Загадковий, утаємничений Сибірський Край... Безмежні тайгові ліси, де вирізняються елегантно стрункі ялини, темно-зелені острівці кедрів, приваблюють і відлякують неприступні заболочені хащі з ведмедями.
На запрошення члена-кореспондента Російської академії сільськогосподарських наук Інішевої Л. І. у вересні 2010 року мав честь взяти участь у міжнародній науковій школі «Болота і біосфера», м. Томськ. Конференція вчених екологів, болотознавців, кліматологів, агроекологів, ботаніків, ѓрунтознавців, геологів, гідрологів, спеціалістів інших наукових напрямів була організована Міністерством освіти і науки Російської федерації, Томським державним педагогічним університетом, Національним торфовим комітетом РФ, Горно-Алтайським державним університетом, Інститутом хімії нафти ПВ РАН, Інститутом ѓрунтознавства і агрохімії ПВ РАН, Лабораторією агроекології ТДПУ, Докучаєвським товариством ѓрунтознавців. Сьому всеросійську з міжнародною участю наукову школу молодих учених присвятили 105-річчю С. М. Тюремнова — видатного дослідника рослинності боліт Сибіру, Камчатки, Кавказу, Прибалтики, Білорусі, України. Тематика доповідей охопила різні напрями системної взаємодії боліт і біосфери. Були представлені результати наукових досліджень питань глобальних змін клімату і ролі боліт у цьому процесі; флори, рослинності торфовищ; біогеохімічного кругообігу болотних екосистем; наслідків осушувальної меліорації тощо. На конференції обговорювали проблему торфових пожеж, які частково паралізували життєдіяльність Москви у 2010 році. У Західній Європі вже реалізовують проекти повторного заболочення після згубної осушувальної меліорації. Особливо акцентувалась увага на цінності боліт у формуванні стоку водойм, гідробалансі, хімфільтрації, збереженні біорізноманіття, депонуванні СО2 і зменшенні парникового ефекту. Між іншим, болота поглинають вуглекислого газу в 10 разів більше, ніж ліси, тому зелені легені планети — це не лише дерева. Болота, зв’язуючи вуглекислоту, акумулюючи відмерлу органіку в торфі, біофільтруючи воду, є природними санітарно-очисними осередками біосфери. Торфово-сапропелеві відклади є своєрідним архівом даних минулого природи, оскільки в болотах добре збережені рештки рослин, спор, пилку відмерлої біоти. Крім того, торф використовують як органічне добриво, сировину в хімічній промисловості, ціняться рослинні ресурси боліт (ягоди, лікарські трави). Лише на болотах можна зустріти унікальних представників флори і фауни, які в ботсадах, парках практично не приживаються через вибагливість до специфічних екологічних умов. Серед них чимало бореальних (північних), реліктових видів льодовикового періоду. Глухарині токовища збережені з часу існування мамонтів, дивні «комахоїдні» рослини росичка, альдрованда, пухирник, а ще тендітні болотні орхідеї, меч-трава, осоки, очеретові зарості, де швендяє лось, струмок, перегачений гідротехніком бобром, і чимало іншого біорізноманіття зачаровує, коли гойдаєшся (ніби на водному матраці) на сфагново-моховому покриві й розумієш, що під ногами провалля-безодня в 10 або більше метрів. Мимоволі згадується фільм «А зорі тут тихі».
Та повернемось все ж до Сибіру — світової столиці боліт. Не дивно, що саме тут у лабораторії агроекології Томського державного педагогічного університету відкрили музей торфу. Перейнявши сибірський досвід, в Інституті агроекології і економіки природокористування НААН з нашої ініціативи створюється «торфотека» — банк даних різних типів торфу, з різної глибини і місць, з різними властивостями, з різними відмерлими рештками (рослинні, тваринні частинки, спори) минулих історичних епох, що особливо важливо для досліджень у період змін клімату.
Знайомі жартували, що в сибірські краї виселяли примусово, а я один з України поїхав добровільно, хоч і лише на кілька днів для участі в конференції. Дві з половиною доби потягом — дорога не близька, проте враження незабутні. Уже в потязі знайшов цікавих співрозмовників з Москви, Пермі, Томська. Слово за слово, кожен про своє, аж ось запитання до мене — мовляв, ви молодий вчений з Києва — і як там вам живеться. На що відповів, що одружився нещодавно і живу в столиці лише другий рік, а сам родом із Західної України — з Волині, а точніше Західного Полісся. От і знайшли головного ворога Росії — «бандеровець», відразу із салонів вагона відчув суворі погляди пасажирів. А дружина попереджала: про політику краще не говори, бо можеш і не доїхати. Проте швидко з усіма знайшов спільну мову. На подарунок у Томський університет віз фотоальбом «Це моя Україна», люб’язно наданий Міністерством охорони навколишнього природного середовища України мені як співавтору фотографій. Рослини і тварини Червоної книги України, прекрасні краєвиди національних парків, природних заповідників не залишили байдужими жодного пасажира у вагоні потяга. Не шкодуючи компліментів, мої сусіди по купе із ностальгією розповіли про своє коріння з України, от і виявилось, що їдуть зі мною майже всі українці. Приємно, коли краса і велич неповторної природи України викликає такі позитивні емоції.
Про Томськ знав небагато, науковим центром Західного Сибіру вважав Новосибірськ. Але викладачі томських вишів, місцева інтелігенція одноголосно мені заперечили. Томську понад 400 років, тут за Уральськими горами створено перші університети краю. Сім державних університетів, філії основних федеральних вузів, приватні інститути, інші навчальні заклади, а також давні культурні, освітні традиції багатонаціональної громади Томська по праву підтверджують історичний статус «Сибірських Афін». Вражає «дєрєвяноє зодчєство» Томська, затишні будиночки із різьбленими ставнями, жар-птицями по даху і дивакуватими драконами на замовлення одного норвезького магната. Активна торгівля деревиною, ягодами, дичиною, золотом у минулому сприяла оселенню купців з різних регіонів, у тому числі з Німеччини, Польщі, України. Нині Західний Сибір відомий усьому світу нафтовими й газовими родовищами. Томськ розвивається, розбудовується — впадає в око чистота вулиць, а ще тут дуже багато маленьких приємних пам’ятників: «Щастю» (задоволений пузатенький вовк із мультика «Жив був пес»), «Новонародженому маляті» (дитина в капусті, біля пологового будинку), «Двірнику», «Чехову». Останній пам’ятник у жартівливо-іронічному стилі, оскільки А. П. Чехову не сподобалось місто через п’яного рибака, який ледве не перекинув його в човні на річці Томь. А ще на північ від Томська знаходиться Васюганське болото — найбільше за площею на планеті. Територія болота між річками Обь та Іртиш довжиною 600 км і шириною 300 км. Експедиційний виїзд на Васюган та демонстрація учасниками школи експериментальних польових досліджень були корисними в перейнятті досвіду, опануванні методик. Вразило сучасне технічне забезпечення лабораторій, зокрема прилади з Австралії, Німеччини, США, Росії, що є хорошою базою експериментальних досліджень аспірантів, докторантів.
Те, що сибіряки дуже гордовиті, здорові, — відомо, а от після особистого спілкування з людьми я відчув їхній високий рівень культури, чемність, доброзичливість, самодостатність. У Томську функціонують німецький, український культурні центри, доволі впливова громада української діаспори.
Захопливу екскурсію по Томську розпочали на вулиці Київській, потім по Українській до вишуканих архітектурних шедеврів дерев’яних різьблених будиночків, до храмів, річки, парку... Екскурсовод підійшла до мене й запитала, чи я з України, відчула акцент, коли спілкувався з поляками. Виявилось, що її мама з Переяслава-Хмельницького, а вона жодного разу не була в Україні й дуже хотіла б відвідати місто музеїв, батьківщину мами. Розчулившись, подякував за змістовну цікаву екскурсію, звернув увагу на неповторну природну красу Сибіру. Екскурсовод погодилась і сказала: «Дійсно, природа прекрасна, але в морозному Сибіру немає садів, парків українського стилю, а так хочеться побачити, як цвітуть київські каштани...»
