44,5% від загального обсягу виробництва електроенергії в країні або 35,3 млн. кВт/год вироблено українськими атомними станціями на 20 червня 2003 року. Як повідомив «День» голова експертно-консультативної ради НАЕК «Енергоатом» Володимир ФУКС, компанія розробила розгорнуту концепцію підвищення ефективності атомної енергетики на період до 2008 року, в якій відображено практично всі питання, що стоять перед ядерною енергетикою в перспективі. За словами В. Фукса, ідею створення ядерного циклу «сформувало саме життя». Першим кроком у цьому напрямку можна вважати угоду, укладену Україною, Росією та Казахстаном, про створення спільного підприємства з виробництва ядерного палива. Про роль атомної енергетики в Україні розмірковують фахівці.
Сьогодні в Україні розробляється Енергетична стратегія до 2030 року. У ній, зокрема, добре було б відповісти на одне з найактуальніших питань енергетичної політики й енергетичної безпеки — на які первинні енергоносії повинна насамперед орієнтуватися Україна. Всім пам’ятний відомий вислів про те, що злочинно просто спалювати природний газ. Так от, кожний енергоносій в енергозабезпеченні нашої країни повинен мати свою нішу й використовуватися чи то для вироблення електроенергії, чи то на теплопостачання й побутові потреби, чи то на виробництво моторного палива або сировину для хімічної промисловості.
Навіть поверхневий аналіз, що базується на врахуванні світового досвіду, свідчить, що природний газ, будучи одним із найзручніших джерел енергії, широко використовується у багатьох сферах людської діяльності. Зіставляючи його економічні й споживчі характеристики, багато країн, що добувають достатню кількість газу для внутрішніх потреб і навіть експортують його, зокрема Росія, ухвалили рішення, відображені в документі про енергетичну політику, поступово відмовитися від спалення газу на електростанціях і використати його тільки для потреб теплопостачання. Вироблення електричної енергії на газі допускається тільки в комбінованих циклах виробництва електричної та теплової енергії. Газ передбачається також використовувати як найціннішу хімічну сировину й енергоресурс для побутових цілей. Це значною мірою визначається його ціною та обмеженістю запасів.
Нафта в усьому світі насамперед використовується на виготовлення моторного палива, хімічної продукції, бітумів. Для вироблення електроенергії її використовують у дуже обмеженій кількості, також як і в побуті та для теплопостачання.
Для спалення на електростанціях як основне паливо зовсім не застосовується мазут. Це підтверджує й сучасна практика України. Майже всі наші електростанції відмовляються закуповувати мазут у великих обсягах, а тримають його тільки як друге (резервне) й аварійно- розтопливне паливо.
Вугілля — це наше національне надбання й наша національна проблема. Воно, особливо вугілля Донбасу, двічі витягувало з розрухи величезну країну — Радянський Союз. Так було після громадянської війни, коли на плечі Донбасу лягло створення бази для енергетичної безпеки величезної країни. I після Великої Вітчизняної війни вугілля Донбасу підіймало енергетику, утримуючи все енергозабезпечення...
Сьогодні вугільна промисловість у вкрай тяжкому стані, оскільки в останні десятиріччя вугілля дуже дороге. Друга проблема для вугілля Донбасу — вступ України до СОТ. Правила цієї організації не дозволяють дотувати вугілля. Більше того, вони зобов’язують зробити ринки відкритими для імпорту й експорту вугілля. Абсолютно зрозуміло, що конкуренції з визнаними світовими експортерами, що добувають вугілля відкритим способом, наше вугілля не витримає. З такою проблемою вже зіткнулися вуглярі Польщі.
Разом із тим європейські правила вимагають, щоб не менш як 10% виробництва електроенергії забезпечувалося за рахунок альтернативних джерел: вітру, сонячної енергії, біомаси тощо. Це дорога енергія, але європейські країни занепокоєні екологічними проблемами...
Яким шляхом піде наша енергетика? Зрозуміло, що Україна визначила курс на європейську інтеграцію й орієнтуватиметься на європейський досвід створення енергетичної стратегії, в якій одне з провідних місць відводиться екологічним вимогам.
Якщо, виходячи із цих вимог, оцінити повну вартість електроенергії, що виробляється на вугіллі, порахувати всі витрати, пов’язані з підтримкою необхідних вимог щодо захисту довкілля при видобуванні й спалюванні вугілля, то ми побачимо, що ціна на електроенергію підвищиться щонайменше відсотків на 70 — 80.
У цьому плані, як відомо, явна перевага у атомних електростанцій. Крім того, вони вже нині виробляють електроенергію, яка (навіть за нинішньої системи цін) відсотків на 50 — 60 дешевша, ніж електроенергія теплових електростанцій. Важливо й те, що запаси урану в Україні достатні для повного забезпечення своєї атомної електроенергетики навіть і в тому випадку, якщо вона забезпечуватиме 40 — 60% в загальному виробництві електроенергії. 40% забезпечується вже й нині, коли ми не займаємося вдосконаленням ядерного палива, використовуємо АЕС виключно в режимі виробництва електроенергії. Якщо ж атомники почнуть працювати в режимі гнучкого маневрування при задоволенні вимог споживачів електроенергії, то їхня частка в енергетичному балансі країни може зрости до 60%. Про це свідчить досвід Франції, де 75% електроенергії виробляється на атомних блоках.
Економічна привабливість атомної енергетики для України характеризується ще й тим, що з однієї гривні, яку ми вкладемо у видобуток урану, ми можемо виробити на порядок більше кВт електроенергії, ніж при вкладеннях у будь- яке інше українське первинне джерело енергії. Тому уран є найбільш економічно вигідним, конкурентоспроможним за світовими вимогами джерелом енергії. При цьому до України не буде жодних претензій з боку членів СОТ. Нам варто сконцентруватися на цьому ресурсі, продумати, як його ефективно використати.
За оцінкою фахівців, вартість нашого урану становить $40 за кілограм, тоді як конкурентоспроможною вважається ціна до $80. Щоправда, романтичний настрій на створення в Україні власного ядерно-паливного циклу є яскравим прикладом нереально поставлених завдань. Це призвело до того, що Україна 2003 р. перебуває практично в тому ж стані щодо розвитку уранової промисловості і ЯТЦ, що й на початку 90-х років. Крім того, ми виснажили запаси урану в діючих шахтах і не створили, не розвинули й нові горизонти, нові шахти. Ми опинилися за межами інтеграції у світовий атомний ядерно-паливний цикл і зараз маємо робити неординарні кроки для того, щоб виправити це становище. Тільки за рахунок тарифу на електроенергію добудувати Хмельницький і Рівненський атомні блоки й одночасно створити власний повний ядерно- паливний цикл нереально. Такі програми виконуються, як правило, за рахунок інвестицій, а тариф є лише характеристикою платоспроможності країни, зобов’язаної освоїти й повернути інвестиції.
На нашу думку, можливі два шляхи розвитку атомної енергетики та її виходу в режим національної самодостатності. За одним із них, всі наявні ресурси концентруються в НАЕК «Енегоатом». При цьому він несе відповідальність за реалізацію виробництва компонентів ядерного палива й технологій їхнього виробництва в Україні. Тобто НАЕК «Енергоатом» фінансує видобування й розвиток урану, а також видобування й розвиток цирконієвого виробництва, виробництво гафнію, інших супутніх виробів атомної промисловості. Він же розробляє технічні умови виробництва ядерного палива, розподіляє замовлення на його виготовлення на тих підприємствах України, Росії, інших країн, які в змозі, за національними технічними умовами, виробити ядерне паливо в потрібних обсягах, в потрібні терміни й необхідної якості.
Згідно з другим варіантом, НАЕК «Енергоатом» залишається суто енергогенеруючою компанією. А підприємства, здатні брати участь у виготовленні ядерного палива, можна віддати в концесію або включити до складу транснаціональних фінансово-промислових груп. Вибір має зробити уряд. Не приймати рішення неприпустимо.
