… На 01.01. 1995 року на балансі Чорноморського морського пароплавства було 221 судно плюс 53 судна у складі спільних підприємств В’єтнаму і Греції. Чисельність співробітників ЧМП становила 32 тисячі чоловік, з них 27 тисяч — плавсклад. Катастрофічне зменшення українського флоту сталося за рахунок масової передачі суден офшорним компаніям. Тільки у 1996 — 1997 роках Мінтранс видав дозвіл на передачу офшорним компаніям таких суден: «Капитан Сорока», «Капитан Полин», «Петр Смородин», «Михаил Стельмах», «Василий Матузенко», «Владимир Гаврилов», «Роман Кармен», «Капитан Л. Соловьев», «Петр Емцов», «Капитан Слипко», «Капитан Чирков», «Альдебаран», «Иван Шепетков», «Капитан Джурашевич», «Капитан Г. Баглай», «Николай Чернышевский», «Яков Бондаренко», «Борис Андреев», «Механик Бардецкий», «Капитан В. Труш», «Кременчуг», «Григорий Петренко», «Павел Мизикевич», «Петр Алейников», «Инженер Ямбуренко», «Ленинский Пионер», «Валентин Золотарев», «Валерия Барсова», «Винница», «Брест», «Агостинье Нетто», «Николай Черкасов», «Житомир», «Известие», «Александр Огнивцов», «Кнуд Есперсен», «Эрнесто Че Гевара», «Капитан Мезенцев», «Инженер Ермошкин», «Степан Артеменко», «Капитан Медведев», «Петр Первый» — всього 42 судна. Усі названі судна було списано з балансу ДСК ЧМП і фізично переведено в офшори. Унаслідок такої політики Мінтрансу, а також постійної зміни керівників ДСК ЧМП (за 5 років — 6 керівників), найбільша у світі судноплавна компанія — Чорноморське морське пароплавство — зникла з лиця землі.
Навряд чи хтось зможе залишитися байдужим, прочитавши цю коротку довідку. Передусім, приходить біль, нерозуміння, як могло статися, що Україна добровільно відмовилася від цілої ескадри сучасних морських суден. Багато хто побачить за цифрами — явище, цілу систему, яка дозволяє «вимивати» величезні кошти з держбюджету, безкарно розкрадати державну власність…
Тривалий час в Україні хвиля за хвилею піднімається проблема боротьби з корупцією. Піднімається і розбивається, не залишивши після себе практично жодного сліду, навіть піни.
У результаті — корупція в Україні як явище визнається на всіх владних рівнях, але конкретних корупціонерів — немає. Чому?
Багато в чому відповіді на ці риторичні «Чому?» дають висновки Рахункової палати, аудитори якої практично під час кожної перевірки виявляють особливий «підхід» чиновників найвищого рангу до правового поля управління державними грошовими потоками, державним майном.
Зловживання здійснюються під «прикриттям» нормативно-правових та адміністративно-розпорядчих актів, що видаються ніби для виконання законодавства з питань бюджету, а насправді суперечать чинному законодавству. Після створення такої, з дозволу сказати, нормативно-правової бази фінансові потоки, тепер уже легально, направляють не на соціально-економічні перетворення і цілі, передбачені Законом про державний бюджет, а на задоволення суто корисливих особистих інтересів.
Як це відбувається реально, назріла необхідність проілюструвати на одному епізоді, вірніше підсистемі — системи незаконного привласнення державної — народної власності.
У травні цього року виповниться п’ять років з моменту, коли Президент України дав офіційне доручення Кабінету Міністрів України вжити ряд кардинальних заходів щодо виведення з кризи рибного господарства країни, у тримісячний термін розробити і затвердити програму оновлення флоту рибного господарства України на період до 2005 року. Програму розроблено і затверджено.
Нещодавно, 17 січня 2002 року Верховна Рада України прийняла Національну програму будівництва судів рибопромислового флоту України на 2002 — 2010 роки Законом України, який підписав Президент.
Необхідність розробки програми, як зазначено у цьому документі, зумовлено жалюгідним становищем цього флоту, «катастрофічним зменшенням його кількісного і типового складу, яке породжує загострення комплексу економічних, соціальних та інших проблем, негативно впливає на стан продовольчого забезпечення населення держави».
А що ж iз програмою оновлення флоту рибного господарства України на період до 2005 року? Про неї ніхто не згадав і не згадує через повний провал, і ніхто за це не поніс і не нестиме відповідальності. Навпаки, нову Національну програму будуть реалізовувати ті ж «фахівці» з того ж самого колишнього Міністерства, потім — Комітету рибного господарства, а тепер — департаменту рибного господарства. Але це деталі, адміністративні пустощі. За останні десять років подібних «програм» було понад триста.
Повернемося до одного з пунктів згаданого вище Доручення Президента України, на реалізацію якого було витрачено у десять разів більше бюджетних коштів, ніж на саму програму. Ось він: «забезпечити фінансування завершення будівництва дев’яти риболовецьких траулерів на Чорноморському суднобудівному заводі з подальшою передачею в лізинг підприємствам рибного господарства України» (термін — протягом 1997 — 1998 рр.).
Реалізовуючи його, Прем’єр-міністр України Пустовойтенко В.П. підписав розпорядження від 20.08.97 № 460-р, в якому схвалив запропоновану головою Держкомрибгоспу України Шведенком М.М. протизаконну схему створення державної риболовецької компанії в офшорній зоні — Британські Віргінські острови — під назвою «Fishing Company S.A.». Мінфіну для добудування суден на Чорноморському суднобудівному заводі доручалося під свої гарантії оформити знову створену компанію банківських валютних кредитів у сумі майже 11 млн. доларів США.
Цікавий момент — розпорядження, а не постанова Кабінету Міністрів, видавалося «з метою виведення з кризового стану державного підприємства Чорноморський суднобудівний завод». Як повідомило агентство УНІАН 29 січня 2002 року, цей завод перебував у стадії банкрутства. Оце так… «Вивели» з кризового стану.
Але повернiмося до державної риболовецької компанії в офшорній зоні і спробуймо розібратися, що це за феномен і для чого його створено.
Усім добре відомо, що перенесення бізнесу в офшорні зони переслідує насамперед таку основну мету, як уникнення сплати податків, їх максимальне зменшення.
У нашому ж випадку уряд створює державну офшорну компанію, що є рівносильним бажанню держави уникнути сплати податків самій собі. Це виключно українське ноу-хау.
У світовій практиці для створення пільгових фінансових режимів для підтримки, розвитку певних стратегічних проектів, галузей виробництва чи територій впроваджують вільні економічні зони, технопарки і тому подібне. Але в таких зонах пільговими умовами можуть скористатися всі суб’єкти господарювання. У нашому ж випадку уряд створив ексклюзив у вигляді вічних податкових канікул для спеціально незаконно створеної однієї Компанії.
Але мета виправдовує засоби, і 4 вересня 1997 року Компанію «Fishing Company S.A.» було зареєстровано на Британських Віргінських островах. На підставі розпорядження Кабінету Міністрів Мінфін (Мітюков І. О.) надав гарантії, а офшорна Компанія у Державному ощадному банку України отримала пільговий валютний кредит на суму 10,6 млн. доларів США строком на один рік. Джерела погашення кредиту в підписаному і реалізованому кредитному договорі між Державним ощадним банком і компанією «Fishing Company S. A.» не було визначено. І як показав час — не випадково.
За державні кошти ця офшорна компанія придбала для себе у Чорноморського суднобудівного заводу 2 траулери. А що ж отримала держава натомість?
На це запитання дала відповідь Колегія Рахункової палати, яка 15 грудня 1999 року розглянула і затвердила Звіт про результати перевірки використання бюджетних коштів риболовецькою офшорною компанією «Fishing Company S.A.». Ось деякі висновки Колегії:
«…чинним законодавством України не передбачено реєстрації державних підприємств в офшорних зонах. Своїми рішеннями щодо реєстрації державного підприємства «Fishing Company S.A.» в офшорній зоні Кабінет Міністрів України і Державний комітет рибного господарства порушили ст. 5,6 Закону України «Про підприємства», ст. 8 Закону України «Про підприємництво», а також ст. 2 і п. 28 ст. 4 Указу Президента України від 6 листопада 1997 року № 1250/97 «Про положення про Державний комітет рибного господарства України». Компанія, юридично і фактично виведена з-під контролю органів державного управління, — є нерезидентом, гроші державного бюджету отримано нею незаконно.
Держкомрибгосп (М. М. Шведенко ) і Міністерство фінансів (Мітюков І. О.) жодних заходів щодо повернення кредиту компанією «Fishing Company S.A.» не вживали.
У результаті:
— впровадження схеми розрахунків через компанію «Fishing Company S.A.», яку було зареєстровано в офшорній зоні, завдало збитків бюджету на загальну суму 2,5 млн. дол. США у зв’язку з несплатою компанією податків та інших обов’язкових платежів, а суднобудівниками — податку на додану вартість, оскільки траулери постачалися на експорт;
— залучення кредитних ресурсів Державного Ощадного банку для кредитування компанії «Fishing Company S.A.» у валюті за відсутності механізму повернення валютних кредитів спричинило втрати банку (у вигляді неповерненого кредиту і відсотків за користування кредитними ресурсами за станом на 1 жовтня 1999 року) на суму близько 42,4 млн. гривень.
— реалізація Кабміном і Держкомрибгоспом України цього проекту призвела практично до втрати державою 2 траулерів, вартістю 8,54 млн. дол. США».
Висновки Колегії Рахункової палати було направлено Кабінету Міністрів.
Пройшовши через систему всіх резолюцій-доручень прем’єр-міністра, першого віце-прем’єра, міністра фінансів — розгляд і підготовка відповіді опустилися на рівень тих виконавців, котрі якраз і повинні були забезпечити законність створення компанії, ефективність використання бюджетних коштів, чиї візи стояли на розпорядженні Кабінету Міністрів, що перекреслювало положення трьох законів України.
У результаті — Рахункова палата отримала відповідь за підписом заступника міністра фінансів В. В. Регурецького, у якій говориться, що «…створення риболовецької компанії базується на законах України» і розмірковується про ефективність діючого «проекту».
Дійсно, коли керуєш усім бюджетом країни, то 42,4 млн. гривень бюджетних коштів — хіба це гроші? А два траулери — хіба це власність?!
Реакція Генеральної Прокуратури України, куди також було направлено висновки Рахункової палати, була іншою:
«…що стосується дотримання законодавства при створенні і реєстрації риболовецької компанії «Fishing Company S.A.», повідомляємо наступне.
Перевірку з цього приводу Генеральна Прокуратура України проводила у 1999 році. За її результатами внесено подання Кабінету Міністрів України про усунення порушень, у тому числі щодо створення і реєстрації Компанії в офшорній зоні. Кабінетом Міністрів України питання розглянуто, але фактично порушення не усунуто.
У зв’язку з цим, Генеральною Прокуратурою України проведено додаткову перевірку, за результатами якої до Кабінету Міністрів України направлено лист про необхідність невідкладного вживання заходів щодо безумовного виконання відзначених у поданні вимог та усунення встановлених порушень. Однак уряд у відповіді з посиланням на нормативно-правові акти зазначив, що створення компанії здійснене відповідно до законодавства України».
Як бачимо, працює система, за якої чиновнику, що допустив зловживання, доручається їх визнати, підготувати заходи щодо виправлення і покарання самого себе. Звичайно, передусім, він заперечуватиме сам факт зловживань, вигадуючи хитромудрі відписки. А у керівництва, що дає доручення, як правило, немає часу на вивчення і занурення у проблему. Адже більшість iз них — напівполітики, напівпрофесіонали- фахівці. І жодної реальної відповідальності ніхто не несе.
Отримавши суперечливі відповіді на висновки Колегії Рахункової палати від Кабінету Міністрів, Мінфіну, Генеральної прокуратури, аудитори Рахункової палати вели постійний моніторинг цієї проблеми, неодноразово звертаючи увагу вищих органів виконавчої влади на неправомірність їхніх дій.
А дії були такі:
Міністерство фінансів України, замість вимоги до Компанії про погашення заборгованості Ощадбанку за отриманий нею кредит, у грудні 1999 року звернулося до Кабінету Міністрів України з пропозицією, узгодженою з Ощадбанком України, про реструктуризацію заборгованості офшорної компанії перед банком за станом на 1 березня 2000 року. Чи це не приклад належного програмно-цільового ставлення до бюджетних коштів?
Реструктуризація боргу відбулася шляхом оформлення його, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.12.99 р. № 1456-р, казначейськими векселями в розмірі 46,8 млн. гривень. Невеличка, можливо, але суттєва деталь, це розпорядження є одним з останніх, підписаних прем’єр-міністром В. П. Пустовойтенком, якого Указом Президента з 22.12.99 р. звільнено з цієї посади.
Незважаючи на те, що зазначена заборгованість, на порушення ст. 3 Закону України «Про державний внутрішній борг», до складу державного внутрішнього боргу не була віднесена, в 2000 — 2001 роках з Державного бюджету України виплачено 26,7 млн. грн. для погашення зобов’язань Компанії перед Ощадбанком. Це вже було при новому уряді, який очолив В. А. Ющенко, але при старому міністрі фінансів — І.А. Мітюкові.
Незаконні дії Міністерства фінансів України призвели до того, що, внаслідок невиконання офшорною компанією умов договору перед Ощадбанком щодо сплати йому коштів у розмірі 46,8 млн. грн., боргові зобов’язання щодо сплати кредиту автоматично було перекладено на Мінфін, а в подальшому — на державний бюджет. Зазначимо, що в той час результати фінансово-господарської діяльності компанії дозволяли їй самостійно, хай не в повному обсязі, але виконувати взяті боргові зобов’язання (прибутки компанії за 1997 р. — І півріччя 2001 р. становили 2,4 млн. дол. США).
Але офшорна компанія не збирался розраховуватися за кредит. Ви пам’ятаєте, в кредитному договорі «випадково» не було зазначено джерело його погашення. В результаті, як вважає спочатку міністр, потім голова, нині директор департаменту рибного господарства Швиденко М.М., ніхто нікому нічого не винен, хоча за все розрахувалися грошима державного бюджету, тобто грошима платників податків. А що ж із власністю, фактично придбаною за державні кошти, тим більше, що за цей час компанія придбала ще два траулери? Кому ж вони належать?
Документи, що є в Севастопольському морському рибному порту, свідчать, що стовідсотковим власником судна «Капитан Русак» вже є компанія «Fishing Fox Ltd.», зареєстрована на Кіпрі. Судно «Александр Буряченко» належить компанії «Fishing Lion Ltd.», зареєстрованій на Кіпрі, а власником судна «Профессор Михаил Александров» була компанія «Fishing Seal Ltd.», теж зареєстрована на Кіпрі, що є офшорною зоною.
А де ж наша «державна» офшорна компанія «Fishing Company S. A.» з Британських Вірджинських островів, чим же вона володіє?
Результати повторної перевірки, проведеної аудиторами Рахункової палати, виявили, що на сьогодні, згідно з розпорядженням Держкомрибгоспу майно компанії «Fishing Company S. A.» передано в заставу під іноземний кредит у розмірі 5 млн. дол. США терміном на 3 роки під 10 відсотків річних, взятий Міжнародним пулом (International Fishiries Pool (Livingstone Sippsng Inc.), до складу якого, крім «Fishing Company S. A.», були включені й інші, причому збиткові, риболовецькі компанії. Це дає підстави дійти висновку, що з’явилася реальна загроза втрати суден компанії «Fishing Company S. A.», фактично придбаних за рахунок державного бюджету.
У грудні 2001 року Колегія Рахункової палати за результатами моніторингу й додаткової перевірки розглянула це питання повторно й ухвалила рішення, враховуючи практику розгляду попередніх висновків Рахункової палати, а також те, що витрати державного бюджету на реалізацію цього проекту вже становлять 59 млн. грн., а ніяких прибутків держава не отримує, при цьому ще й існує реальна загроза втрати суден, куплених за державні гроші, направити матеріали щодо цього питання безпосередньо Президенту України, щоб вжити заходів для збереження державної власності.
Президент України чітко відреагував і поставив перед черговим уже прем’єр-міністром питання: «Хто відповідатиме?» й доручив «розібратися з такою діяльністю».
Виконуючи вказівки Президента України, уряд створив Спеціальну комісію для розгляду цієї проблеми.
Двічі в січні й лютому 2002 року проходили засідання цієї комісії в рамках Урядового комітету з питань реформування аграрного сектора, однак підсумковий її документ так і не дав чітких, зрозумілих відповідей на поставлені Рахунковою палатою в листі Президенту України два основні запитання:
Перше. Чому офшорна компанія, визначена в усіх документах позичальником кредиту, працює прибутково, однак, кредиту не повертає, а навпаки — використовує ці кошти для нарощування власних активів?
Друге . Яким чином необхідно оформити права держави на плавзасоби, фактично придбані за державні кошти, забезпечити їхню діяльність на користь держави й не позбутися цієї державної власності?
На засіданнях комісії звучали несміливі висловлювання про відсутність законодавчого регулювання порядку реєстрації компаній у офшорних зонах, що може призвести до сумних наслідків. Однак вони потонули під екзальтованим натиском представників відомств, які із самого початку ініціювали цей проект і пильно його супроводили.
В результаті під постійним тиском Держкомрибгоспу та Мінфіну акценти в черговий раз зміщено зовсім у інший бік, що й стало причиною висновків, які не мають переконливого правового та економічного характеру, а, навпаки, грунтуються на сумнівній, документально не підтвердженій, інформації та так званій доцільності.
Ось висновки комісії:
«…Реалізація урядових рішень із цього питання забезпечила роботу суднобудівному заводу, надходження від нього платежів до бюджету, збереження вітчизняної технології будівництва багатотоннажних риболовецьких суден, а результатом діяльності компанії є безпосередні й прямі інвестиції в економіку України в сумі близько 22 млн. доларів США, створення 570 нових робочих місць для моряків.
Члени Урядового комітету з питань реформування аграрного сектора, розглянувши матеріали Спеціальної комісії з вивчення питання створення та функціонування компанії «Fishing Company S. A.», заслухавши її звіт, погодилися з висновком, що Держкомрибгосп і Мінфін при використанні коштів державного бюджету діяли в рамках нормативно-правового поля».
Якого «правового поля», дозвольте спитати?! Чи не того, що створене розпорядженням Кабінету Міністрів і підміняє закони України? За якого можна ігнорувати геть усе, керуючись лише однією метою — ухопити якнайбільший шматок від бюджетного пирога, при цьому твердо знаючи, що відповідати не доведеться.
Інакше як корпоративним і не назвеш інтерес чиновників Мінфіну, МінАПК, Мінекономіки, які усіляко підтримують авторів цього проекту з числа керівників Держрибгоспу. У хід йдуть одні й ті самі явно неправдиві аргументи, основні з яких зводяться до таких двох моментів.
Перший полягає в тому, щоб переконати всіх у начебто державному українському статусі Компанії «Fishing Company S. A.».
Але зазначимо таке.
Чинне законодавство України не передбачає поєднання статусу державного підприємства зі статусом нерезидента, яким фактично є ця компанія і який здійснює свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави, тієї, де зареєстрована ця компанія.
У Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, метою якого є забезпечення єдиного державного обліку суб’єктів, ця компанія не зареєстрована. До нього включено лише представництво цієї компанії в Україні, як власність юридичної особи іншої держави.
Траулери, що перебувають у власності компанії, реєстрацію в Державному судновому реєстрі України, відповідно до вимог Кодексу торговельного мореплавання України, не проходили, а свідчення про право власності на судна й свідчення про плавання під Державним прапором України були отримані обманним шляхом.
Генеральна прокуратура України теж констатує, що компанія фактично створена, зареєстрована й здійснює свою діяльність на непіднаглядній для органів прокуратури території. То яка ж це державна компанія?!
До речі, згідно з Установчим меморандумом і Статутом від 4 вересня 1997 року, згідно із законами Британських Вірджинських островів найменуванням зареєстрованої компанії є «Fishing Company S. A.», а не «Державна риболовецька компанія «Fishing Company S. A.», як це довільно трактує в усіх своїх документах Держкомрибгосп, а за ним — і всі інші відомства.
Єдиним документальним підтвердженням прав власності на цю компанію постійно фігурує сертифікат на 50 тисяч акцій вартістю 50 тисяч доларів США (акції, до речі, не випускалися), виданий на ім’я Державного комітету рибного господарства України. Але чого він вартий, коли:
— ці майнові права Держкомрибгоспу в складі його активів не враховуються. Нічого про них не знає й Фонд державного майна України;
— кошти в сумі 50 тисяч доларів США Держкомрибгоспом компанії не перераховувалися, тобто немає документального підтвердження факту самої фінансової операції викупу акцій;
— неоформлені належним чином фінансові права Держкомрибгоспу оцінюються в розмірі 50 тисяч доларів США, а це аж 0,3 відсотка активів компанії, що оцінюються вже в 14,5 млн. доларів США;
— Держкомрибгосп як власник сертифіката мав право на отримання дивідендів на користь держави, але жодної копійки за 1997 — 2002 роки не отримав.
Другий аргумент апологетів Рахункової палати взагалі зі сфери фантастики, оскільки зводиться до того, що хоча компанія й отримала валютний кредит на суму 10,6 млн. доларів США, однак повертати його вона не повинна.
Ретельний аналіз усіх документів, починаючи з техніко-економічного обгрунтування цього проекту, підтверджує те, що передбачався кредитний (позиковий) характер його фінансування, а це означає необхідність повернення отриманих коштів. При цьому наголос робився саме на окупності проекту шляхом значного збільшення постачань рибної продукції, насамперед таким бюджетним установам, як Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ і ін.
Сам Держкомрибгосп дорученням від 12.09.97 № 4-4-19/63 визначив компанію позичальником кредиту, який вона й отримала згідно з кредитними договорами в Ощадного банку.
Інша річ, що компанія й не збиралася повертати отримані кредити, й це за неї зробили керівники Держкомрибгоспу та Мінфіну за рахунок коштів Державного бюджету України.
Ще 1999 року Мінфін придбав щодо компанії всі права кредитора й, відповідно, право пред’являти вимоги до боржника, однак жодного разу не скористався цими правами в інтересах держави.
А сума вимог до компанії сьогодні становить 59 млн. гривень.
Цікава, як бачите, склалася ситуація.
Офшорна компанія-нерезидент отримала від «багатої» України фактично подарунок у вигляді трьох нових сучасних риболовецьких траулерів, кожний з яких за найнесприятливіших обставин має можливість принести за рік понад 1,5 млн. доларів США чистого прибутку. Кому приносить — невідомо, але точно відомо, що приносить прибуток чотири роки поспіль. І так само точно відомо, що не державі.
Невже ніхто в Україні не в змозі з’ясувати, хто ж отримує ці належні державі прибутки й вплинути на припинення руйнівного для держави так званого експерименту. Аудитори Рахункової палати можуть розв’язати цю проблему. Але для них прибуткова частина державного бюджету — «табу», теж — одне із суто українських ноу-хау в системі бюджетного контролю. Можна лише уявити собі, які фінансові ресурси, не підконтрольні державним контрольним органам, обслуговують чиїсь особисті, аж ніяк не державні інтереси.
Дійшло до того, що навіть Генеральна прокуратура України у зв’язку з такою позицією уряду вимушена інформувати про те, що вже вичерпала надані їй повноваження щодо приведення у відповідність законодавству України статусу цієї компанії.
А про те, що порушення чинного законодавства мали місце при створенні компанії, Генеральна прокуратура України двічі вносила подання Кабінету Міністрів України ще 1999 року.
Складається враження, що гіркий урок зникнення потужного флоту Чорноморського морського пароплавства нічому й нікого не навчив, хоча деякі елементи прозріння є. Процитую декілька фраз з листа віце-прем’єр-міністра Леоніда Козаченка, отриманого Рахунковою палатою 28.03.02 р., які підтверджують наші найгірші припущення:
«…перереєстрація в Україні (компанії) є передчасною, оскільки перед реєстрацією компанії в Україні необхідно розрахуватися з кредиторами- нерезидентами України. Для цього компанії необхідно отримати в Україні кредити в сумі 35 млн. гривень. Крім того, судна компанії перебувають під заставою за отримані від нерезидентів України кредити . Зазначене унеможливлює отримання кредитів в Україні.
…Враховуючи наведене, вважаємо, що найбільш реальним шляхом розв’язання проблеми перереєстрації компанії є її робота на чинних умовах до кінця вересня 2004 р. без укладання угод на отримання нових кредитів під заставу суден.
…Після здійснення повних розрахунків за отримані кредити можна буде вирішити питання щодо реєстрації компанії в Україні. Відповідні доручення із цього питання дано Мінагрополітики».
Але це — в майбутньому, а сьогодні реалізація «проекту Fishing Company S. A.» через спеціально розроблені «правила гри» дозволила практично легально обкрадати державу.
Водночас рівень обсягів рибної продукції 2000 р. до 1990 р. становив 33,5%, а продаж риби на душу населення 2001 року в Україні становила… 59 грамів на місяць.
Але навіщо я про це пишу, адже про позиції Рахункової палати та позиції керівництва виконавчої влади знають практично всі. Одних статей у ЗМІ щодо цього питання було більше ніж досить.
Але, з другого боку, мовчати не можна — держава, що має вихід до двох морів і ще 7 — 8 років тому гордо й заслужено носила ім’я великої морської держави, не повинна перетворюватися на прибережну державу. За державу боляче й прикро!
P.S. Ця стаття була готова до друку на початку березня. Автору порадили не друкувати її, оскільки головні дійові особи — кандидати в народні депутати України. Неправильно зрозуміють. Сьогодні вони практично всі — депутати. Публікуючи статтю, сподіваюся на стрімке зростання рівня їхнього розуміння державних проблем.
