Вони не бояться влади і налаштовані рішуче — допоки справа Павличенків не отримає справедливого рішення, не припинять боротьби, вони не залежать від політиків і не чекають від них допомоги, їх багато і вони організовані. Усе це про рух на захист родини Павличенків — унікальне явище громадського життя України. Мені вдалося поспілкуватися з двома активістами руху.
ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ
На початку нашої розмови хлопці розповіли про те, як формувався рух. Із зрозумілих причин їхні імена ми не називаємо.
Спочатку дізналися від знайомих Сергія Павличенка про ситуацію з незаконним виселенням родини на вулицю, потім потихеньку почали з’являтися банери на стадіонах, написи на парканах, приєднався фанатський рух-ultras «Динамо» (Київ), який став кістяком руху. В червні 2011 активісти провели першу масштабну акцію, було близько 400 осіб, які пройшли маршем до Лук’янівського СІЗО. Більшість роботи трималася на волонтерах.
«Спочатку, коли були перші негаразди в родині, про це знало дуже небагато людей, але коли сталося вбивство судді Зубкова і це «повісили» на родину Павличенків, тоді вже і фанати «Динамо», і преса стали активнішими, долучилися фанати з інших країн. Думаю, ви добре пам’ятаєте банер російського «Спартака»», — говорить один із лідерів руху.
ЧОМУ САМЕ ЦЯ СПРАВА СТАЛА ТАКОЮ РЕЗОНАНСНОЮ?
«...Це надзвичайна соціальність цієї історії. Це не якісь розбірки олігархів, чи бізнесові речі, а це випадок простої української родини, якій система викручує руки. Тому він зрозумілий кожному. І кожен учасник розуміє, що наші акції — це виступ громадян за свої права», — розповідає активіст руху.
ПІДТРИМКА ВІДОМИХ ЛЮДЕЙ — ЗАПОРУКА ГРОМАДСЬКОЇ УВАГИ
Всі ці фактори, без сумніву, виводять рух на захист Павличенків у ранг унікальних явищ у громадському житті України. В кінці 2012-го рух публічно підтримала низка українських відомих людей, серед них і співачка Руслана.
«Нас підтримують дуже різні музиканти та публічні люди. Руслана відома людина, і ми думаємо, що її публічна підтримка — це плюс для руху. Вона підтримала нас активно, вона була на засіданнях, і в принципі виглядає це все щиро. Ми вітаємо будь-яку підтримку, яка може допомогти Сергію та Дмитру Павличенкам», — стверджують хлопці.
14 січня пройшла чергова акція на підтримку родини, тоді до неї долучилася ще одна знакова для України постать — відомий дисидент, політв’язень Євген Сверстюк. Він висловив свою підтримку руху Павличенків та розповів про власний досвід боротьби із системою.
Цікаво, яка була реакція фанатів — учасників руху на таку постать, чи всі добре знали, хто перед ними стоїть.
Як чесно зізнаються мені активісти, знали не всі, але після зустрічі дуже багато хто поліз читати в Інтернеті історію життя Євгена Сверстюка.
«Нам дуже приємно, що така особистість звернулася до нас і підтримала рух. Таким людям, як пан Євген, не потрібно жодного самопіару, вони пройшли вогонь і воду і не з порожніх вуст знають, як боротися із системою».
Рух також встиг сколихнути інтерес активних громадян з інших країн. У Росії та Білорусі краще розуміють, бо самі стикаються зі схожою системою правосуддя, у країнах Європейського Союзу намагаються допомагати діями. Приміром, у Литві активісти писатимуть депутатам від Європарламенту листа про ситуацію з родиною Павличенків. В ЄС рідше трапляються такі ситуації, але люди все-одно розуміють. Учасники руху також переклали всю історію справи англійською, тож тепер її можуть бачити у всіх країнах світу та долучатися, що активно й відбувається.
Лідери руху, тим не менше, активно відмежовуються від політичного втручання. І хоча на останній акції таки з’явився політик з обіцянкою створити слідчу комісію по справі, хлопці ставляться до цього обережно. Вони навчилися довіряти радше діям, аніж словам.
«У нас, окрім національної символіки, будь-яка політична символіка заборонена. Ми розуміємо, що якщо у це втрутяться політики, ми втратимо довіру громадян. Ми розуміємо, що дуже небагатьом політикам цікава доля звичайної української родини, а це дуже показово, враховуючи, що вибори минули. І ця ситуація ще раз доводить, що нашому руху довіряють більше, ніж політикам»,— діляться застереженнями учасники руху на захист Павличенків.
ЩО ДАЛІ?
Внутрішня дисципліна і самоорганізація — основні плюси руху, саме вони є запорукою дієвості і в подальшому.
«У нас із дисципліною все серйозно. Якщо декларуємо, що на акціях ніхто не курить, значить цього чітко дотримуються всі. На наші акції приходять із дітьми і знають, що їм буде безпечно. Суспільство більше довіряє громадським рухам, ніж судам та офіційним органам влади, і ми маємо не підвести»,— говорять хлопці.
Щодо подальших планів розвитку руху, активісти воліють не планувати все аж надто заздалегідь. На разі основною метою є підтримка частини родини, яка на волі — фінансово, морально, і цим учасники руху серйозно займаються. Також вони певні, що жодне засідання суду по цій справі не лишається непоміченим ані для громадськості, ані для преси.
«Ми не збираємося боротися за мир у всьому світі вічно, наша першочергова мета — щоби Павличенки вийшли на свободу, і ми до неї йдемо».
Чи влада усвідомлює, що громада нікуди не ділась і що до демократичних цінностей держава таки прагне? Разом із владою або... без неї.
