У чому джерело духовної сили цієї країни, в якій творили Рафаель, Мікеланджело, Да Вінчі й тисячі тисяч інших мислителів, художників і зодчих, які прикрасили її міста незліченною кількістю храмів? Чи можна це взагалі усвідомити, провівши під небом Італії всього кілька днів? Перебуваючи в Італії, немов провалюєшся у глибину сторіч, і виникає дивне відчуття, що варто простягнути руку, і ти сам вкусиш від дерева Добра і Зла...
Втім Італія — це не лише мистецтво і захопливі пригоди минулого. Це сучасна європейська держава, в якій шанують історію (включаючи навіть період, коли при владі був Муссоліні), і думають і про сьогоднішній день, і про майбутнє, прагнучи залишити нащадкам ще прекраснішу країну, ніж та, яку теперішні покоління отримали від попередників. Наприклад, у столиці — Римі — влада відновила на новій основі древні водопроводи, і мешканці Вічного Міста без побоювань п’ють найчистішу воду, доставлену від гірських джерел... У соборі Святого Петра (це, щоправда, вже не Італія, а держава Ватикан, якою самовладно керує Римський Папа), як не дивно, дозволено фотографувати, і навіть зі спалахом. Виявилося, безцінні оригінали всесвітньо відомих майстрів уже давно зберігаються в музеях, а замість них на стінах ми бачимо такі самісінькі мозаїки, виконані з філігранною точністю...
В Римі українські журналісти жили нібито і в центрі (з вікон нашого скромного готелю було видно бані Ватикану), і все ж, мабуть, на околиці. Недалечко текла невелика річечка, поросла очеретом, і мостом, що нагадував стародавній акведук, без особливого шуму проносилися поїзди. Поряд, у чудовому парку, була розташована клінічна лікарня, куди щоранку з’їжджалися на своїх автах лікарі, сестри і санітарки. Тут же я виявив вертолітний майданчик, а на доглянутих задвірках цього сучасного лікарняного комплексу — сміттєпереробний пункт, де запахи виділяли хіба що квіти.
А потім ми ледве не через півкраїни їхали у провінцію Умбрія, столицею якої є стародавня Перуджа. Побували у відомому всім католикам світу місті Ассізі, де проповідував святий Франціск, який подарував пізніше своє ім’я одному з найбільших міст Америки. Дивувалися стародавній світлій Деруті, збудованій немовби вчора, яка примостилася на гірському схилі, чиї майстри і сьогодні ліплять і розписують дивовижні «горщики». На фабриці з виробництва оливкового масла, що з’явилася ледь не у Середньовіччі, захоплювалися рівнями автоматизації і продуктивності праці (нове обладнання тут отримали завдяки гранту ЄС, і нині тут усього лише 33 працівника, включно з керівниками, розливають по 10 тисяч пляшок в день).
Наприкінці подорожі довелося побувати в найстарішій із сучасних демократій світу — Республіці Сан-Марино. Це взагалі, як пишуть у місцевих туристичних довідниках, найменша і найдавніша незалежна держава світу. Її площа становить 60 з лишком квадратних кілометри. На гербі країни — слово «Свобода». Її зуміли відстояти від усіх завойовників, включаючи Наполеона. Країна не має своєї валюти, і в цьому співпрацює з Італією, а тепер і Євросоюзом. І тим не менш у ЄС вона не вступає, хоча рівень життя тут цілком європейський. При середній зарплаті 1800 євро середня пенсія якимсь чином налічує дві тисячі... Щоправда, житло тут, здавалося б, дорогувате: квадратний метр на цьому казковому клаптику землі, оточеному лісами і парками, від двох до чотирьох тисяч євро, що, зрештою, за такого рівня прибутків можна вважати цілком божеською в порівнянні з київською ціною. А ще приємною несподіванкою стали співвітчизники. Тут їх зареєстровано 300 осіб. А скільки ще перебуває на нелегальному становищі — ніхто не знає. Але ми б нікому не радили сюди їхати: щоб отримати посвідку на проживання, треба відпрацювати п’ятнадцять років, а для громадянства буде потрібно ще стільки ж...
У Римі нас підвели до одного з соборів, перебудованому у середні віки зі стародавнього язичницького храму. Ми стояли внизу і дивилися вгору, де на висоті приблизно 20 метрів були двері, через які в середні віки входили до цього храму віруючі. Між нами і дверима була трьохтисячолітня матеріальна історія Рима... Скільки знадобиться газетних шпальт, щоб відобразити такий культурний прошарок? Адже є ще і європейська сучасність, що опирається на нього ... Словом, цю країну та її красивих людей треба бачити!
