Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Скарби Чорного моря

7 липня, 2009 - 00:00

Чорне море змогло зберегти такі реліквії, яких немає в жодному іншому кутку світу. Причинами цього послужили як унікальні історичні події, що відбулися на території нашої країни, так і шар сірководню, який «законсервував» усі затонулі об’єкти. Звучить несподівано, але іншим ключовим моментом стала політика Радянського Союзу, за якою кожна людина з аквалангом вважалася потенційним шпигуном, тому ніхто не допускався на такі глибини. Це ідеальні умови для підводної археології. Головним дослідником підводних глибин морів України є Сергій Воронов — голова Департаменту підводної археології України, який проводить основні підводні розкопки на території країни.

— Як ви зацікавилися морем?

— Я дуже давно займаюся підводною археологією. У мене дві освіти — морська та історична. Спочатку був моряком, а потім зрозумів, що мені просто працювати на морському транспорті нудно, потрібна якась родзинка. І тут я усвідомив, що відкриття за нашого часу можна робити лише в підводній археології, сухопутна — вже вся розграбована. А ось підводну грабують, але не так інтенсивно, і це почалося нещодавно. Більше того, ми вже випереджаємо «чорних» (так археологи називають грабіжників, які нелегально пробираються на розкопки). Моєму Департаменту чотири роки, морському музею півроку — вони створені для захисту підводних скарбів України. До цього в нашій країні не було навіть центру підводної археології, такого відділення в інституті. Така ситуація — не лише в нашій країні, хоча в усьому світі це по-різному. Наприклад, Росію ми випереджаємо, оскільки в них безліч морів, готових для експертизи, але немає державної структури, яка цим би займалася. Ось Департамент підводної спадщини України в нас уже є. Ми плануємо відкрити морський музей і в Києві. Чотири мільйони жителів Києва праву руку віддали б, щоб бути на моєму місці, мандрувати морями, робити знахідки, відкриття. Кожен місяць експедиції — за кордоном, на великій глибині.

— Чому ви стали саме моряком, а не футболістом чи економістом?

— Та ви що? Так, мама була б рада, якби я читав книги з бухгалтерії. Але ні, Жюль Верн, Дюма, Фенімор Купер — ось книги, які я любив читати і став моряком. А ось книга, яку ви бачите, — це особиста Біблія останнього командувача Чорноморського флоту, який 20-го року вивів Чорноморську ескадру. Її передали до нашого музею, коли її власник помер. Є книги, які ми піднімаємо з-під води. Наприклад, нещодавно ми підняли вахтовий журнал з глибини 36 метрів, він пролежав 90 років — з часів Першої світової війни. У ньому записи та листи командира корабля.

— Хто спонсорує експедиції?

— Ось я цілий рік бігаю, шукаю. Держава не спонсорує польові експедиції вже років 12. І кожен начальник експедиції викручується сам як може. Я ухитряюся з 20 запланованих експедицій провести 15. Знаходжу гроші, зацікавлюю людей, інвесторів, меценатів, журналістів.

— Чи кожен може взяти участь у експедиції?

— Ні, в нас дозована участь. Ми ж на кораблях працюємо. Це залежить від кількості місць у каютах, кількості необхідних фахівців. Тобто мені потрібно шість археологів, два консерватори, один датувальник. Наприклад, консерватор — дуже відповідальна посада. Є певні хімічні розчини, які фіксують об’єкти. Ми піднімаємо з води об’єкти, а кисень їх знищує (метали, дерево), тому доводиться консервувати. А методик ніяких немає. Зараз лише затверджуємо методику з консервації, якої раніше ніколи не було. З цього питання ми в Чорноморсько-азовському басейні лідируємо. Я маю на увазі в порівнянні з румунами, болгарами, грузинами — всіма, хто виходить у Чорне й Азовське моря. У них це в повному занепаді. А солоне Чорне море відрізняється від Середземного моря, Атлантичного океану. Формули, які використовують італійці й іспанці, — абсолютно для нас неприйнятні. Тому нам доводиться не використовувати чуже, а напрацьовувати своє.

— Як реєструються знахідки?

— Є вахтовий журнал. Наприклад: «На вахті Іванова підводний телекерований апарат наткнувся на візантійський корабель Х століття нашої ери, виявлено 200 амфор».

— Що відбувається зі знахідками, які інша країна вважає своїм культурним надбанням?

— Існує міжнародне морське право. Якщо корабель затонув і протягом року країна-власник не підняла його, він стає власністю тієї країни, в чиїх водах він перебуває.

— Як держава підтримує експедиції? Лише морально?

— На українсько-американську експедицію був запрошений Президент України. Оскільки він якраз відпочивав на Форосі, то зміг прибути на борт. Я вдячний йому за те, що він підтримав ідею створення морського музею. Без його підтримки це було б неможливо. Я два роки шукав можливості, обійшов багато державних організацій. Всі виявляли надзвичайний інтерес, але ніхто конкретно так і не допоміг. А ось Віктор Андрійович спочатку зателефонував на мобільний телефон, сказав, що «цей музей дійсно потрібен, я дам підтримку». І далі насправді видав ряд іменних доручень, відповідних документів і розпоряджень, були задіяні фахівці, міністр відповідного профілю. З нашими економічними та політичними проблемами зараз не до музеїв, але, незважаючи на це, рух є, і до літа ми плануємо вже відкрити першу експозицію. Тепер для музею буде надане окреме приміщення. Зараз ми готуємо на першому поверсі Київської фортеці експозицію експонатів, займаємось їхньою консервацією та реставрацією. Це артефакти, які я декілька днів тому привіз із Керчі. На Чорному морі ми підняли монети, ремені, татарські, турецькі та генуезькі жіночі прикраси, стремена XVII — XIX століть. Одна зі знахідок — справжній турецький чайник VII сторіччя — в чудовому стані. Ці артефакти можна буде побачити вже наступного місяця.

— Ви знімаєте фільми, як «Одіссея» Кусто?

— Ми для журналістів створюємо всі умови, але далі хороших новин не йде. Кожного року дві-три знімальні групи активно збираються зняти фільм, але на якомусь етапі зупиняються. Основна причина — нестача грошей.

— Які унікальні знахідки знайшли в Чорному морі, яких ніде у світі більше немає?

— Чорне море — виняткове, хоча б тому, що в нас такий пласт історії, який не може народитися в жодному іншому морі. До того ж тут надзвичайно висока насиченість пам’ятками. На території нашого моря від античності до Другої світової тонули кораблі. Те саме було й у Середземному морі, але там немає сірководневого шару, що є консерватором і зберігає всі затонулі об’єкти. Ніхто ніде не піднімав цілим візантійський корабель. Ми у вересні плануємо експедицію з підйому цього корабля. Він невеликий, 12 метрів завдовжки, з нього ми вже підняли безліч амфор. Ми орендуємо в американців підводний робот, розкопуватимемо кожну амфору окремо. Це поза територіальними водами навпроти Херсонеса. Також лише за одну експедицію, що тривала один місяць, ми виявили 449 затонулих кораблів. Цього ні з чим порівняти не можна. Наприклад, в Італії знайдуть один затонулий корабель — і галасу на весь світ! А ми стільки пам’яток знайшли за місяць. Кожний вахтовий під час своєї вахти «приречений» на відкриття, якому, станься воно, наприклад, в Америці, — вже дали б Нобелівську премію. А тут це вже стало звичкою: написали в газеті «ну, знайшли 449 кораблів»... Я чому так сміливо порівнюю — бо ми тісно співробітничаємо з подібними організаціями в інших країнах.

Днями я літав до Франції на конференцію ЮНЕСКО, на якій вирішили зібрати підводних археологів усіх країн і визначити міжнародну концепцію охорони підводної спадщини, оскільки в кожній країні свої закони, і вони часто взаємовиключають один одного. Я представляв Україну. Згідно з Міжнародною конвенцією щодо підводної спадщини, культурною спадщиною вважаються всі затонулі об’єкти, старші ста років. Але я порушив питання про те, щоб розширити ці рамки і включити період до Другої світової війни, щоб затонулі об’єкти до 1944-го також зазнавали особливого захисту, оскільки це є в нас в Азовському басейні. І президент відповідного напряму в ЮНЕСКО підтримав мою ідею і вже готує новий закон. Ще одна пропозиція, яку я вніс, — щоб кораблі, на яких загинуло понад сто осіб, набували статусу міжнародних морських меморіалів, що охороняються, або місць загибелі великої кількості людей. Щоб ці місця виводилися з господарської діяльності, охоронялися і щоб туди не допускалися сторонні ні за металоломом, ні за чим іншим. Лише в наших морях 15 братських могил часів Другої світової війни, на яких загинуло від кількох тисяч до 7000 людей. Це поранені бійці, яких вивозили з Севастополя. Для порівняння — на «Титанику» загинуло 1513 осіб.

Найстародавніша знахідка — періоду палеонтології: ми наткнулися на закам’янілі кістки гіппаріона ехілатеї — древнього дикого носорога, вік якого від 7 до 20 млн. років. Ці останки зараз зберігаються у фондах-сховищах Інституту археології. Ми шукаємо приміщення, де можна було б їх виставляти. Наприклад, ми підняли з дна літак. Спочатку ми планували його виставляти, а потім почали шукати приміщення, і виявилося, що жодний музей не може прийняти такий великогабаритний експонат. Друга проблема: ніхто не може його законсервувати — авіаційний ремінь, який входить до складу літака, за 24 години починає розсипатися. Тобто потрібні гроші час (близько трьох місяців), щоб обробити його хімікатами. Нашому музею американці подарували лабораторію з консервації та реставрації, що дозволяє нам обробляти об’єкти, які ми піднімаємо, й виставляти їх у музеях.

— Чи є в Україні музей під водою?

— Ми лише почали його створювати. Ми підняли на мисі Тарханкут штурмовик Іл-2 з останками льотчика та поховали його останки прямо в Чорноморську на центральній площі, а літак перезатопили в Балаклавській бухті. Ми вибрали квадрат піщаного красивого дна на глибині 22 метри, в районі, де найбільше туристів, і плануємо проводити там підводні екскурсії. Неподалік від цього літака на глибині 86 метрів стоїть трихщогловий парусник Agnes Blaikie — єдиний корабель Кримської війни, що зберігся в прекрасному стані. Ще далі стоїть пасажирський теплохід «Ленін». Це глибини досить великі, тому для туристичних маршрутів ми готуємо чотиримісний підводний апарат, розрахований на такі глибини.

— Ви вважаєте, що всі археологічні знахідки потрібно піднімати?

— Море — це агресивне середовище. В усякому разі, навіть у сірководневому шарі об’єкти з часом зникають, псуються. До того ж це культурна спадщина. А археологія намагається розширити знання. І якщо не підняти знахідку на поверхню і не вивчити її в лабораторії, то які висновки ми зможемо зробити, що дізнаємося нового?

— Як люди дізнаються про ваші знахідки?

— Це широкі публікації. Нещодавно видали книгу «Енциклопедія морських катастроф України». У Севастополі буде створене відділення туризму, що планово займатиметься прийомом туристів.


    ЕКСПЕДИЦIЯ

ДЕНЬ ПЕРШИЙ

З поїзда на вокзалі у Севастополі нас люб’язно зустрів Сергій Воронов — голова Департаменту підводної археології України та організатор експедиції. Ми вирушили до Балаклави, де на нас чекав у порту експедиційний корабель. Очікували побачити ржаву шхуну, що ледь тримається на воді, адже експедиція організовується державною установою, а в нас уже так склалося, що все державне — неймовірно скромне. Та яким був наш подив, коли ми побачили розкішний 3-палубний 37-метровий корабель, чистенький, ніби щойно після ремонту. Моторна яхта «Наутілус-Юг», оренда якої обійшлася організаторам у 3 тисячі доларів.

МОРСЬКА ГОСТИННІСТЬ

Перед тим, як заходити на борт корабля, ми обачно поцікавилися у пана Воронова, чи є якісь теми, яких не можна торкатися на кораблі, якісь назви, що їх треба знати, щоб нікого не образити, назвавши якусь річ не так, як повелося називати її на кораблі. На що командир експедиції відповів коротко і ясно: «Коли не знаєте, як щось називається, то краще — мовчіть». Нас провели до каюти, повідомили, що сніданок о восьмій, о дев’ятій — виходимо в море, і зачинили двері... Тут ми знову приємно здивувалися, побачивши охайну затишну каюту з окремим санвузлом. Тільки-от не відразу здогадалися, що крани з гарячою і холодною водою переплутані, тому довелося зранку прийняти холодний освіжаючий душ. Швиденько освоїлися і, знайшовши під ліжком рятувальні жилети, — зітхнули з полегшенням.

Що ж — час подивитися, з чого складається ця здоровенна махіна! Вийшли з каюти... купа коридорів, кожен бігає у своїх справах, ніхто нам і екскурсії не проведе... Подумали — мабуть, ми будемо тут «білими воронами», адже у будь-якій пригодницькій книзі ясно написано, що жінок на борт не беруть. Впіймали хлопчика, що пробігав коридором, і попросили показати що тут до чого. Той, отямившись від учорашнього перегару, провів нас першим поверхом, на якому розміщені каюти, кают-кампанія, де будуть проходити трапези, на кормі — відкритий борт, з якого можна легко дістатися води — тут і будуть проводитися основні роботи по експедиції, розміститься радіорубка та все спорядження, необхідне для експедиції. Сходами піднялися на другий поверх, де розташувалися гідроцикл, водні лижі, моторний човен «Бриг» та бар, у якому в будь-який час доби можна випити чаю або філіжанку кави, відпочити та послухати музику. Тут також відбуваються збори екіпажу та всіх учасників експедиції. А трохи подалі в носовій частині — ходова рубка, де працює капітан, якого зазвичай ніхто не бачить, тільки добре чують. Третій і найвищий ярус — місце, з якого найкраще споглядати морські простори і... приймати сонячні ванни!

ЗАВДАННЯ ЕКСПЕДИЦІЇ

Зібралися в кают-кампанії поснідати яєчнею, тут і перезнайомилися з половиною екіпажу. Зраділи, коли дізналися, що кок (корабельний кухар) насправді — «кокша», тож жінок тут шанують. Потім за планом — збір на другій палубі для ознайомлення з програмою експедиції. Сергій Воронов оголошує план експедиції:

СОФОКЛ

«Головне завдання експедиції — перевірка роботи експериментального підводного апарату «Софокл», виготовленого Національним суднобудівним університетом. Перевіримо в експлуатації на різних глибинах цей апарат і гідролокатор кругового огляду, щоб визначитися, які технічні можливості ми маємо на сьогоднішній день. Телекерований апарат «Софокл» може працювати на глибинах до 100 метрів, тому сьогодні ми будемо працювати з об’єктами, знайденими раніше в межах 100-метрової глибини. Гідролокатор б’є на 3 кілометри, але він ще не проходив випробовувань, тому деякі плани, пов’язані з пошуками нових об’єктів, а саме санітарного транспорту «Вірменія», ми поки що вимушені відкласти до введення в повну експлуатацію гідролокатора. Зараз погода не дуже хороша: нам пообіцяли вітер до 2-х метрів за секунду, але насправді погода значно складніша. Зараз хвилі, вітер південний, тому коли вийдемо з бухти на зовнішній рейд, визначимося залежно від амплітуди коливань судна, чи зможе апарат працювати. Якщо працювати не зможемо — а випробування треба провести у будь-якому випадку — то підемо ховатися від вітру за мис Херсонес, знайдемо там більш-менш цікавий об’єкт для того, щоб перевірити апарат. Це буде скоріш за все гідролітак, що знаходиться в Козацькій бухті на глибині 20 метрів. Тобто відрегулюємо апарат на малих глибинах, потім підемо на великі, якщо вгамується вітер. Обіцяють, що погода покращиться під вечір або на ранок, але ми знаємо, що на морі це річ — непередбачувана. Там в першу чергу планується робота з британським 3-мачтовим барком «Агнес Блейкі», який знаходиться тут поряд на зовнішньому рейді на глибині 76 метрів. Перевіримо, чи зможе телекерований апарат зайти до трюмного приміщення корабля, зробити там деякі рухи, пройтися уздовж борту (там є знахідки з попередніх експедицій), попрацювати з маніпулятором. Дізнаємося, що він може робити і яку вагу піднімати. Теоретично він має піднімати дрібні речі до п’яти кілограмів (це підводна вага, яка на суші дорівнюватиме приблизно вдвічі більше).

БРИТАНЕЦЬ «АГНЕС БЛЕЙКІ»

Минулого року в українсько-американській експедиції поряд з «Агнес Блейкі» був знайдений зовсім невідомий об’єкт. Ми маємо лише його зображення, зняте гідролокатором бокового огляду, і координати місця знаходження. Ми не знаємо, що це за об’єкт. Це може бути корабель від античності до Другої світової війни. Тому в цій експедиції, якщо дозволить погода, планується і звершення деяких наукових відкриттів. Сьогодні за допомогою підводного апарату ми повинні будемо здійснити елементарне датування по конструкції й облаштуванню цього об’єкту, визначити будь-які можливі параметри.

«МОРСЬКИЙ МИСЛИВЕЦЬ»

Далі від того місця був знайдений «морський мисливець» у чудовому стані. Є припущення, що це відомий «морський мисливець» МО 1221, який у липні 1942 року евакуював командування севастопольського оборонного району і був захоплений у полон торпедними катерами Німеччини, взятий на абордаж (всі були взяті в полон, і генералітет у тому ж числі), катер був підірваний підривними ракетами і приблизно в цьому районі затонув. Якщо це він, то ідентифікувати його буде досить реально, оскільки на борту має бути бортовий номер. Тобто це також може бути цікаве відкриття, адже точне місце загибелі цього корабля невідоме. Але найголовніше те, що «морський мисливець» — це корабель невеликого розміру, і в перспективі можна буде його навіть підняти.

ГАЛЬЮН — ПРЕДМЕТ НІЖНИЙ

Прохання капітана до всіх присутніх — нічого не кидати у гальюни («унітаз» морською мовою). Гальюн на кораблі — пристрій дуже ніжний і легко ламається».

Отже у нашому плані — випробовування експериментальної техніки, оскільки такий апарат перший і єдиний у своєму роді. В різних глибинах і різних технічних умовах (течіях) дізнаємося, на що здатен цей прилад. Ось така серйозна робота очікує на нас впродовж цих двох днів. Чесно кажучи, жарти жартами, а коли на судні справа доходить до роботи, то панує жорстка дисципліна. І лише кореспондентам дається можливість поніжитися на верхній палубі під сонечком, поки налаштовують техніку для експедиції...

УЧАСНИКИ ЕКСПЕДИЦІЇ

В археологічній експедиції не має бути жодної випадкової людини. На борту 28 чоловік — археологи, матроси, боцман, капітан, голова експедиції, механіки, юнги, доктор, кок, бармен, журналісти... А-от хто такий Сергій Альбертович, я відразу не зрозуміла, але потім збагнула, що він — чи не найголовніший учасник експедиції — потенційний спонсор, який прибув спеціально, щоб побачити, як то кажуть, «на ділі», як проходять підводні археологічні експедиції. Держава, на жаль, підтримує подібні заходи лише морально. А «живі» гроші приносять звичайні бізнесмени та меценати, які хочуть зробити добру справу для розвитку науки.

Ми пройшли до ходової рубки, де нам по карті показали всі ті місця, де ходитиме судно. Некороткий маршрут виходить: з Балаклави — у море, потім за Херсонес у Козацьку бухту, тоді до Севастопольської бухти Омега, та ще й назад повернутися, а у проміжках встигнути звершити історичні відкриття!

Настя КОХАН. Фото Анни АГЕЄВОЇ
Газета: 
Рубрика: