Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Аморальна більшість цинічної реальності: депресія чи адаптація

6 березня, 2003 - 00:00

Пострадянський простір, вийшовши з лона Радянського Союзу, стикнувся з проблемами — трансформацією націй у світову спільноту, пошуків національних орієнтирів, зовнішньополітичних векторів. Кожна з націй намагається утвердитися в економічно-політичному просторі світу як світова потуга, віднайшовши свою нішу в новітній історії, завоювати своє місце серед світової спільноти. Радянське суспільство, яке нагадувало полігамний вакуумний простір, де особистість була скована та паралізована, сформувало у масовій свідомості стереотипи. Адже всі повинні були бути сірими, не відділяючись від загалу. Незакомплексованість була поганим смаком. Особистість не могла уявити, що своїм талантом, своїми зусиллями, своїми здібностями можна виділитися, адже закомплексованість це не скромність. Вакуум радянської свідомості вбивав людські амбіції. «Холодна війна» закінчилась, завіса впала, тоталітарний вакуум розсипався... надії, які покладалися на демократичні сили не справдилися, національна ейфорія вивітрилась. Натомість негативи радянського способу життя випливли на поверхню. Радянська свідомість сформувала хамовитого, безвідповідального пристосуванця, не спроможного діяти самостійно, якому рідні хабарництво, підлість заради вигоди, який звик виконувати чужі накази, проте не приймати власних рішень. Корупція як масове явище стала одним iз моментів у формуванні громадської думки України незалежної доби. Нам доводиться пожирати плоди колишнього тоталітарного суспільства. Звичайно, що радянська молодь стикалась з явищем «подвійної моралі», про що згадує Євген Головаха. Радянська молодь жила ілюзіями, ідеалами, а інколи навіть фантазіями.

Сучасне суспільство не позбавлене меркантильності, а старшому важко адаптуватись до такої зміни, важко зламати світоглядні стереотипи, важко адаптуватися до матеріального фактору. І це не тільки конфлікт особистості, це конфлікт поколінь, конфлікт різних шарів свідомості.

Національне відродження, яке піднесло дух нації, не змінило стереотипів свідомості. Ідеали світлого минулого так і не були втіленi в життя. Ми не витворили власного національного міфу, власної ідеології. Це наша помилка. Але мораль як не тільки соціальне, суспільно необхідне явище, а й глибше духовне не можна поставити в одну площину з поняттями ідеологія, яке є значно вужче. Хоча перше може бути потужним джерелом другого. Вічні цінності — ідеали добра, правди, справедливості не можна поставити поряд з поняттям ідеологія. Яка часто є втіленням користолюбних інтересів прошарків суспільства, груп, класів.

Мораль не завжди може існувати як обов’язковий елемент в демократичній чи ліберальній моделі доктрини. І тут важко порівнювати, робити узагальнення. І одна, і друга має свої переваги, плюси й мінуси. Для тоталітарного суспільства зміни, демократичні віяння мали переломний характер. Корупція, зневіра, національно-психологічний стрес спричинили відсутність масової соціальної ініціативи, де соціальний цинізм став нормою, а аутсайдерство як ідеал, ілюзія чи фантазія.

Євген Головаха не згадує про ще один фактор аморальної більшості — глобалізацію та сексуальну революцію. Глобалізація космополітизувала молодь, а насильство, бруд, розпуста, що кидає Захід на пострадянський простір, спотворила обличчя моралі. Адже в Радянському Союзі сексу не було. Телебачення ж культивує, викривлюючи підліткову і дитячу свідомість. Тут телебачення, журналістика відіграють чи не найважливішу роль. Журналістика як машина, механізм чи навіть інструмент моральної регуляції зараз грає роль негативного пропагандиста — цинічного, зухвалого, що служить тим чи іншим групам, бо гроші стали могутнім чинником тиску на особистість.

У нас викривлене поняття релігійності. Адже зараз можна бути релігійним і можна бути не моральним. Релігійність не виконує свого призначення, бо моральні авторитети людства дають нам приклади жертовності, приклади духовності. У нас викривлене поняття лідерства. Не завжди лідер — яскравий представник групи.

Сьогодні українці нагадують рибок у акваріумі, які постійно стикаються з бурхливим морем. Вони розгублені, оскільки щось шукають. І тільки національне підгрунтя, усвідомлення обов’язку за націю, один за одного дасть нам можливість не загубитися. Якщо нема фундаменту, то можна загубитися, а національне повинно стати ним. Не вся молодь є космополітизована чи зіпсована. Окрім того, це покоління має можливість виховуватися в патріотичному дусі, що не було у попередніх, хто жив в тоталітарній системі. Швидше за все, це цинічна депресія, бо люди вірять, сподіваються.

Ми представники іншого покоління, ніж покоління до якого належить Євген Головаха. Ми молоді люди, але серед нас є й не зіпсовані, готові працювати на національне, моральне, духовне.

Марія ПАВЛЮХ, Київ
Газета: 
Рубрика: