«Вони ще при Союзі були Заходом», — зітхнула працівниця фотоательє, видаючи мені фото для латвійської візи... Сьогодні Латвія — це дійсно Захід, більш за те — повноправний член Європейського Союзу. Але увагу передусім привертають знайомі, майже рідні речі: ризькі трамваї — брати київських, тільки не в червоно- жовтій, а в біло-синьо-блакитній формі; стрункі юрмальські сосни — сестри наших лісів; дерев’яні будиночки в Юрмалі, у більшості своїй відреставровані приватними власниками, нагадують старовинні «теремки», що гниють у Пущі-Водиці. І відразу розумієш: до Евросоюзу нам — не як до Місяця, а як до Латвії, — трохи більше години перельоту. Ну і, звичайно, побільше здорового глузду, послідовності, хазяйновитості й уваги до своєї землі.
МІСТО НА ХВИЛІ
Як розповідають екскурсоводи в латвійській столиці, в старовину у городян була погана звичка: викидати сміття просто в річку Ригу. Закінчилося тим, що її довелося засипати піском і прокласти дерев’яні труби для стоку ґрунтових вод. Можливо, безславна історія ріки, що дала назву столиці, стала уроком латишам, і сьогодні вони набагато бережливіше ставляться до своєї природи. Над юрмальськими пляжами Майорі та Булдурі вже традиційно майорить блакитний прапор. Це означає, що багаторазові аналізи води та піску показали: тут все відповідає європейським стандартам.
Юрмала — головна балтiйська «перлина» Латвії, відома як курорт з XIX століття. Море, повітря соснових лісів, мінеральні джерела та лікувальні грязі — основа юрмальського багатства. Сьогодні у нього нове, модне обрамлення: у відреставрованих корпусах «совкових» санаторіїв розташувалися spа-готелі з закритими басейнами, процедурними кабінетами (озокерит, масаж, лікувальні ванни, інгаляції, магнітотерапія…), салонами краси — словом, все, чого душа забажає та гаманець зможе оплатити. Відпочинок тут коштує недешево. Наприклад, спецпропозиція — 363 євро за двох на дві доби, але при цьому серед клієнтів є й латиські пенсіонери.
Згідно з даними «Євростату», минулого року Латвію відвідало близько трьох мільйонів туристів (це бiльше нiж населення країни!), а зростання кількості відпочивальникiв у готелях було одним з найбільших у Європі. У готельний бізнес приходять й іноземні інвестиції. Загалом же, за даними Банку Латвії, в 2004 році, після вступу країни до Євросоюзу й НАТО, позитивний баланс прямих інвестицій становив 299 мільйонів латів (понад $530 млн.). Переважання довгострокових інвестицій дає підстави вважати: коли вартість виробництва в Латвії та в старих членах Євросоюзу зрівняється, інвестори не залишать країну, оскільки їх привертає її географічне положення та кваліфікована робоча сила.
ДВІ ПРАВДИ
Мабуть, більше, ніж із санаторіями, Юрмала асоціюється у нас з КВК, конкурсом «Нова хвиля», композитором Ігорем Крутим — одним словом, з брендами пострадянської, щоб не сказати російської, мас-культури. Це при тому, що Латвію прийнято вважати однією з найбільш антиросійських країн на територiї колишнього Союзу. За словами Олександри Пугіної з відділу з питань туризму Юрмальської міської ради, жодного парадоксу тут немає. «У місті ніхто не задумується, хто такий Крутий, хто виграє у «Новій хвилі» — це просто свято, коли усім хочеться бути красивими, погуляти містом, добре провести час — і все тут», — каже вона.
Рамкову конвенцію про захист прав національних меншин сейм Латвії ратифікував лише нещодавно й iз застереженнями: таблички з назвами вулиць і надалі будуть лише латиською, окрім того нацменшинам заборонено звертатися до влади на місцях рідною мовою. На думку опозиції, що представляє інтереси російськомовних жителів Латвії, це суперечить самому принципу конвенції. Не по-балтійському палкі дискусії розгортаються в країні й щодо питання про те, кого взагалі можна вважати національними меншинами. Згідно з офіційною статистикою, росіян з білорусами і українцями в Латвії близько 36%.
Російські телеканали кричать про «гоніння на російськомовних», та й в Україні від вихідців з Латвії доводиться чути про проблеми. Однак чи то за задумом Агентства з розвитку туризму Латвії, що організувало поїздку українських журналістів, чи то за випадковим збігом ми зустрічали людей зі слов’янськими іменами, які вільно розмовляли і російською, і латиською. «Я не бачу жодної дискримінації, — каже Олександра. — Так, після початкової школи потрібно переходити на латиську мову. Але ж школа в будь-якій країні готує до вступу в університети, а в університетах викладання ведеться державною мовою! Що ж тут дивного чи несправедливого? Якщо ти хочеш вчитися в цій країні, хочеш тут жити й працювати — вчи мову. Я з дитинства знала, що мені це знадобиться».
У центрі Риги багато перехожих — як скромно, так і багато одягнутих — спілкуються один з одним російською. А в аеропорту, звернувшись до офіцера прикордонної служби англійською, я почула: «А що, Україна вже російською не розмовляє?» Я пояснила, що оскільки всі покажчики в аеропорту латиською й англійською, а я латиською не володію, то вирішила звернутися англійською. «Не я ці покажчики писав, — не вгамовувався хлопець. — Тут більша частина країни говорить російською!»
У тих, хто передусім переймається латиськими національними цінностями, також свої причини. Не може бути простим ставлення до Росії президента Латвії Вайри Віке- Фрейберги, яка в дитинстві втікала разом iз сім’єю від Червоної армії в Нiмеччину, в Марокко, а потім опинилася в Канаді. Інша відома латишка — колишній міністр закордонних справ Латвії та екс-комісар ЄС Сандра Калнієте разом зі своєю сім’єю пережила депортацію до Сибіру. Її книга «У бальних туфлях в сибiрських снiгах» вийшла в Західній Європі, а сьогодні французька актриса Домінік Бланк знімає в Латвії документальний фільм про Сандру Калнієте. Отже, у кожної сторони — своя правда.
БАЛТІЙСЬКІ УКРАЇНЦІ
Згідно з офіційними даними, українців у Латвії — 2,6%. Однак за словами радника Посольства України в Латвії Олександра Юрова, ця цифра досить відносна. «За різними оцінками, у Латвії сьогодні близько 60 тисяч українців, — каже він. — Більшість з них не є громадянами Латвії. Частина — громадяни України, частина — особи без громадянства. Останні мають більшість тих прав, якими володiють громадяни Латвії, але не можуть відвідувати без віз країни Шенгенської зони та голосувати на виборах. Значна частина з них — люди пенсійного віку, яким важко знову сідати за парти, здати екзамен з латиської мови, хоча латвійська сторона йде назустріч і запрошує на безплатні курси. Населення Латвії — 2 млн. 300 тис., з них приблизно 500 тисяч — російськомовні. Більшість з цього півмільйона — не громадяни Латвії. Майже п’ята частина населення країни не має латвійського громадянства і не володіє латиською мовою». За словами Олександра Юрова, Латвійська Республіка багато в чому підтримує українську громаду. У всіх великих містах Латвії є українські культурно-освітні громади. Найближчим часом у Лієпаї відкриється недільна школа для українців. Річницю незалежності України наші латвійські співвітчизники відзначили в популярному розважальному центрі Риги — «Лідо», де українське свято могли бачити до 10 тисяч глядачів.
Звичайно, крім культурно-освітніх потреб в українців Латвії є й інші причини для звернень у посольство. «Практично кожного дня приходять люди із заявами на отримання українського громадянства. Точно так само звертаються і з наміром відмовитися від нього для прийняття громадянства Латвії. При цьому баланс загалом рівний. Є інтерес у наших співвітчизників і до отримання статусу закордонного українця, який дозволяє отримати українську безплатну багаторазову візу терміном на п’ять років», — говорить Олександр Юров.
ЛЕГЕНДИ СТАРИХ БРУКІВОК
Вірити в те, що врешті-решт стихнуть суперечки про права різних народів і водночас країна не розчиниться в казані європейської глобалізації, примушує увага, з якою багато людей в Латвії ставляться до різних куточків своєї землі та сторінок своєї історії. Тут ще гримлять обладунки рицарів Лівонського ордену. У Рундальському палаці, збудованому тим же архітектором, що й Маріїнський у Києві, — Бартоломео Растреллі — оживають бали напудрених дам і кавалерів. Поблизу озера Папе живуть дикі коні й дивовижні корови з шерстю, що відливає блакитним кольором. Поблизу старовинного міста Кулдіга розкинувся низенький, але найширший в Європі водоспад. У Ризі блищать «кондитерським» ліпленням будинки архітектури модерну — таку б увагу тим, що прикрашають київські вулиці! Жителі Риги дарують один одному букети духмяного горошку — усіх можливих відтінків, але прості, лаконічні, і тому благородні. Намагаючись зробити своє загалом холодне місто по-домашньому затишним, латиші говорять про те, що саме Рига могла бути батьківщиною першої різдвяної ялинки. У 1510 році місцеві багаті купці вперше встановили на міській площі прикрашене дерево на честь Різдва. Хто знає, можливо саме дух тієї ялини охороняє латвійську землю до цього часу.
