На світанку авіалайнер підлетів до Катманду. І з його борту відкрилася чи не найвеличніша у світі панорама. Ніби на велетенській рельєфній мапі, внизу проглядалося сплетіння гірських хребтів, які упиралися в пиловидну засніжену стіну Гімалаїв. Стіна не суцільна, місцями її розтинають глибокі ущелини, за якими видно плоскогір’я таємничого Тибету. Саме там розташовані вісім із 14 «восьмитисячників» світу, зокрема висотний полюс нашої планети — гора Еверест (8848 м.). Безпосередньо дістатися до цього вертикального світу, принаймні побачити його зблизька, нам доведеться найближчими днями. А поки що літак приземлився в міжнародному аеропорту Трибхуван непальської столиці. Того ж дня на кожного учасника подорожі було оформлено перепустку (перміт) до району подорожі. Також групі призначили ліцензованого гіда і носіїв, що є обов’язковою умовою непальської влади. Ядро групи — кияни Лариса Герасимова (керівник, майстер спорту з альпінізму), а також Людмила Кирилюк, Сергій Пасічний, Микола Береський — уже не раз мандрували в Гімалаях. Володимир Грипась, а також мінчани Альона Пастухова та Аляксандр Долгі в Непалі вперше.
На черзі дев’ятиденний трекінг (пішохідний похід) до розташованого на висоті 4130 м базового табору «восьмитисячника» Аннапурна. Маршрут трекінгу прокладений не найкоротшим шляхом, що від початку і до кінця веде по ущелині річки Моді Кхола. Обраний цікавіший варіант з проходженням південних відрогів Аннапурни та подальшим виходом у середню частину ущелини Моді Кхола. На шляху самобутні непальські поселення, чудові панорамні місця на гребнях хребтів, значні масиви субтропічних лісів. Ночівлі передбачені в лоджіях — видовжених кам’яних будівлях, розділених фанерними перегородками на маленькі, які розраховані на дві-три людини, приміщення з ліжками. При лоджіях є ресторанчики з доволі різноманітним меню. Вартість страв розрахована на гаманець заможного туриста.
Подорож розпочали в населеному пункті Татопані. За плечима — рюкзаки, в руках — телескопічні палки: на рельєфі з постійними підйомами та спусками вони відчутно полегшують життя. Стежка веде повз невеликі села, засіяні рисом терасові поля. Привертають увагу мандаринові дерева та банани, кущі бамбуку. Біля хат приємно подивували чорнобривці. Навколо зелено і по-літньому тепло, хоч вище на лугових схилах уже домінують жовті кольори. Адже надворі — пізня осінь. Заночували в одній із лоджій села Шікха.
Зранку наступного дня увійшли в ліс зі старими товстезними деревами. Виявилося, що це — рододендрони. На початку весни вони рясно цвітуть всією гамою кольорів — від білого до темно-червоного. Кажуть, що це незвичайне видовище. В горах Кавказу рододендрони — це кущі заввишки близько в один метр; у Карпатах, де їх називають червоною рутою, вони ще нижчі. Стежка тим часом вивела на гребінь хребта, до ступи й численних різнобарвних прапорців з текстами буддійських молитов. Звідси відкрилася вражаюча панорама. Одночасно видно «восьмитисячники» Дхаулагірі та Аннапурну, а також гостроверху роздвоєну верхівку однієї з найкрасивіших гімалайських вершин Мачапучаре. На півдні, скільки сягає око — Низькі Гімалаї. Неподалік групами ростуть гімалайські сосни та сріблясті ялини.
Вранці майже одразу розпочався крутий спуск стежкою зі сходинками в глибоку ущелину. Навколо первісний гімалайський ліс. Екзотичні для нас могутні дерева заповнюють дно і схили ущелини, височіють на вертикальних скелях. Внизу каскадами водоспадиків шумить річка. Нижче ми бачимо освоєні людьми місця. Біля будиночків ростуть чорнобривці, настурція, поруч — городи з кукурудзою, квасолею, капустою, гарбузами. За вузловим пунктом Чхомронг аж до базового табору шлях лежить вздовж річки Моді Кхола. Ліворуч височить Аннапурна, а праворуч упирається в небо Мачапучаре. Будівель стало значно менше, круті, порослі дрімучими лісами схили гір вражають дикою красою. Але стежка все так само добре облаштована, з акуратними сходовими маршами на крутих схилах. Видно, що дбають про те, щоб туристам було комфортно, адже туризм у Непалі є головним джерелом доходів. Мандрівники з Німеччини, Франції, Австралії, Канади, Англії, США, дізнавшись, що ми з України, нерідко тиснули руки. Приємно було почути від кількох росіянок, котрі йшли назустріч: «Ми за вас». Під вечір густими бамбуковими заростями, в яких метушилися мавпи, увійшли в пункт Бамбу.
Шостого дня запланований підйом до базового табору Аннапурна. Довкола вже осінь, дерева та чагарники без листя. Холодно, дме помірний вітер. Стежка веде типовим трогом, що його залишив по собі правічний льодовик, з відносно плоским днищем і майже вертикальними схилами. Після чергового підйому попереду відкрилася широка долина. В її верхів’ї, нижче льодопаду, вже видно будівлі базового табору. А види звідусіль -приголомшливі... Увечері побачити захід сонця й зафіксувати на фото швидкоплинні миттєвості згасаючого дня вийшли десятки туристів. Найефектніше виглядала в цей час Мачапучаре. Сонце скотилося за гірський гребінь, а знизу по ущелині стелився кошлатий туман, закривши її підніжжя. Сама вершина почала забарвлюватися в жовтуватий, а згодом у рожевий та червонуватий колір. Її верхівка ще полум’яніла останніми сполохами сонця, а підніжжя вже поглинали сутінки. Вся ця гама кольорів змінювалася дуже швидко. І невдовзі в місячному світлі під темним небом виразно виднівся пиловидний гребінь сріблясто-червонуватого відтінку.
Вранці почали триденний спуск до курортного міста Покхара...
