Зі стін навпроти письмового столу за роботою віце-спікера прискіпливо спостерігають три пари очей — Бандери, Коновальця, Шухевича. «Коли стає важко, дивлюся на їхні портрети й розумію, що цим трьом було набагато важче, ніж зараз мені, і працювати стає набагато легше», — каже хазяїн кабінету, народний депутат Руслан Кошулинський.
Незважаючи на те, що біографія 44-річного свободівця доволі цікава — спортивний вишкіл пройшов у спеціалізованій школі-інтернаті, служив у армії, згодом закінчив кооперативний технікум, багато років працював шеф-кухарем, був на заробітках на крайній російській півночі, у «лихі» 90-ті керував власним бізнесом, двічі спробував себе у ролі помічника народного депутата Олега Тягнибока, а не так давно — стояв на чолі фракції «Свободи» у Львівській міськраді, але власний кабінет має вперше у житті. Божиться, що свого автомобіля, ба навіть водійського посвідчення також ніколи не мав і мати не хоче, все життя живе у львівському індустріальному районі на кшталт київської Троєщини, дружина працює простою кухаркою на виробництві, до того ж своїх дітей по «закордонах» не навчає. «Хоча можливості були», — знічев’я додає Кошулинський.
«Сірий» кардинал «Свободи», як його охрестили медійники, простий у спілкуванні і, здається, наперед знає всі відповіді на «підступні» запитання журналістської братії. Своєю стриманістю, помірністю поглядів та виваженими висловлюваннями дещо не вписується в рамки образу типового свободівця на кшталт Фаріон — Мірошниченка — Михальчишина. Утім, переконує, що в рамках націоналістичної ідеології «Свободи» йому сьогодні не тісно, адже, цитуючи мудреця, «щоб залишатися незмінним — треба постійно змінюватися».
Нотки наставництва, впереміш із цитуванням творів Забужко, Цицерона, Грицька Чубая, Михайла Слабошпицького та навіть Антіна Мухарського, забарвлюють усю нашу подальшу розмову. Коли запитую про те, як почуває себе в компанії спікера-регіонала та першого віце-спікера-комуніста — лукаво посміхається. Каже, що лише виконує покладені на нього обов’язки й бравурно додає: поки ніхто з опозиціонерів на якість його роботи не нарікав. Проте, як тільки починають говорити про «ідеологічні» питання, усмішка на губах Кошулинського раптово зникає, риси обличчя стають строгішими, він бере в руки олівець та починає уважно занотовувати.
«Це ви так думаєте, — не втомлюється повторювати пан Руслан. — У мене щодо цього інші аргументи». Тож переконати, що, приміром, за так званий законопроект про недискримінацію чи ратифікацію Гаазької конвенції про міждержавне усиновлення «Свободі» таки необхідно проголосувати, «праву» руку Тягнибока (як його охрестили журналісти) складно.
У результаті, зустріч переливається в майже чотиригодинний діалог із тридцятьма пропущеними дзвінками на мобільному телефоні віце-спікера. «Заговорився», — по-дитячому виправдовується Руслан Володимирович. Головний лейтмотив бесіди — нарікання №12 у списку ВО «Свобода» на виборах 2012 року (як подейкують, другого за впливовістю у внутрішньопартійному середовищі) на те, що його політсилу «романтичних прагматиків» (за визначенням самого Кошулинського) продовжують сприймати шаблонно, у нав’язаному їхніми ідейними протагоністами дискурсі. «На жаль, не так багато людей розуміють, що у нас зовсім інша математика...», — зітхає віце-спікер.
Проте наразі своїми діями, надто гострим реагування на конкретні суспільні події, піддатливістю на провокації з боку своїх опонентів, зриванням на взаємні образи, неоднозначною позицією щодо низки важливих питань, в очах пересічного виборця «Свобода» тільки утверджує образ надміру радикальної партії. Найпесимістичніші прогнозисти кажуть: коли так триватиме й надалі — до нових парламентських виборів політсилу з націоналістичною ідеологією знову підтримуватимуть лише 2—3 відсотки українців. Отже, за такого сценарію в Раду націоналісти більше не пройдуть.
Зараз ставлення до «Свободи» є доволі неоднозначним, а список питань до її представників — щораз більшає, найактуальніші з них «День» і поставив заступнику голови партії ВО «Свобода», віце-спікеру ВРУ Русланові КОШУЛИНСЬКОМУ.
«ЗАРАЗ АКЦІЯ «УКРАЇНО, ВСТАВАЙ!» — НЕ НА ЧАСІ»
— Пане Руслане, в одному зі своїх перших інтерв’ю на посаді заступника голови Верховної Ради ви сказали, що відтепер «націоналісти в українській політиці — не просто «вуличні бійці», а справжні «важковаговики». Утім емоційні вислови, радикальні заяви, сприйняття світу в чорно-білих тонах радше вказують на всю інфантильність позиції партії, ніж демонструють її політичну зрілість — як прокоментуєте?
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»
— Річ у тім, що нам дуже часто накидають «налички», зокрема й політтехнологічні, які за своєю природою є достатньо тривалішими й такими, що дуже поволі змінюються. Я переконаний: «Свобода» — важковаговик. Приміром, ніхто ж не прогнозував, що ми отримаємо такий результат на парламентських виборах, а тут раз — і «Свобода» має більше мандатів, ніж комуністи, які постійно проходили у Верховну Раду.
— Зараз деякі експерти кажуть про те, що за умов продовження сьогоднішньої тенденції на наступних парламентських виборах ваша партія навряд чи потрапить до парламенту?
— Насправді, ефективно касандрувати у політиці — справа не з простих. Як керівник партійного штабу, який вів кампанію Тягнибока-мажоритарника 2002 року, а з 2006 року веду всі передвиборчі кампанії «Свободи», я можу сказати, що рівень підтримки та довіри до партії зріс. До того ж у травні Американський республіканський інститут провів опитування (тобто не українські соціологи, які, вірогідно, можуть мати яку-небудь залежність), згідно з яким усі чотири представники опозиції — і Кличко, і Яценюк, і Тимошенко, і Тягнибок — переможуть Януковича на виборах.
— Тобто ви вважаєте, що рейтинг Тягнибока за цей період збільшився?
— Звісна річ. Українці вкладали у зміст голосування за «Свободу» певні свої ідеї, реалізацію яких і отримали у її діях. Для прикладу, у нас немає «тушок», ми принципово голосуємо за ті позиції, які задекларовано в нашій програмі, а тому підстав говорити про те, що хтось розчарований у «Свободі» чи вважає її іншою, думаю, взагалі немає. Зараз уже почалися виборчі кампанії — обливання брудом, накидання «наличок» на «Свободу». Спочатку проти нас вели ідейну боротьбу щодо того, що свободівці — фашисти. Але це не спрацювало.
— Проте «Свобода» не зовсім адекватно реагувала на ці провокації. Усе зводилося до вже звичної практики взаємних образ та виголошення палких промов у Раді. Бажаного конструктиву у ваших діях чомусь не простежувалося.
— Що б там не говорили, а ми свою позицію тримали. Об’єктивно «Свобода» не володіє необхідним інструментарієм для виголошення своєї позиції, наприклад, на телевізійних каналах, а тому в цьому питанні ми зараз керуємося іншим принципом — максимально близької роботи з людьми. Безумовно, варіант донести свою току зору через екран монітора чи телевізора — надзвичайно ефективний, але є й інші способи, які дають нам можливість зробити так, щоб кампанія провокацій проти «Свободи» таки не спрацювала. Тому я, у тому числі, переконаний, що жодних проблем із довірою виборців у «Свободи» ні на наступних виборах, ні найближчим часом точно не буде.
— Якщо продовжити тему «ходіння в народ», то навесні цього року опозиція спільно розпочала всеукраїнську акцію «Україно, вставай!». На мітингу 18 травня ви анонсували, що 24 серпня проведете спільну акцію. Натомість кожна з політсил День Незалежності святкувала окремо. Зараз же складається враження, що про цю акцію опозиціонери зовсім забули, хоча не так давно казали про новий етап її активізації вже восени. Чому так відбувається?
— Перше — переконаний, що акція є успішною та правильною. Після помаранчевих подій українцям не вистачає повернення довіри до політичних лідерів. Тож сьогодні необхідно проводити з людьми зустрічі, знаходитися в максимально близькому контакті з виборцями для того, щоб вони бачили не лише забронзовілих лідерів, які щось там промовляють з екранів телевізорів, а й могли до них безпосередньо доторкнутися, поділитися своїми проблемами, відчути підтримку. Саме це було основною метою акції. Чому не вийшло 24-го? Думаю, це швидше технічний процес. Тому що насправді серпень — час відпусток, не найкращий місяць для підйому людей та проведення масових дій.
— Ви ж напевно розуміли це і 18 травня.
— Просто ми потім прорахували це і вирішили, що обрали не найкращий час. Не можна ж енергетику людську так вихолощувати! Її не так багато, щоб на кожному етапі робити постійний підйом громадськості, тому тут необхідно було зробити цей процес максимально коректним. Не на часі продовження акції і тепер, бо сьогоднішній період триває під прапором євроінтеграції і дає можливість якісно попрацювати з необхідними законами для підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Наразі це стратегічне завдання для представників усіх політичних сил.
— Однак, погодьтеся, мобілізація людей на ці акції є доволі поганою.
— Мудрість говорить про те, що найслабші війська — союзницькі війська, і якби це питання стосувалося винятково «Свободи», то дії були б набагато узгодженішими. Що ж до стратегічних планів опозиції, то ми об’єдналися заради євроінтеграції, і це можна прослідкувати по нашому голосуванні у парламенті, а в тактичних орієнтирах кожен із нас діє на власний розсуд.
«ЗАКОН ПРО ЗАБОРОНУ ДИСКРИМІНАЦІЇ НЕ Є СЕРЕД ОБОВ’ЯЗКОВИХ ЗАКОНІВ ЩОДО ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ»
— Щодо спільних дій опозиції, то зараз багато дискусій точиться навколо закону про заборону дискримінації. Опозиція поки не озвучила спільної позиції з цього питання. Натомість Віталій Кличко вже заявив, що його фракція голосуватиме за ухвалення документа.
— Я чув від членів фракції «УДАР» іншу думку щодо цього.
— Принаймні в публічному просторі лідер «УДАРу» висловив журналістам таку позицію. А в «Свободі», до слова, неодноразово заявляли, що не віддадуть за нього своїх голосів. Чи змінилася ваша думка зараз?
— Цей закон не є серед обов’язкових законів щодо євроінтеграції.
— Самі регіонали називали його євроінтеграційним. Крім цього, прийняття цього законопроекту наблизить нас до впровадження європейських цінностей.
— Ми можемо з вами дискутувати, але головне, що, по-перше, серед обов’язкових умов для підписання Угоди з ЄС такого законопроекту немає. По-друге, жодній із країн, які мали намір вступати до ЄС, ніхто ніколи не виставляв такої умови. Третє — чинна Конституція України якісно відповідає на це питання, декларуючи, що в нас немає нерівності за певними ознаками. Тому створення певних преференцій для окремих груп людей, які, зокрема, проговорюються в цьому законопроекті, не мають своєї підстави. І четверта частина — 85% громадян України виступають проти ухвалення цього законопроекту в його нинішній формі. До того ж представники усіх основних конфесій України на засіданні з єврокомісаром Фюле також виступили проти ухвалення цього законопроекту, аргументуючи це тим, що Україна є державою з традиційними християнськими цінностями, які в цьому законопроекті повністю нівелюються. Тому говорити сьогодні про те, що українське суспільство готове до таких законопроектів, поки передчасно.
— Проте вам напевно відомо, що законопроект не популяризує одностатевих шлюбів, не говорить про усиновлення цими парами дітей, а виписана там норма цілком виважена й стосується недискримінації за ознакою статевої орієнтації під час прийняття на роботу та звільненні. У чому ж тоді полягає проблема?
— Якби нічого такого не було, ви б не чули ніяких заяв. Головна причина — нівеляція основних традиційних цінностей суспільства, а в програмі ВО «Свобода» чітко прописано, що ми якраз стоїмо на їхній сторожі й нікому не дозволимо їх ігнорувати.
«ХТО СКАЗАВ, ЩО ЯНУКОВИЧ 2015-го ПРОЙДЕ В ДРУГИЙ ТУР?»
— Також минулого тижня депутати від «Свободи» одноголосно проголосували проти ратифікації Гаазької конвенції щодо міждержавного усиновлення. Чому?
— «Свобода» не голосуватиме за ратифікацію цього документа, з огляду на те, що Конвенція вже увосьме не отримує необхідної кількості голосів для ратифікації. Навіть у минулій каденції парламенту, коли опозиція мала більшість, аксакали парламенту її так і не ухвалили. Тому які зараз можуть бути претензії до націоналістичної «Свободи»? На наше переконання, держава має зосередитися на найвищий цінності — дітях, а для їхнього повноцінного захисту треба зробити все необхідне, щоб українських сиріт виховували українські сім’ї.
— Утім, цей документ спрямовано не на розвиток практики міжнародного усиновлення, а на захист дітей від незаконного міжнародного усиновлення. Чи розуміють суть цього документа в «Свободі»?
— Ми вважаємо, що є кілька причин, з огляду на які просто не можна голосувати за ратифікацію цієї Конвенції. Перше — це великі гроші, адже посередництво щодо всиновлення в Україні є забороненим, але за кордоном — це неймовірні кошти, особливо в країнах з високим рівнем достатку. Там посередництво дозволене. Фірми-посередники на цьому непогано заробляють, а тому в Україні вони вже зараз взялися за лобіювання своїх інтересів щодо цієї форми збагачення. Друге — Конвенція не дає гарантії контролю за долею дітей. У документі чітко прописано: якщо держава не хоче інформувати про стан дотримання права дитини, вона не зобов’язана інформувати про це Україну. Крапочка. Тому Україна практично не матиме можливостей реально відслідкувати подальшу долю всиновленої дитини.
— Нещодавно Юлія Тимошенко у своєму інтерв’ю дала зрозуміти, що виступає проти єдиного кандидата у першому турі президентських виборів 2015 року. Натомість лідер «УДАРу» Віталій Кличко переконаний, що опозиція таки повинна визначитися з єдиною кандидатурою на посаду президента України вже в першому турі.
— Я про цю заяву нічого не знаю.
— Кличко про це зазначав у коментарях ЗМІ.
— Є одна офіційна заява, підписана 18 травня. Більше нічого немає. Офіційних заяв партії «УДАР» з цього приводу також не було. Усе решта — інтерпретації.
— А що ж усе-таки з цього приводу думають у «Свободі»? Повинен бути єдиний кандидат уже в першому турі чи ні?
— Якщо ти не знаєш, як діяти — дій за домовленостями, які вже є. 18 травня лідери трьох опозиційних фракцій підписали декларацію про те, що визнають необхідність праймеріз і висунення декількох кандидатів у першому турі президентських виборів. Наголошую, цю спільну позицію задекларовано ще 18 травня і переконаний, що вона є правильною. Адже як з етичної (повага до виборців), так і з технологічної (можливі махінації з боку влади) причин — єдиного кандидата в першому турі висувати не можна. Це саме підтвердила й Юлія Тимошенко як досвідчений політичний гравець.
— Але є приклад 2004 року. Не переконує?
— У нинішній ситуації я вважаю цей приклад некоректним, бо наразі стан речей в Україні кардинально відрізняється від ситуації 2004 року. Починаючи з політичної свідомості й закінчуючи рівнем політичних лідерів. Я, приміром, можу сказати, що не було 2004-го такого спектра політичних лідерів, який маємо наразі, а ще Янукович — не Кучма. Тому сьогодні недоцільно говорити те, про що кажуть прихильники висунення єдиного кандидата вже у першому турі. Нехай результати плебісциту продемонструють, хто серед опозиційних лідерів отримає найбільшу підтримку і довіру виборців. Та й, нарешті, хто сказав, що Янукович потрапить у другий тур?
