На велелюдній центральній вулиці міста Бердянська підсмажених сонцем курортників вітає пам’ятник сантехніку Васі. І нас, журналістів, які приїхали ознайомитись із рекреаційними можливостями Запорізької області в рамках прес-туру, зініційованого Державною туристичною адміністрацією, він теж привітав, виринувши із темного провалля. Сантехнік за недовгий час свого існування бачив чимало курортників. У 2003 році, наприклад, Бердянськ відвідали 234 тисячі туристів і екскурсантів. Облагороджено центральну вулицю, яка видалась, як на мене, подібною до ялтинської (хіба що пальми не ростуть). Нині ж руки місцевої влади дійшли і до реконструкції набережної. І Вася- сантехнік уважно спостерігає за тим, як місто крокує вперед і змагається за статус курорту державного значення. Разом із Бердянськом на цей поважний статус, який забезпечує чималі пільги (зокрема, в сплаті податків), претендують ще Саки, Хмільник і Скадовськ.
Оригінальний підхід міськради до нововведень у місті визначає прагнення зробити курорт привабливішим для туристів та інвесторів. Справдi, об’єкти, подібні до скульптури сантехніка, викликають одночасно усмішку, філософські роздуми та наївне зачарування. Про пам’ятник бичку-годувальнику батько міста Валерій Баранов розповідав з особливим пожвавленням, мовляв, риба бичок століттями годує все місто й тому, безперечно, заслуговує стояти на п’єдесталі. «Коли принесли на це місце скульптуру нашого годувальника, всі перехожі його обступили, заходились поради давати, яким боком його поставити, аби «вигравав» на фоні всього пейзажу...» — пригадує Валерій Баранов. Поставили до моря хвостом... А над місцевим сквером ще й досі витає дух минулого: пам’ятник дідусеві Леніну, який звернув свій погляд на неозоре море, при вході до скверу охороняють два грізнi леви. Підійшовши ближче до набережної, деякі журналісти мали можливість звірити час за найбільшим в Європі сонячним годинником. Щоправда, поки — тільки за годинною стрілкою. Хвилинну й секундну мер жартома пообіцяв встановити незабаром.
Крім рукотворних пам’яток, які одразу впали в очі, Бердянськ особливо гарний своєю косою. Площа Бердянської коси — близько семи квадратних кілометрів і умовно розділена на три частини: Ближня, Середня і Дальня. Озера Ближньої коси слугують джерелом лікувальних грязей. «Мулові грязі, — розповідає генеральний директор ЗАТ «Приазовкурорт» Владислав Пономаренко, — це дуже цінний природний лікувальний ресурс, якому немає рівних ніде в Україні». Можливість побачити на власні очі, як проходять грязьові оздоровчі процедури, журналісти використали в санаторії «Бердянськ». Тут же наша група спробувала на смак цілющу мінеральну воду із бювета.
На Середній косі, ширина якої подекуди не більше 40 метрів, розташувались дитячі оздоровчі табори, санаторії. Від острова Великий Дзендзик бере свій початок Дальня коса. На її території, крім численних баз відпочинку, є рибальське селище — Нижній Бердянський маяк. Частину Дальньої коси виголошено державним заказником. «Цей край багатий на унікальні бальнеологічні та мінеральні ресурси. Отже, Бердянськ наче спеціально створений природою для дитячого та сімейного відпочинку», — розповів кореспондентові «Дня» голова Державного департаменту з питань діяльності курортів Броніслав Омецинський.
«Цей край має перспективу, тому що тут — унікальне море, великі рекреаційні можливості», — ділиться враженнями Валерій Цибух, голова Державної туристичної адміністрації України. Водночас «головний турист України» зізнався, що в Бердянську — вперше в житті. І не розчарований.
СЕРВІС
Загалом, кількість відпочиваючих у Бердянську за останні шість років зросла у п’ять—шiсть разів. Проте не кожний прототип сантехніка Васі може дозволити собі відпочити на березі Азовського моря. Ціна тритижневої путівки у санаторій «Бердянськ», наприклад, складає 1860 гривень... Але із статистики, яку отримала в міськвиконкомі, стало очевидним, що з кожним роком реальні прибутки наших співгромадян ростуть. Адже у 2003 році обсяг наданих туристичних послуг склав 90 мільйонів гривень, що на 56 мільйона більше, ніж у 2002-му. На 13,5 мільйона гривень став більшим бюджет завдяки туристсько-рекреаційній діяльності Бердянська. Це майже в два рази більше, ніж у 2002-му.
На сьогодні в Бердянську відпочивають приблизно сто тисяч курортників. 13% від усіх відпочиваючих — зарубіжні гості, переважно з Росії та Білорусі. Причому мер Бердянська пан Баранов зазначив, що на всі наявні 19 тисяч місць немає жодного вільного. А номери люкс, яких нараховується на Бердянській косі близько 600, були розпродані ще задовго до початку сезону. Вартість кімнат із «нерадянським» сервісом — від 50 до 200 доларів за добу.
Всього в Україні близько 660 тисяч місць для розміщення відпочиваючих. Це більше, ніж у Турції. Зате таких, що відповідали б європейським стандартам, в нашій країні лише 10%... «Нині бази відпочинку реконструюються, аби наблизитись до європейських стандартів. Адже це згодом окупиться», — пояснює мер. Відновили вже багато. Проте більша частина роботи ще попереду. Рівень сервісу на більшості баз відпочинку настільки далекий від європейського, наскільки далеко йти пішки від села Везденьки, що у Хмельницькій області, до містечка Фігейрас в Іспанії. Деякі номери в санаторіях — справжній рай для здоланих ностальгією за «єдиним та неподільним».
НАСТУПНИЙ ПАМ’ЯТНИК — ІНВЕСТОРОВІ
Наступним, кого місцева влада увіковічить пам’ятником, мабуть, буде інвестор, який вкладе найбільше грошей у розвиток курортної сфери. Чим більшою буде інвестиція, тим вищим зведуть монумент.
Минулого року в промисловість Бердянська, для порівняння, було залучено 33% всього об’єму інвестицій, тоді як у курортну сферу — всього лише 7%. «У нас один квадратний метр землі коштує 5 у.о., — каже пан Баранов. — Це надто дешево, але земля все одно запитана не настільки, як хотілося б. Вартість одного об’єкта, що будується, приблизно 3 мільйони американських доларів. От, наприклад, стільки коштує той невеликий готель», — вказує на Бердянську косу, де, певно, і є та земля, яку бажає віддати в хазяйські руки.
Притчею во язицех стала історія про інвестора з Турції. Приїхав до Бердянська з наполеонівськими планами та проектами по забудові міста оздоровчими закладами. «Коли ознайомився із нашою системою оподаткування, — каже мер, — й духу його тут не стало...» А поки що Бердянськ розбудовується суто з ініціативи вітчизняних інвесторів, які приїжджають переважно з Києва та Донецька. Будують санаторії, бази відпочинку, готелі, розважальні заклади, деінде, крім частини Бердянської коси, яку оголошено державним заказником.
Періодично мер міста Валерій Баранов всідається в «Крісло матеріалізації та виконання бажань», яке встановлено обабіч скульптури сантехніка, аби «загадати» швидший прихід багатих інвесторів у свій край. Каже, що вже починає справджуватись.
СЕЛИЩЕ КИРИЛІВКА І... ДВА ВЕРБЛЮДИ
З агадавши кожний по черзі своє бажання, екіпаж журналістів попрощався із Бердянськом та його господарями і вирушив на південний захід в другу і останню точку нашого перебування біля Азовського моря...
...Потрапили у смт Кирилівку, що біля Утлюкського та Молочного лиманів. Тут же зробили наочний порівняльний аналіз води в морі та в Молочному лимані. В лимані вода значно тепліша і солоніша, ніж в морі. Тут створені прекрасні умови для легкого контрастного купання — оздоровлює.
Ще у 1999 році Кирилівка набула статусу курорту державного значення. І це не тому, що тут збудовано найбільший на азовському узбережжі культурно-розважальний комплекс «Багіра». І навіть не тому, що трохи далі від селища, на Федотовій косі, розташована президентська дача. Ландшафтний заказник «Федотова коса» — дійсно один із мальовничіших куточків України. За в’їзд на територію заказника слід сплатити 30 гривень на добу. Тому тут не людно. Кирилівський селищний голова Михайло Малишко розповів «Дню», що планується збільшити платню за в’їзд до 50 гривень на добу, аби не дозволити зробити із заказника центральний пляж.
З одного боку коси — море, з іншого — лиман; посередині — степ, спалений сонцем. Здається, ніби знаходишся посеред техаської пустелі, от тільки наші чоловіки, на щастя, не нагадують ковбоїв. Про те, що стоїмо на українській землі, а не в американській глибинці, нагадали два верблюди, які приймали сонячні ванни біля самого морського берега. Типовий український пейзаж... Тобто — курортний.
