Спека. Це головне що відчуваєш, зійшовши з трапу літака в делійському аеропорту. Після прохолоди в салоні літака гаряче повітря обгортає неначе ковдра, стає важко дихати. Усе це дуже нагадує передбанник в сауні. Полегшення настає після того, як потрапляєш в середину аеропорту, де працюють вентилятори і кондиціонери, чи автомобіль, який оснащений ними. Лише за допомогою цих приладів європейці рятуються на індійському континенті від всюдисущої спеки. Адже температура там сягає майже 50 0 C вище позначки нуля.
Після перевірки документів на митному кордоні, на вулиці нас знову чекає спека і сюрприз... вінок-гірлянда з живих квітів. За індійською традицією, почесному гостю одягають на шию вінок із жовтих квітів. У штаті Західна Бенгалія, куди прямували ми, нам на шию одягли жовтий шалик.
Звичне в Європі рукостискання в Індії і Непалі не прийнято. Тут це привітання заміняють складені біля грудей долоні і поклін голови. При цьому індуси і непальці вимовляють слово «намасте», яке означає «моя душа і ваша — єдині». Саме такими словами і привітанням на індійському континенті зустрічають пасажирів у літаку, постояльців у готелі, покупців у крамниці і, звісно, гостей вдома.
ДОРОГИ І АВТОМОБІЛІ, ДОМАШНЄ ВОГНИЩЕ
Дороги в Індії підтримуються в досить доброму стані. Причому не лише в столиці, але й далеко від неї в горах. Неозброєним оком видно, що траси постійно ремонтуються, укріплюються. Можна навіть сказати, що індійські дороги можуть дати фору українським автошляхам. У Непалі, який є біднішим у порівнянні з Індією, дороги перебувають у значно гіршому стані. За більше ніж тиждень перебування в Індії і Непалі не вдалося жодного разу побачити й сліду автомобільної аварії. Досить цікавими є знаки застереження для автомобілістів, щоб ті були обережними на гірських дорогах, які є дуже небезпечними. «Насолоджуйся красою на невеликій швидкості», «Жертвуйте кров в донорський пункт, а не дорозі», «Завжди будьте готовими до несподіванок», «Швидкість і безпека ніколи не зустрічаються», «Будьте містером, який запізнюється, ніж містером, який поспішає», «Не змішуйте випивку з їздою», «Краще бути в безпеці, ніж у скорботі».
Слід також зауважити, що на цих дорогах панують лише автомобілі індійського виробництва чи зборки, зокрема Tata, Mahindra. Причому перша марка випускається як у якості легкових і вантажних автомобілів, так і автобусів. Mahindra переважно випускається в різних модифікаціях джипів, аби полонити гірські дороги. Крім цього, компанія Mahindra випускає популярну трьохколісну модель автомобіля, яку народ назвав «Тук- тук». Ця машина панує на рівнинах Індії і Непалу. За популярністю її випереджають лише мотоцикли, моторолери і мото-велорикші.
Правил дорожнього руху в Індії і Непалі ніхто майже не дотримується. У цих країнах, колишніх колоніях Великої Британії, використовується лівосторонній рух. Тут водії головним чином покладаються на клаксон і жестикуляцію рук. Світлофор зустрічається досить рідко. У містах його роль здебільшого виконують поліцейські, одягнені в білі рукавички і озброєні свистком.
У багатьох містах Індії край дороги використовується в якості базарного майданчика, який тягнеться кілометрами. Тут виставляють на продаж будь-який крам, починаючи від їжі, посуду, одягу до будівельних матеріалів. Причому, представлені матеріали відповідають забаганкам як багатих, так і бідних людей. Перші можуть купити тут цеглу чи камінь та арматуру, інші — бамбук і бамбукові циновки.
Для найбідніших верств населення обочина є домашнім вогнищем. На обочині вмиваються, бриються, готують їжу, перуть білизну, тримають домашню птицю та кіз. Найпоширенішою стравою для бідних є кукурудза, яку обжарюють на вуглинах. Подібну сцену досить часто можна побачити і на тротуарах непальських міст.
У гірських районах Індії воду в міста і села подають трубопроводами з кондиціонерів, у яких накопичується гірська вода, або ж її привозять у спеціальних баках місткістю 1000 літрів. Такі баки «красуються» на дахах будинків. Вода напомповується в баки і потім за плату подається у квартири. Подібним чином вода потрапляє і в готелі. Включивши такий «титан», через 10—20 хвилин можна прийняти душ.
ПРО КОРИСТЬ ЧАЮ
Пити чи не пити чай? В Індії дають однозначну відповідь на це питання. Тут споживають 600 млн. кг чаю щороку і 180 млн. кг іде на експорт. Однак індуси п’ють переважно дешевий і, як наслідок, не високоякісний чай. Водночас західні споживачі стали викладати немалі гроші за те, щоб отримати насолоду від смакування гарного чаю. Цю тенденцію чудово зрозуміли і індійські виробники чаю, які побачили в цьому можливість отримати більшу віддачу від одного вирощеного кг чаю. Зокрема індійська компанія Chamong Tee Group of Gardens зробила ставку саме на вирощування високоякісного чаю. Ця компанія має 13 плантацій, більшість iз яких знаходиться в штаті Західна Бенгалія, що на північному сході Індії. Загальна площа плантацій становить 254 га. Причому більшість чайних кущів була посаджена ще за часів панування Британської імперії. Для того, щоб виростити один чайний кущ потрібно 6 років, і потім він може плодоносити 150 років. П’ять найкращих плантацій зосереджено поблизу столиці штату міста Дарджилінг (країна блискавок). Всього за рік збирають чотири врожаї. Найкращим вважається чай, який збирають із лютого по травень. Він має дуже приємний аромат і дає відчуття свіжості. Із кожного пагона зривається три верхні листочки, зображення яких є символом дарджелінського чаю. У середньому з одного гектару збирають 650 кг. Цією роботою займаються жінки, які в день збирають від 3 до 5 кг чайного листа. За цю роботу жінки отримують з урахуванням різних доплат до 120 рупій (2,5 долара) в день. Неподалік Дарджилінга знаходиться чайна фабрика Ging Tea Estate, на якій відбувається виготовлення чаю. Обладнання, яке дісталось у спадщину від британських колонізаторів, працює й досі. Через 24 години після доставки зірваних чайних листів на цю фабрику готовий чай можна забирати в мішках і пакувати. Слід зауважити, що після всіх необхідних процедур чай пересіюється на п’ять сортів від крупно листового до дуже дрібного, який нагадує пісок.
Про якість дарджилінського чаю свідчить те, що його закуповують у Німеччині, Японії та Великiй Британії. При цьому дарджелінський чай там продають у 20 разів дорожче. При оптовій ціні 1000 індійських рупій за 1 кг в Німеччині цей чай продають 20 тис. рупій. Упаковку іншого знаменитого і рідкісного «Білого чаю» вагою 40 грам в Індії продають за 7,2 долара. (Цей чай виготовляють із верхнього листочка, який не розгорнувся). А німці викладають у себе на батьківщині 5 євро за упаковку 10 грам «Білого чаю», сказав керівник Mittal Teas Вікрам Міттал. Розташована в Делі компанія Mittal Teas продає в рік 100 тис. тонн високоякісного чаю. Цей чай має величезні лікувальні властивості і використовується для попередження і лікування ракових захворювань. Такі властивості чаю забезпечують природні кліматичні умови, грунт, використання органічних добрив, — пояснив секретар Асоціації виробників чаю в Дарджелінгу Darjeeling Tea Associaton Санді Мукхерджі. Він зазначив, що дарджелінський чай це свого роду торгова марка як Шампанське у Франції і віскі у Шотландії. В асоціацію входить 83 чайні плантації, на яких прямо зайнято 17 тис. чоловік. Одна плантація коштує 100 млн. рупій. Індійські виробники чаю і посередники зацікавлені вийти зі своєю продукцією безпосередньо на ринок України. Можна навіть сказати, що мова йде про повернення на цей ринок. Адже до розпаду СРСР закуповував в Індії до 140 млн. кг чаю щороку, — сказав менеджер Ging Tea Estate Індраніл Гош. За його словами, фабрика готова продавати в Україну чай по ціні 200 рупій за 1 кг, при оптовій закупці 1 млн. кг чаю. Мінімальна партія чаю повинна складати щонайменше 8 тис. кг, саме стільки чаю може поміститися в один контейнер. При цьому покупець може наперед замовити, який саме збір чаю він хоче отримати.
КРАЇНА КОНТРАСТІВ І ВЕРШИН
У Непалі є чому дивуватися. По-перше, варто помилуватися величезною кількістю буддійських храмів і монастирів. Особливо вражає непальське святилище — ступа. Це дзвоноподібна споруда, яка може сягати у висоту кілька десятків метрів, втілює легендарну і священну гору Меру, що вважається центром Всесвіту. Подібно горі до ступи немає входу. Крім цього в долині Катманду дуже багато індуських і буддійських багатоярусних пагод. Храми прикрашають сотні червоних, жовтих, синіх і зелених прапорців, а також білі прапорці з текстами молитов, які називаються мантрами. Все це призначено для того, щоб людей оминуло лихо і негода. Біля стін кожного буддійського святилища встановлено цілі ряди циліндричних барабанів, які крутяться вздовж вертикальної вісі. На цих барабанах вигравійовані молитви. Вертіння барабану заміняє молитву тим, хто молиться. Крутити барабан можна лише правою рукою, яка в Непалі вважається чистою. Саме цією рукою дарують і отримують подарунки. В храми непальці чи індуси приходять, щоб помолитися за успішний початок будь-якого заходу. Початку навчання чи роботи.
Вражає в Катманду і те, що тут смерть і життя сприймається як буденність. На одному березі річки, яку в столиці Непалу називають священною, спалюють померлих. Місцеві кажуть, що це коштує приблизно сто доларів. Туди зазвичай не пускають іноземців. Однак все, що відбувається, чудово видно з іншого берега ріки. Під час спалення двоє дітей купалися в річці, куди потім скидають попіл, який лишається після цього ритуалу. На протилежному березі ріки знаходиться ряд споруд, в яких міститься чоловіче і жіноче начало. Туристів переслідують місцеві, які намагаються продати дешеві прикраси. Цілком очевидно, що виручені від продажі прикрас гроші потрібні цим людям на їжу. Подібним чином непальці діють поблизу інших пам’яток, які відвідують туристи. Зазвичай спочатку називається дуже завищена ціна на товар. Особливо, це відбувається біля готелів. Чим довше ви відбиваєтесь від запропонованого вам товару, тим більше шансів купити його якомога дешевше. Такий спосіб допомагає зменшити ціну товару в п’ять разів.
Попри різні релігійні принади, мабуть, найбільше Непал притягує тим, що саме в цій країні знаходиться найбільша вершина світу Еверест. Загалом, тут розташовано вісім із 15 восьмитисячників — піків висотою понад вiсiм тисяч метрів. Відтак ця країна вважається Меккою для альпіністів і всіх тих, хто любить гори. Тут вельми популярним є треккінг — походи любителів до базового табору, з якого альпіністи починають сходження на найвищу гору в світі. У Непалі спеціально організовано маршрути до готелів, iз яких видно схід сонця, котре своїми променями освітлює східну сторону вершину Евересту. Враження від такого світанку незвичайне. Тож не дивно, що під час медового місяця індійці вважають за свій обов’язок приїхати в Непал і побачити Еверест у красі ранкового сонця.
НАШИХ ЗНАЮТЬ
Під час поїздки було досить приємно відчувати, що про існування України знають у віддалених точках Індії і Непалу. Пояснення цьому дуже просте. Індійці і непальці стежили за ходом чемпіонату світу по футболу. Відтак прапор України із тризубом висів поруч з прапорами інших країн-учасниць фінальної частини мундіалю над площами індійських міст, де довелося побувати, а також і в Катманду. Місцеві були вражені грою української команди, особливо після перемоги над Швейцарією. Нашим гравцям віддавали належне навіть після поразки італійській збірній. Більше про Україну співрозмовники нічого не знали, навіть де вона знаходиться. Все одно було приємно побачити, що глобалізація хоч таким чином приносить якусь користь.
Принагідно можна зауважити, що Індія стала близькою завдяки безпересадочному рейсу, який здійснює авіакомпанія «Аеросвіт». Після неймовірної спеки перебування в широкофюзеляжному літаку української компанії здається раєм.
