Париж – це не Ейфелева вежа, не Нотр-Дам і не Тріумфальна Арка. Це не місто, описане Ремарком і Хемінгуелем чи Гюго. Це не джерело натхнення для багатьох митців. Це набагато більше. Це те, на чому він своїть. А стоїть Париж, у буквальному сенсі цього слова, на кістках.
І немає в цьому нічого страшного: так і належить кожному місту, яке за плечима має свою історію.
Історію міста роблять ті, хто в ньому раніше жив. А Париж на таких мешканців може похвалитися.
КАТАКОМБИ-КЛАДОВИЩА
Щоб побачити інший Париж, не той, що сяє до нас із кольорових листівок, варто спуститися в підземелля міста і познайомитись з його катакомбами. Паризькі катакомби – це складні підземні лабіринти загальною протяжністю до 300 км. Вони виникли ще в часи Античності та Середньовіччя внаслідок того, що тодішні мешканці міста потребували матеріалів для будівництва. Коли місто розросталося, то значна його частина виявилася над цими пустотами. Деякі будинки і палаци фактично стояли над пусткою в землі. Під кінець ХVIII століття була створена Генеральна інспекція каменоломень, яка до цієї пори займається тим, що укріплює підземні тунелі і не дає прекрасному місту на поверхні завалитися. Частина старих каменоломень була повністю забетонована.
Іншій частині знайшли практичне застосування. Якийсь час їх використовували як винні погреби, але згодом місто зіткнулося з проблемою переповненості міських кладовищ, і владі Парижа спала на думку креативна ідея використовувати катакомби як осуарії – місце зберігання кісток колишніх мешканців міста.
У середні віки кладовища знаходилися в центрі населених пунктів – поблизу церков, бо священнослужителі стверджували, що ті, хто буде похований в освяченій землі, автоматично потрапить до Раю. У Парижі головним таким цвинтарем було кладовище Невинних, яке функціонувало від ХІ століття і приймало останки прихожан 19 приходів. Звичайно, що такі кладовища дуже швидко переповнювалися. Особливо тяжко ставало під час масових епідемій: наприклад, внаслідок епідемії бубонної чуми 1418 року померло 50 тис. осіб. Свою частку вносили й історичні події, наприклад, Варфоломієва ніч – її жертви теж були упокоєні на кладовищі Невинних. Дослідження стверджують, що шар поховань тут на кінець ХVIII ст. сягав 10 м вглибину. В одній могилі могло бути 1500 останків з різних епох. Поволі почали лунати голоси, що звертали увагу на те, що існування такого кладовища в центрі міста спричиняє додаткову антисанітарію та страшний сморід. Коли обвалилася стіна кладовища і залишки небіжчиків напряму втрутилися в життя живих, міська влада зрозуміла, що необхідно негайно реагувати і приймати жорсткі міри. Кладовище припинило функціонування, небіжчиків ночами вивозили за місто, їхні кістки очищали, дезінфікували і поміщали під землю, у катакомби. Разом з кладовищем Невинних вирішили ліквідувати ще 17 кладовищ Парижа.
Серед безіменних небіжчиків, що лежать під ногами парижан, є Франсуа Рабле, Блез Паскаль, Максиміліан Робесп’єр та інші.
Тепер катакомби – це близько двох кілометрів відкритих освітлених коридорів для туристів, де досконало описана історія місця і продемонстровані рівні ряди акуратно складених кісток і черепів. Часом особи, що украдали ці конструкції, проявляли творчі здібності і повикладали візерунки з допомогою останків своїх предків. За підрахунками науковців, у паризьких катакомбах зберігаються рештки близько 5-6 млн осіб.
До катакомб любили водити своїх гостей французькі королі та імператори, одного разу тут було навіть влаштовано концерт класичної музики, і було визнано, що тут досконала акустика. У катакомбах свого часу функціонувало кафе, тут знаходився секретний бункер нацистів і штаб місцевого руху опору, а також бомбосховище. Катакомби – невід’ємна частина історії міста.
До інших частин катакомб, окрім цієї обладнаної туристичної траси, суворо заборонено заходити, порушники караються штрафом. Катакомби є принадою, але одночасно і бідою міста, оскільки їх постійно заливають підземні води, що загрожує руйнацією.
«ЩО СПІЛЬНОГО МІЖ НЕСТОРОМ МАХНОМ І АЙСЕДОРОЮ ДУНКАН»
Наступне місце, яке підтверджує гіпотезу про те, що Париж – місто мертвих, відповість нам на запитання, що спільного між Нестором Махном і Айседорою Дункан. Прославлену танцівницю і дружину Сергія Єсеніна єднає з українським батьком анархії те, що лежать вони в одному секторі колумбарія на паризькому цвинтарі Пер-Лашез. Але окрім них, туристів вабить до цього місця магія таких імен, як Оскар Уайльд, Фредерик Шопен, Джім Морісон, Оноре Де Бальзак, Сара Бернар, Едіт Піаф, Амадео Модільяні і Жанна Ебютерн, Сімона Сіньоре і Ів Монтан, Гертруда Стайн, П’єр Абеляр і Елоїза, Жан де Лафонтен і Мольєр. Кожна з цих і інших могил відомих людей овіяна легендами та притягує відвідувачів з усього світу.
Яскравим прикладом цього є могила Оскара Уальда, на яку полюбляють приїздити фанати, особливо гомосексуальної орієнтації. Вони обціловують білосніжного сфінкса – пам’ятник на могилі письменника. Коли доглядачі цвинтара втомилися це відмивати, а родина Уальда платити за чищення, могилу обнесли спеціальною прозорою загорожею і повісили прохання не залишати яскравих слідів своєї прихильності до Оскара. Не допомогло.
Закохані приїздять до скромної подвійної могили Амадео Модільяні – італійського художника і його коханої – Жанни Ебютерн. На їхній могилі залишають засушені квіти, вірші, любовні послання. Амадео свого часу приїхав до Парижу розвивати свої творчі здібності, але мало кого цікавили його незвичайні полотна, де люди були зображені з неприродньо видовженими головами і мигдалевидними очима. Він жив у великій скруті, але продовжував творити. Юна Жанна трохи малювала і часто позувала своєму коханому. У них була спільна дитина. У 1920 році Амадео помер від сухот, за два дні по його смерті Жанна, будучи на 9-му місяці вагітності, викинулась з вікна. Йому було 36, їй 22. Картини Модільяні різко виросли в ціні, а сам він був визнаний одним з найбільш значимих художників поч. ХХ століття.
Площа Пер-Лашез – 48 га, а існує вона з 1804 року, знаходиться в 20-му окрузі Парижа, а на початку свого існування знаходилась за межами міста, в кварталі бідноти. Популярним стало після перепоховання тут Мольєра і видатних інтелектуалів Середньовіччя – Абеляра й Елоїзи – пари видатних науковців з трагічною історією кохання. На Пер-Лашез загалом лічиться понад 1 млн могил та колумбарій. Окремою пам’яткою є стіна комунарів.
«ДІТЕЙ ВЧАТЬ БУТИ СПРАВЖНІМИ ФРАНЦУЗАМИ»
На Пер-Лашез фактично кожна могила має свою історію і тому це місце – невід’ємна частина міста на берегах Сени.
Якщо говорити про місцевих небіжчиків і підземелля міста, то варто згадати Пантеон – грандіозну споруду, повсталу наприкінці ХVIII століття, яка громадить останки значимих для Франції людей в одному місці. Будівництво споруди почав Людовік ХV, і на початку це мала бути церква святої Женев’єви, однак під кінець будівництва відбулася Велика французька революція і нова влада вирішила поховати тут видатних французів. Про що і говорить напис на фризі Пантеону: «Великим людям – вдячна Вітчизна». Пізніше функціональне призначення будівлі змінювалось ще кілька разів.
У підземеллях цієї будівлі в Латинському кварталі поблизу Сорбони спочивають Вольтер, Віктор Гюго, Олександр Дюма, Марія Склодовська-Кюрі і П’єр Кюрі, Жан-Жак Руссо, Еміль Золя та інші визначні політичні і громадські діячі.
Я була свідком того, як багато французьких дітлахів прийшли на екскурсії до цих підземель, де французька історія промовляла до них з дуже короткого дистансу. Цікаво, що у Франції багато емігрантів, особливо з колишніх африканських колоній, тож половина дітей у цих шкільних групах мала темний колір шкіри, але в такому місці, як Пантеон, цих дітей вчать бути справжніми французами і вчать гордитися історією країни, яка стала їхньою новою Батьківщиною на прикладі тих, хто спочиває у цих підземеллях.
Є в Парижі і місце, яке в своїх підземеллях має могилу найвідомішого представника нації – Наполеона Бонапарта. Це – Будинок Інвалідів. Будівля повстала під кінець ХVII століття з ініціативи Людовіка ХIV. Його ціллю було надання притулку старим і понівеченим у боях воякам французької армії. І цю функцію Будинок інвалідів виконує до цієї пори. Окрім цього, тут знаходиться кладовище видатних французьких військових, кілька музеїв, зокрема, Музей армії, на парадному дворі якого відбуваються головні урочисті події країни, пов’язані з військом. А в крипті собора Будинку інвалідів в спеціальному саркофазі з фінського порфіру в шести трунах лежить той, хто колись хотів завоювати світ, – Наполеон Бонапарт.
Магія Парижа не в тому, що ми бачимо на поверхні і що нам продають в фільмах і в сувенірних крамницях. Шарм Парижа полягає в тому, що це місто з історією, яка інтригує, яка в більшості випадків схована від ока пересічного туриста. Я б його порівняла з підстаркуватою куртизанкою з Мулен-Руж, яка має чимало скелетів в своїй шафі, але вона загримувала свої зморшки і далі притягує прихильників своєю таємничою посмішкою.
