Учора сесія Верховної Ради Криму, прийнявши відставку Сергія Куніцина, проголосувала за призначення народного депутата України, лідера партії «Собор» Анатолія Матвієнка новим головою Ради міністрів АРК.
Сергій Куніцин «тримав інтригу» до останнього — ще у вівторок увесь день він повторював усім, що нікуди не йде та жодної заяви про звільнення ні Президенту, ні Верховній Раді не писав. Причина проста, як він пояснив пізніше, — щоб уряд не розхолоджувався і працював до останнього. І тільки у вівторок ввечері інтрига прояснилася та зникла остаточно: по-перше, вже ввечері Сергій Куніцин зібрав уряд й апарат Ради міністрів і подякував їм за тривалу спільну роботу, по- друге, тільки після 18.00 до Криму дійшло повідомлення, що разом із Борисом Дейчем, який був на прийомі в Президента, до Криму летять народний депутат Анатолій Матвієнко та заступник Держсекретаря Іван Васюник. Зрозуміло, що летіти вони могли лише на сесію Верховної Ради і тільки з однією метою — представляти на посаду глави уряду Анатолія Матвієнка, рекомендованого Президентом. І тут на місці розталої першої виникла інтрига друга — чи проголосують кримські депутати, які до останнього захищали і Сергія Куніцина, і повноваження автономії самостійно вирішувати кадрові питання, за Анатолія Матвієнка, людину поки що далеку від Криму? З іншого боку, до кінця вівторка до Верховної Ради Криму жодної заяви від Сергія Куніцина не надходило, і багато хто вирішив, що він просто принесе її з собою на сесію. Висловлювалося побоювання: а що, як не принесе? Скажімо, візьме та захворіє? То виходить, Матвієнко та Васюник даремно летіли до Криму, адже офіційно питання про зміну глави уряду могло виникнути лише з особистої заяви Куніцина про добровільне звільнення. І ось, щоб вирішити питання з листом і щоб «попрацювати з депутатами» та набрати потрібну кількість голосів для призначення Анатолія Матвієнка, в них залишалася тільки ніч…
Із усього видно, що для Сергія Куніцина, який усе ще сидів над чистим аркушем майбутньої заяви, це була ніч роздумів. Вийшовши на трибуну залу, в якому пропрацював майже шість років, він виступив із промовою, яка настільки зворушила депутатів, що вони вітали його оплесками та стоячи. Наприкінці своєї промови Сергій Куніцин сказав, що він чесно працював на благо Криму і за весь час нікого не зрадив, попросив вибачення в тих, кого він міг ненавмисно образити. І тільки після цього Сергій Куніцин, хвилюючись до тремтіння в голосі та насилу стримуючи сльози, зачитав свою заяву, текст якої через її незвичність, думаю, зацікавить читачів. «В ім’я збереження стабільності та злагоди в Автономній Республіці Крим, — читав Куніцин, — з урахуванням інтересів автономії, усіх кримчан, моїх виборців, ставлячи суспільні інтереси вище за особисті, та з метою вирішення виниклої непростої політичної ситуації, а також керуючись насамперед етичними міркуваннями, маю честь подати у відставку…» За прийняття її проголосували 65 з 89 присутніх депутатів. Очевидно, з солідарності зі своїм однопартійцем по НДП одразу заявив про свою відставку з посади міністра фінансів Криму народний демократ Олександр Гресс…
Сергій Куніцин вийшов на республіканську арену на зміну відбулому до Києва після чергових виборів Аркадію Демиденку в 1998 році з посади міського голови північнокримського містечка Красноперекопська. За його плечима було створення першої в Україні ВЕЗ «Сиваш», що дала можливість відродити Красноперекопський комплекс хімічних підприємств — Кримський содовий, Кримський титановий, Сакський бромний заводи. Сергій Куніцин був також одним з ініціаторів створення кримської партії «Союз на підтримку Республіки Крим», що згодом стала одним із засновників і влилася в новостворену НДП України. До речі, біля витоків НДП стояв також і його майбутній наступник Анатолій Матвієнко, який проте свого часу пішов до іншої партії. Куніцин був відданим партійцем і за весь час роботи не зрадив «народним демократам» та не перейшов до жодної іншої партії, хоча його кликали багато та часто, обіцяючи значні переваги. Він увесь час очолював кримську організацію НДП, а на останньому з’їзді в березні 2005 року його обрали першим заступником Валерія Пустовойтенка замість скандально вибулого Кушнарьова. Робота енергійного глави уряду була в більшості випадків успішною — економіка країни починала підніматися, а разом із нею відроджувався й Крим. З ініціативи Куніцина були створено «точки зростання» — сім Територій Пріоритетного Розвитку, по суті — ВЕЗ, які, проте, не отримали цієї загальноприйнятої у світі назви виключно тому, що проти їх створення заперечували міжнародні валютні й економічні організації. Незабаром, попри високі темпи зростання кримської економіки, — а зростання промисловості сягало 20-30 відсотків на рік, — виник політичний конфлікт між Куніциним і Леонідом Грачом, який на той час очолював Верховну Раду. З висоти сьогодення видно, що фактично для того конфлікту існували лише дві причини, які й стали «каменем спотикання»: з одного боку, Леонід Грач, який вважав Сергія Куніцина своїм висуванцем, намагався дедалі більше підкоряти його своїй волі, не вельми піклуючись про компетентність і професіоналізм своїх вказівок. Справа дійшла до того, що Грач намагався керувати кожним міністром окремо, обходячи главу уряду, але Сергій Куніцин заявив, що Рада міністрів — не відділ Верховної Ради, та заборонив міністрам ходити на інструктажі до Грача. Хто знає Леоніда Івановича, той зрозуміє, що він не міг пробачити такого. З іншого боку, Грач і Куніцин розійшлися в методах керівництва: Грач, який вважав себе «вождем Криму» і тому вельми не любив слова «спікер», вважав за краще керувати методом особистих вказівок і розпоряджень, вимагав, щоб їх виконували беззаперечно. Молодий глава уряду віддавав перевагу економічним і колегіальним методам управління, а тому незабаром виник конфлікт, який розділив Верховну Раду Криму. Але попри те, що за Куніциним була більшість депутатів, Грач добився в Президента Кучми згоди на його відставку та виніс її на сесію. Уряд Криму на нетривалий час очолив народний депутат України Валерій Горбатов. Але менше, ніж через рік Сергію Куніцину вдається добитися в Леоніда Кучми сатисфакції, і він знову дає згоду на його призначення главою уряду.
Цього разу Сергій Куніцин збирає у Верховній Раді Криму небачену раніше більшість у кількості понад 80 відсотків депутатського складу, що сформувала фракцію «Стабільність». Реалізації ідеї стабільності в Криму на практиці сприяли вибори главою парламенту в 2002 році мудрого та поміркованого представника «донецьких» Бориса Дейча, який вміє ще в зародку гасити конфлікти й оминати небезпечні рифи. Період справжньої стабільності Криму, забезпечений порозумінням Куніцина та Дейча, дав можливість регіону в загальноукраїнському рейтингу піднятися з 27-го місця на 5-те, а за деякими показниками ще вище. Зростання виробництва становило в 2004 році 28,2%, минулого року — 21,9%, побудовано українську гімназію, реконструйовано аеропорт і вокзал, газифіковано 74 тисячі будинків кримчан. В автономії вирішено багато проблем із пенсіями та зарплатами, кількість курортників зросла з 2,5 до 6,3 мільйонів минулого року. Група міністрів і вчених під керівництвом Куніцина розробила «Стратегію розвитку Криму до 2015 року», що передбачає значний крок уперед як курорту, так і промисловості й аграрного сектора автономії на сучасній методичній і науковій базі. Програму затвердив уряд, хоча деякі «економічні радикали» вимагали, щоб перспективні плани розвитку Криму базувалися на переважному розвитку курорту та підпорядкуванні йому всіх інших галузей, у тому числі фактичної ліквідації промисловості, насамперед хімічної. Програму нового Кабінету Міністрів України «Назустріч людям» Сергій Куніцин сприйняв як ідею, але з усього видно, як про це говорили на одному із засідань кримського уряду, не розділяв як метод через ту просту причину, що вона не містить жодної цифри. Як це може бути в той час, коли закон «Про соціально-економічне планування» ще ніхто не скасовував? — відверто дивувалися в Криму. Усі кримські програми, як і раніше, рясніють цифрами, хоча нікому не відомо, чи їх виконають…
Звичайно, ні для кого не залишається таємницею, що Сергій Куніцин серцем приріс до Криму і хотів працювати й надалі главою уряду, а дипломатична кар’єра його зовсім не приваблює, і що його відставка насправді відбулася через тиск політичної обстановки, що вимагає для Криму та для України нових людей, нових ідей, нових методів, свіжої крові на кожній ділянці. У цьому й полягала вся колізія зміни глави уряду. Тому що також не таємниця: ні Дейчу, ні Куніцину не вдалося вирішити таких складних кримських проблем, як гармонізація міжнаціональних відносин, облаштування кримськотатарського народу, що триває вже понад 15 років, — період, за який можна було б основну кількість проблем вирішити безповоротно. Не вирішено проблеми забезпечення повної оплати за спожиті енергоносії, вони не змогли протистояти розбазарюванню кримської землі та великих об’єктів кримської власності — перевірки Генеральної прокуратури та порушення безлічі кримінальних справ про недотримання закону у сфері приватизації землі та санаторно-курортного комплексу сьогодні свідчать про те, що Дейч і Куніцин у системі влади Леоніда Кучми були безсилі відстоювати як повноваження, так і власність автономії. Стратегічною помилкою Сергій Куніцина була підтримка на президентських виборах явно непрохідного кандидата Януковича. Причому його республіканський виборчий штаб він очолював сам особисто. Неучасть кримських представників у так званому Сєверодонецькому процесі, а потім самоусуненість їх від ідеї створення ПІСУАРа, як і повноваження автономії, якими встановлено, що в Криму кадри розставляють самостійно, дали можливість Дейчу і насамперед Куніцину протриматися на своїх постах ще чотири місяці після виборів. «Ми разом із Дейчем прийшли, ми з ним разом і підемо», — часто повторював Сергій Куніцин слова, що явно дратували Бориса Давидовича, котрий достеменно знав, що Куніцин, який останнім часом у своїй посадовій поведінці багато в чому став схожим на Кушнарьова, піде раніше. Так і сталося…
Народний депутат Анатолій Матвієнко, який очолив учора кримський уряд, за що проголосували 61 депутат, на кримському «безриб’ї», звісно, досить велика фігура. Утім, місцеві спостерігачі кажуть, що його згода на керівництво кримським урядом менш ніж за рік до парламентських виборів, була досить необачною. До березня 2006 року він лише ознайомлюватиметься зі справами. У березні майбутнього року оберуть нову Верховну Раду автономії, що сформує свій уряд, і з того, як сьогодні складається політична кон’юнктура в автономії, якщо закон не буде змінений і вибори в Криму пройдуть також не за мажоритарною, а за пропорційною системою, більшість парламенту буде сформована аж ніяк не помаранчевими політичними силами, одне з головних місць у ній займуть проросійські партії. Тому перед Анатолієм Матвієнком, якщо він планує бути главою уряду автономії і після березня 2006 року, стоїть складне завдання: не просто не посваритися з ними до виборів, а порозумітися та довести, що він здатен на позитивній основі вирішити міжнаціональні проблеми Криму без наростання конфліктогенності ситуації. Водночас безсумнівно, що частина кримського політикуму не сприйме Матвієнка в принципі та намагатиметься радикалізувати ситуацію та критикуватиме кожен його крок. Недаремно він, виступаючи з трибуни сесії з програмною промовою, сказав, що шукатиме порозуміння з усіма політичними силами, проте вважає, що майбутня Верховна Рада Криму повинна обиратися згідно з окремим законом, і, швидше за все, він бачить його не лише пропорційним, а й мажоритарним. Розповівши про себе, він наголосив, що він «з чим прийшов до Криму, з тим і піде за велінням депутатів», і що він «приїхав займатися економікою, а не політичними розбірками», що він упевнений в успіху спільної роботи уряду та Верховної Ради. Анатолій Матвієнко сказав, що, якщо його призначать главою уряду, він складе повноваження народного депутата. Крим й Україну він подав як єдиний організм: «Майбутнє України багато в чому визначається в Криму, а майбутнє Криму багато в чому визначається в Києві», загалом помірністю та виваженістю. Обіцяв продовжити те, що почав у Криму Куніцин. Чесним признанням, що всієї глибини кримських проблем він ще не знає, але докладе всіх зусиль, щоб вивчити їх, Анатолій Матвієнко здобув собі прихильне ставлення більшості депутатів, крім представників «Русского блока», яким вельми не сподобалися його слова про те, що «Я все зроблю, щоб Ющенко був успішним й ефективним Президентом», оскільки вони насправді бажають Ющенку зовсім іншого.
«Ми разом із Сергієм Куніциним ще попрацюємо над багатьма питаннями», — говорив Анатолій Матвієнко, маючи на увазі не лише те, що він продовжуватиме роботу в колишньому кримському стилі, скільки те, як тепло депутати проводжали Куніцина та як завзято відстоювали своє право не приймати його відставку. Тому навряд чи можна сказати, що в Криму відбулася кадрова революція, що впав «останній заповідник кучмізму». Швидше за все, це тактичне групування перед виборами 2006 року, які й визначать справжню політичну конфігурацію країни на майбутнє п’ятиріччя…
