, повторні шлюби, є деякі обмеження для жінок (якщо вони працюють, то їхня праця оцінюється нижче за чоловічу). У мусульманських родинах дотримуються шаріату.
Зі здивуванням для себе ми відкрили, що в основній масі індуси невисокого зросту, худенькі, темношкірі. Таке враження, що всі високі красені й красуні знімаються в кіно (знаменита компанія «Боллівуд»), на ТБ, є моделями, а на вулиці їх днем з вогнем не знайдеш. До речі, до нас часто підходили місцеві мешканці з проханням доторкнуться до їхніх дітей, сфотографуватися на спомин, пояснюючи, що від цього їх дитя стає красивішим…
На перехрестях міста сновигають дрібні торговці і жебраки, вправно лавіруючи між нескінченним потоком транспорту. Вражають мотоциклісти: водій у шоломі, а пасажири (жінки і діти) без нього. Причому за спиною у водія може розміститися ціла родина: мама і до трьох діточок різного віку. До речі, перейти вулицю досить непросто. Машини й мотоцикли летять, не знижуючи швидкості. Можеш стояти довго, але пішоходові так і не поступляться дорогою. Коли, зібравшись з духом, ризикуючи потрапити під колеса, все ж перебігаєш на інший бік, то розумієш, що ніхто давити тебе не збирався. Натискаючи на клаксони, нестямно сигналячи, водії повідомляють, що вони не дрімають. Дійсно, в найвідповідальнішу мить вони віртуозно вирулюють з найбільш тупикової ситуації. Посміхнулися і роз'їхалися у своїх справах…
Але ось ми в північній частині індійської столиці — старому Делі. Це типово східне місто: вузькі вулички, маса народу, лавок і лотків. Поняття «урни» фактично відсутнє. Сміття кидають з вікон і дверей прямо під ноги, але що дивно — мух майже немає. Покидьками харчуються корови, бездомні собаки.
Крамниці, незважаючи на спеку, відкриваються пізно — після 10.00. А робити покупки в Індії — цілий ритуал. З господарем потрібно поговорити, похвалити товар, а потім довідатися про ціну і лише потім почати неквапливий торг. Вдень на дві години життя завмирає — обід, а о п'ятій закінчується робота в офісах, на заводах, фабриках, і торгівля знову активізується. Як правило, фіксовані ціни в крамницях відсутні. За один і той же товар ви можете заплатити абсолютно різну суму. Все залежить від того, чи порозумілися ви з продавцем…
З визначних пам'яток у Делі ми встигли познайомитися з «Воротами Індії», величним президентським палацом, вулицею храмів, Червоним Фортом, побудованим могольськими правителями в XVII сторіччі, однією із найкрасивіших мечетей світу — Джама-Масджит і, звичайно ж, знаменитим Залізним стовпом — пам'яткою стародавньої архітектури Індії Кутаб- Мінар (вежа перемоги). Це найвища кам'яна вежа Індії з червоно-жовтого пісковику з орнаментом, який зберігся, і вигравіюваними написами з Корану. За стінами мечеті височить знаменита стальна колона, відлита індуськими майстрами ще в V сторіччі. Вчені вважають, що неіржавіючий стовп може бути «подарунком з космосу» — тобто метеоритом. Вага Залізного стовпа шість тонн. За переказами, якщо притулитися до нього спиною і спробувати обхопити його руками, то людина стане щасливою. Нині, щоб уберегти реліквію від туристів, її огородили парканчиком.
Делі називають пам'яткою індусько- мусульманської культури. У місті нараховується понад тисяча пам'яток минулого. На території сучасного міста археологи знайшли залишки споруд семи (!) стародавніх столиць. Побували ми й біля меморіалів видатних діячів Індії — Неру і Ганді, які багато що зробили, щоб їх батьківщина стала великою і вільною країною… А ввечері відбулася зустріч нашої делегації з дипломатами й журналістами провідних індійських ЗМІ. Колеги розповіли, що проблема свободи слова у них актуальна. Більшість видань є приватними, і від журналіста залежить наскільки він об'єктивно і правдиво подає інформацію, а внутрішній цензор — твоє серце…
Почули ми ритми країни, захопилися красою і колоритом кожного жесту, повороту, пози танцівниці. Як розповів гід Самуїл, чотири стилі індійського танцю вважаються класичними: танець-молитва, танець-розмова, що виконувався раніше в храмах бога Шиви дівчатами-рабинями бога; «катхакали» — танець-показ (його виконують тільки чоловіки), «маніпурі» — танці, присвячені богу Крішні і «катхак» — у ньому переважають риси мусульманського танцю. Нині всі стилі залишаються популярними. Їх вивчають у спеціальних школах танцю.
САРІ — ВБРАННЯ ПОЗА МОДОЮ
«Тканину, виткану вітром», називають прозорий муслін. Якщо ви зайдете до крамниці мануфактури, то у вас розбігатимуться очі від великої кількості кольорів, різноманітності типів тканин. Шовк домінує в сарі — національному жіночому одязі індусок. Це пряма смуга тканини довжиною від 4 до 9 метрів. Сарі спеціально тчуть на ручному верстаті, як самостійний виріб. Кожен колір, візерунок, лінія — має свою назву. Візерунок наносять на відріз вишивкою, набиванням, штампом, батиком, розписом від руки. Часом це справжні витвори мистецтва. Кінець сарі перекидається через плече — саме він підкреслює його красу. Сарі можна назвати вбранням поза модою і дуже універсальним. Якщо ви поповнiшали, то просто перестібнете гачок на декілька сантиметрів.
Ну а коли продавці викладають знамениті кашмірські шалі (шовкові, бавовняні, шерстяні), то важко не піддатися спокусі і не придбати хоча б одну з них. Уявіть, це повітряне диво (справжня шаль легко проходить через кільце) створюють і вишивають чоловіки, використовуючи різноманітні нитки, блискучі нашивки.
В Індії ви не зустрінете жодної жінки, крім вдів, які не носять прикрас. За ними можна визначити статус і заможність сім'ї. Навіть жебрачка, що просить милостиню, ходить з браслетами і каблучками. «Мені нічим годувати дитину», — говорить одна з бездомних нам. На резонне зауваження, що можна продати каблучку і нагодувати дитя, вона негативно мотає головою і продовжує просити гроші. Тут ми зрозуміти один одного не можемо…
«ЛІСАБОН СХОДУ»
Рік у Індії розпадається на два сезони (вологий літній і сухий зимовий) і два перехідних. Зміна сезонів визначається мусонами. Спекотно з квітня до червня (температура +38о—46о). Дощі ллють до жовтня (+35о), а найбільш прохолодний період з грудня до лютого (температура може знизитися до +10о)…
У курортну зону Гоа — «Лісабон Сходу» (так називають «Золотий Гоа») ми прилетіли за тиждень до закриття сезону. Зупинилися в невеликому селищі Калангут. Піщаний пляж, Аравійське море — краса. На небі ні хмаринки. Ховаємося під парасолькою, покритою пальмовими гілками. Тут же підбігає молодий хлопець і вимагає плату. «Це приватний пляж?» — питаємо. «Ні, але тапчан і парасолька моя», — відповідає він. У перший день послуги, а це дерев'яний обшарпаний лежак з ватяним, мокрим матрацем, встановлений у тіні, обійшовся в 50 рупій. Наступного дня ціна зросла вдвічі… Проходимо декілька метрів пляжем і нам пропонують за 20 рупій на вибір випити кави, чаю або води, а лежак безкоштовно. Господар, з'ясувавши, що кава нам сподобалася, цікавиться: звідки ми приїхали? Довідавшись, що з України, підіймає високо великий палець і говорить: «Гуд, Україна — добре! Я знаю вашого Шевченка — класний футболіст». Так що слава нашого легендарного земляка докотилася і до далекої Індії…
Нас дивує порожність пляжу. Дуже мало приїжджих: трохи англійців, двоє росіян, декiлька родин з дітьми з Калькутти, Делі, Бомбея і ми, українці. Індуси в морі купаються одягнутими. Вони не загоряють. Занурилися і зникають з пляжу. А вода, як парне молоко — +30 о , але хвилі в морі буквально збивають з ніг і тягнуть у глибину. Тому плавати ризикують лише двоє сміливців з нашої групи (рятувальна служба на пляжі відсутня, можливо, через завершення сезону). Гаразд, у готелі є басейн. Але плавання в ньому не приносить задоволення. Вода гаряча і таке враження, що плаваєш у величезній ванні. Сонце — таке, що пече навіть у тіні, доводиться постійно мастити тіло кремом від загару, але все одно кожен із нас обгорів.
У колишній столиці Португальської колонії збереглося багато пам'яток історії. У старому Гоа ми відвідали знаменитий християнський собор — Базиліку Бом Ісуса, побудовану з червоного каменя в трьох архітектурних стилях. У храмі покояться мощі св. Франциска Ксавієрія — покровителя Гоа. Вони зберігаються в прозорій труні, вміщеній всередині срібної гробниці, спорудженої в XVII сторіччі. Віруючі приносять до храму гірлянди з квітів, а свічки виносять у внутрішній двір, укладають на спеціальному піддоні і запалюють.
ПIДРОБКА
Вийшовши з готелю, вирішуємо оглянути околиці Калангута. Багато які лавки пропонували «джентльменський набір для відпочиваючих»: шорти, футболки, панамки. Щокроку відкриті ювелірні крамниці, адже самоцвіти Індії: діаманти, смарагди, рубіни й інші коштовні камені відомі в усьому світі, але ціни «кусячі» і ми відправляємося на базар. Тибетський ринок — одна з визначних пам'яток міста. Тут все демократично. Товар: золоті і срібні прикраси, буси лежать просто на рогожах. Продавці спочатку зважують на терезах річ, яка вам сподобалася, а потім називають ціну. Торгуйтеся, але потрібно пам'ятати, що сертифікат тут вам ніхто не дасть, і замість коштовності можна придбати пiдробку. На цю вудочку я піймалася, придбавши каблучку з сапфіром. А моя колега ще більше постраждала, куплені браслети з рубінами і бірюзою також виявилися підробкою. Але про це ми довідалися, зайшовши проконсультуватися до ювеліра. Засмутилися, що ціна наших покупок виявилася в десять разів вищою їх реальної вартості. Найобразливішим було не те, що дорого заплатили, а що нас просто обдурили, при цьому продавці приймали нас «як рідних», фотографувалися на спомин... Ювелір нам поспівчував і розвів руками: «Надалі будете обережнішими!» Особливо не сподіваючись на успіх, повертаємося на базар. Продавщиці нас відразу пізнали, без особливих суперечок повернули гроші. Слава про наш «подвиг» рознеслася всім містечком. Коли ми поверталися до готелю, нас зупиняли місцеві жителі, цокали язиками і перепитували: «Це правда? Ви повернули товар? Неймовірно!» Наша пригода застерегла колег. До речі, казахські туристи, які вже не раз відпочивали в Індії відкрили нам народний секрет — як перевіряти срібні вироби. Їх потрібно покласти на магніт. Прилипне — підробка, а ні — це дійсно срібло. Вони ж підказали, що перли потрібно пробувати на зуб (натуральні повинні бути шерехатими).
А сапфір я все ж таки купила в крамниці у нашого ювеліра-консультанта. Нехай дорожче, але з гарантією, отримавши сертифікат якості...
ДЖУНГЛІ
Була у мене мрія — побувати в джунглях. Вона здійснилася в Індії. Ми відправилися до знаменитого водоспаду, розташованому в заповіднику Дудхсагар (передгір'я Західних Гат). Години дві їхали відмінною трасою в машинах із кондиціонерами (дороги в Гоа в прекрасному стані, ось тільки тротуари для пішоходів не передбачено), а добравшись до містечка Коллем, пересіли на джипи. Всього 10 км шляху, але дорога як для каскадерів: перетинаємо гірські струмки, валуни, пробираємося дрімучим лісом: пальми, ліани, бамбук… Машина підіймає купи пилу. Обличчя у нас стають бурого кольору від пилу, але ось і шлагбаум: 375 метрiв треба пройти пішки до водоспаду. У гіда питаємо про змій. Він сміється і докладно розказує, що в джунглях мешкає понад 3000 видів птахів, 500 видів ссавців, 350 видів плазунів, маса ящірок, черепах, понад 200 видів змій (52 з них отруйні)… Священними тваринами вважаються мавпи, кобри. Наприклад, бик і кобра пов'язані з богом Шивою, корова — з Крішною, гусак — з Брахмою, мавпа — з Хануманом. «Не потрібно боятися і бог не залишить вас», — стверджує наш гід. Стараємося не думати про небезпеку, але уважно дивимося під ноги. Нам доводиться перескакувати з каменя на камінь. Чути гуркіт води і раптом у всій величі відкривається водоспад. Мавпи супроводять всю дорогу. Вони абсолютно не бояться людей, із рук беруть печиво, фрукти, овочі, позують для фото і відеозйомок. Ми купаємося в озері, змиваючи бруд, а гід уже квапить, обіцяючи на зворотному шляху сюрприз. Заїжджаємо до його друзів. Нам пропонують скуштувати місцевої горілки, показуючи, як її готують з горіхів кеш'ю. Краще б вони не відкривали свою «кухню». Антисанітарія страшна, хоча ми розуміємо, що спирт є антисептиком, але все одно ризикувати своїм здоров'ям ніхто з нашої групи не захотів.
«ЧЕРВОНЕНЬКА КВІТОЧКА»
90% індусів — вегетаріанці. Ми куштували різні національні страви. Дуже смачно, використовується маса спецій, приправ, ароматних соусів, екзотичних кулінарних фокусів. Мені дуже сподобалися родзинки з перцем, риба з ананасами і овочами і іншою смакотою. Куштуємо потроху, бо наші шлунки великої кількості прянощів не завжди витримують. Аптечка з набором ліків постійно в сумці і вони всім дуже знадобилися… Хапанув чого-небудь гострого, часом і сльози з очей потечуть. Півпляшки води вип'єш, поки «пожежу» у роті погасиш. Фрукти, щоб уникнути кишкових розладів, потрібно мити з милом або в оцтовій воді. Манго називають «королевою фруктів». Існує багато сортів, відмінних за розміром, смаком, ароматом, кольором плодів. На плантації спецій ми побачили, як росте перець, ваніль, імбир, коріандр, кмин, кардамон, банани, ананаси, хлібне дерево і інше. Бачили й високу арекову пальму зі світлим стовбуром. Як розповів гід, якщо її горіхи змішати з крапелькою гашеного вапна, додати кардамон і тютюн, загорнути в листок і пожувати, то вийде пан (він має наркотичний ефект). Бачили ми й екзотичні квіти. Особливо приголомшив Hanging helicomnia, який одна з наших журналісток назвала «червоненькою квіточкою». Ви не повірите, але п'ять днів це диво прикрашало наш номер. Квітку ми з пригодами привезли в Україну, але після двох перельотів (з Гоа в Делі, потім — до Києва) вона, на жаль, стала гербарієм…
Чай — улюблений напій у Індії. Головний чаєвиробляючий район — верхня частина долини Брахмапутри в Ассамі, а особливо ароматні сорти вирощують на південних схилах Гімалаїв. На півдні чайні плантації поєднуються з кавовими. Ми скуштували 10 сортів чаю. Найпопулярніший називається «Masala tea» (чорний масала-чай), і місцеві мешканці його п'ють з молоком (буйволячим або з сухого порошку). Нині Індія посідає провідне місце в світі щодо імпорту спецій, чаю, тютюну, овочів і фруктів…
Працівник плантації показав, як потрібно забиратися на пальму, щоб дістати кокоси, а потім запропонував комусь із нас спробувати свою вправність. Головний редактор «Киевских ведомостей» Микола Закревський поплював на долоні і… легко повторив трюк, викликавши захоплення всіх, хто бачив це імпровізоване змагання. У місцевій крамниці ми купили різноманітні спеції, які сподобалися, олії, сувеніри, зроблені з дерева і пальмових листів, а на прощання господар вилив кожному з нас на комір ківшик води. Він твердив, що якщо дотримуватися цієї традиції, то на плантації буде добрий урожай.
«СТУПКА» ДЛЯ МЕДИТАЦІЇ
Справжній колорит Індії ми відчули на суботньому нічному базарі, що закривав сезон. Біля воріт сидів барабанщик, видаючи хитромудрий дрiб, пропонував купити його товар. Чого тут тільки не побачиш: сувеніри, килими, тканини, прикраси, спеції, овочі, фрукти… Всі продавці розхвалюють свій товар, пропонуючи купити тільки в нього. Нашу увагу привернув індус, який сидить у позі лотоса, а за його спиною висів плакат, що сповіщав, що він цілитель традиційної і нетрадиційної медицини. Ми засумніватися, а маг запропонував за пальцями руки встановити діагноз. Взяв руки в свої долоні, потім смикнув за кінчики пальців і видав: серце дає себе знати, є проблеми з печінкою, тиск знижений… Бачачи заокруглені очі, посміхнувся й додав: «Нічого страшного: з таким діагнозом люди живуть довго»... Йдемо далі і бачимо оригінальну мідну «ступку». Хороша, але великувата, щоб товкти часник, і раптом продавець підіймається, регоче і, притискуючи палець до губ, говорить: «Тихіше! Це не ступка, а посудина для медитації».
... На спомин про Індію у мене залишилися сувеніри, а заварюючи чай і розглядаючи фотографiї, я знову відчуваю сонце «перлини Сходу».
