«Насправді, не історія належить нам, а ми належимо історії»
Ганс-Георг Гадамер
В історії кожного народу є трагедії, мета яких — об’єднання. На фундаменті деяких з них творилася спільна ідентичність того чи іншого народу. Пам’ять про жертви, репресії, утиски — рано чи пізно перетворюються на каталізатори єдиного бачення проблеми та співчуття до неї. В українській історії такою трагедією є Голодомор 1932—1933 рр.
• ІГРИ ПАМ’ЯТІ
Одними з перших, хто у повний голос заговорив про проблему Голодомору як геноциду українського народу був історик, індіанець за походженням та українець за покликанням Джеймс Мейс. У тісній співпраці із газетою «День» він розповів українській та світовій спільноті про одну з найбільших трагедій ХХ ст., яка сталася із нашим народом. На всезагальному державному рівні питання Голодомору постало за років правління президента Віктора Ющенка. 2006 року було ухвалено закон, відповідно до якого події 1932—1933 рр. були визнаними не черговим голодом, який панував на території СРСР, а Голодомором, цілеспрямованим геноцидом українського народу.
Незважаючи на той факт, що рука штучного голоду сягала фактично усіх куточків країни, тема Голодомору тривалий час жорстко дискутувалася як у вищих ешелонах влади, так і в самому суспільстві. Прорадянськи та проросійськи орієнтовані політики-провокатори та активісти перманентно артикулювали тему голоду в контексті неврожаю, географічно ширших за Україну рамок поширення тощо. Утім, незважаючи на всі ці прикрі факти, суспільство не дезорієнтувалося.
Результати останніх соціологічних опитувань свідчать, що понад 60% наших співгромадян не просто визнають наявність Голодомору в українські історії, а й, зокрема, вважають його актом геноциду з боку радянської влади, направленим проти українського народу. Варто відзначити, що такі результати вдалося отримати, радше, не завдяки, а всупереч. Вихиляси гуманітарної політики держави, яка поступово знищує на сторінках шкільних підручників з історії будь-які згадки про Голодомор, та еклектична політика пам’яті влади однозначно не сприяють еволюції тієї частки суспільства, яка все ще не здатна відмовитися від радянського міфотворчого арсеналу.
Для розуміння масштабів проблеми можна проаналізувати цьогорічні дії влади. Від початку травня й понині з ініціативи провладної команди Україна занурилася у вир прорадянської пропаганди. Влада розгорнула небачену кампанію відзначеннях усіх можливих і неможливих дат, пов’язаних із Другою світовою війною, яку вона, на радянський манер, презентує суспільству як Велику Вітчизняну. Плакати з гаслами щодо визволення України від фашистських загарбників, рекламна продукція, антифашистські мітинги, телевізійний супровід. Апофеозом цього дійства став луганський білборд із зображенням Путіна та надписом: «Спасибо Путину за мир».
«Мені здається, що в Україні останніми роками у ставленні до Другої світової війни, яку почали представляти як Велику Вітчизняну, спостерігається відродження радянських традицій. Війну подають як суцільний героїчний чин, абсолютно по-радянському святкується День перемоги 9 травня. Усе це навряд чи відображає правду тієї війни, яка була однією з найбільших трагедій українського народу у ХХ ст., коли українці воювали одне проти одного, відстоюючи чужі інтереси. Через це я дуже скептично ставлюся до тріумфальних відзначень визволень України, адже насправді жодного визволення не відбулося. Один окупант боровся проти іншого окупанта. Україна ж була залежною державою аж до 1991 р., і її долю, на жаль, вирішували не українці», — зазначив у розмові із «Днем» український історик, діяч Володимир В’ятрович.
Схожої думки дотримується і голова Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності, депутат фракції «Батьківщина» В’ячеслав Кириленко. «Одна частина депутатського корпусу розуміє, що Україна — частина великого європейського та глобального світу і була учасником Другої світової війни. Натомість усвідомлює, що українці боролися за свободу й незалежність у різних арміях різних країн і були тоді частиною імперії. Вони хотіли визволитися як від радянської влади, так і боролися за звільнення території імперії від фашистів. Постановами цю складну історичну дискусію вирішити не можна», — зауважив він.
Варто зазначити, що повернення до радянського підходу у ставленні до воєнних дат збіглося у часі із активним рухом до євроасоціації. Проте позаштатний радник Президента, член Партії регіонів Володимир Зубанов такий зв’язок заперечив. «Євроінтеграційний курс дуже популярний. Ми хочемо жити за європейськими стандартами, де є демократія і людина має право висловити свою позицію. Чи є такі люди, які хочуть почувати себе рабами на рідній землі? Кожен хоче відчувати себе вільною людиною. Європа ж демонструє кращі традиції в цьому напрямку. Звісно, всі хочуть до Європи. Водночас, підтримувати хороші відносини з Росією — це також природно для українців. Ми хочемо жити у мирі з усіма», — підсумував він.
Мотивація ж самих членів ПР проста. «Якщо є чим хвалитися, це треба відмічати. Для цього потрібно використовувати будь-які моменти історії, які дозволяють нам виховувати почуття патріотизму в українців і почуття гордості за Україну, — сказав Володимир Зубанов. — У нас у фракції 182 депутати й у кожного є виборці. Вони порушують питання стосовно цієї теми. Хтось, наприклад, поїхав на зустріч з ветеранами, які запитали, чому забувають славетні сторінки війни? Оскільки це хвилює його виборців, депутат ставить відповідне питання», — додав він.
Опозиціонер своєю чергою дотримується іншої думки. «У більшості випадків, спрацьовують пропагандистські мотиви, які не мають нічого спільного зі справжнім пошануванням пам’яті. На мою думку, головне питання для України — це порозуміння й примирення між людьми, які воювали в різних арміях — частина з них іще живі — та між експертами, істориками й усіма тими, хто дискутує на цю тему. Проте, на жаль, до такого примирення іще далеко, — сказав Кириленко. — Окрім того, слід зважати на фактор виборів 2015 р. Загалом, увесь 2014 р. до парламенту будуть вноситися проекти про відзначення звільнення від фашистів кожної області, міста, аж до кожного села, для отримання пропагандистського ефекту. Але краще вони підіймали б пенсію учасникам бойових дій, яких не так багато вже й лишилося, аніж витрачати кошти на пропаганду. Надалі всі ці ортодоксальні підходи, які призводять до розділення українців між собою, війни стінка на стінку, будуть практикуватися владою для банальної мобілізації свого електорату, який потрібен Януковичу для перемоги у 2015 році», — уважає народний обранець.
• ПРОБЛЕМИ АКЦЕНТУАЦІЇ
Окремою гранню питання історичної пам’яті є, звісно, внутрішня кореляція запропонованих для вшанування подій. Так, наприклад, цього року Україна ледь не щомісяця зверталася до тематики радянських свят, помпезно відзначала 1025-ліття Київської Русі... Зараз, після нещодавнього «святкування» форсування Дніпра й звільнення Києва, ми стоїмо на порозі вшанування 80-х роковин Голодомору.
За словами історика Володимира В’ятровича, цей рік каденції Януковича відзначився тим, що Глава держави вперше підписав Указ про відзначення Дня пам’яті жертв Голодомору. Самим указом передбачено влаштування традиційних заходів у Києві та на місцях за участю чиновників різного рівня. У населених пунктах України мають бути організовані тематичні виставки архівних документів, фотоматеріалів, творів мистецтва та літератури, а також виступи творчих колективів, діячів культури і мистецтв. Також, держава повинна була посприяти членам діаспори в організації заходів для вшанування жертв Голодомору та сприяти прискоренню побудови пам’ятника жертвам Голодомору 1932—1933 рр. у Вашингтоні (США).
Цікавим є формулювання для виконання регіональних планів «у День пам’яті жертв Голодоморів траурних вінків та композицій з житніх і пшеничних колосків до пам’ятних знаків, місць поховань жертв Голодоморів». Тобто на місцях акцент буде зміщено саме на Голодомори, яких у нашій історії було кілька. Окрім того, указ не містить жодної згадки про геноцид.
Як повідомив «Дню» Володимир В’ятрович, член громадського комітету з підготовки відзначення роковин Голодомору, жодної роботи для організації заходів щодо відзначення Дня пам’яті жертв Голодомору органи державної влади ще не розпочали.
Повертаючись до проблеми акцентів, варто відзначити, що представники влади та опозиція не вбачають суперечності між розкручуванням прорадянської риторики та вшануванням жертв трагедії, спровокованих сталінським режимом. «Це подвиг українців, яким потрібно пишатися. Потрібно заявляти про це на весь світ і показувати, які ми герої, які мужні люди. До чого тут Голодомор?» — відпарирував Зубанов.
Той факт, що поряд з 60% визнанням Голодомору є 79% визнання Дня перемоги головним святом не викликає нарікань і у В’ячеслава Кириленка: «Тут немає жодного протиріччя. Принаймні на цьому етапі розвитку України».
Що ж стосується широкого жесту Президента щодо відзначення роковин, опозиціонер не схильний вбачати тут якийсь поступ. «Формально Президент як вища посадова особа в країні зобов’язаний пошанувати пам’ять жертв Голодомору і зробить це. Тут від історичних фактів, які були доведені істориками, та мільйонів загиблих нікуди подітися. Але це тільки мить у щоденній діяльності влади, яка для них, здебільшого, проходить непоміченою і без жодних серйозних світоглядних висновків», — аргументував він.
Діаметрально протилежне бачення цієї проблеми у фахівця з історії. «Концепція відзначення Голодомору суперечить поверненню до радянських міфів. Ця трагедія найкраще показує, наскільки чужою для українців була радянська влада і на які страшні злочини вона була здатна проти українців. Голодомором, можливо, пояснюється трагедія тих українців, які не хотіли в перші місяці радянсько-німецької війни воювати і здавалися в полон. Тому, справді, концепція пам’яті Великої Вітчизняної війни та пам’яті про Голодомор протистоять одна одній», — наголосив В’ятрович. «На жаль, сучасна українська влада взяла за приклад радянську модель і намагається її відновити, замість того, щоб говорити про Голодомор як одну з найбільших трагедій в історії України», — резюмував він.
• ЗАМІСТЬ ВИРОКУ
Так чи інакше, історична багатовекторність та намагання відповідати очікуванням різних груп суспільства, а інколи й підігрувати іншим державам, призводить до незнання та нерозуміння головних націєтворчих історичних подій. «Сучасна влада у гуманітарній політиці значною мірою перебуває під впливом Росії. А та займається відродженням міфу про Велику Вітчизняну війну та Велику перемогу. Це є одним з ключових моментів мобілізації населення. Українська влада також повторює такі міфи. Крім того, донедавна влада готувала відігравання сценарію на виборах, коли будь-який з опонентів Віктора Януковича у 2015 р. буде представлений як фашист, а він — як єдина надія антифашизму в Україні. Тож, стара риторика поділу на фашистів та антифашистів знову порушується і в її рамках відбувається відродження радянських міфів про Вітчизняну війну, що грає на користь кандидата, який присвоїть собі монополію на антифашизм», — розповідає Володимир В’ятрович. На його думку, прорадянська та проросійська гуманітарна політика, «головним суб’єктом якої є Міністр освіти і науки Дмитро Табачник із його неприхованими проросійськими симпатіями, спрямована на відродження та встановлення в Україні радянської ідентичності, всупереч українській».
«У гуманітарній політиці Партія регіонів діє тільки за радянськими лекалами. Жодного переосмислення й нових підходів навіть на горизонті з їхнього боку не видно», — висловлює свою думку народний депутат В’ячеслав Кириленко.
Найбільше сподівань щодо позитивної пропаганди історичної пам’яті, зокрема визнання Голодомору, фахівець з історії покладає на суспільство. «Громадські організації уже діють у цьому напрямку і надалі здобуватимуть лише позитивніші результати. Взагалі, ми можемо бачити, що в контексті Голодомору суспільство здійснює значний тиск на владу. Більше того, воно перехопило ініціативу в держави. Незважаючи на політику чинної влади, люди щороку збиралися задля вшанування жертв цієї трагедії, — сказав історик. — Водночас, коли йдеться про тиск щодо гуманітарної політики — тут він не такий відчутний. Було чимало кроків влади, які мали б зіткнутися з гострішою реакцією суспільства. Наприклад, залучення дітей на примусовому рівні до акцій та мітингів з відзначення різноманітних радянських річниць. Такого не мало б бути».
Україна подолала непростий історичний маршрут. Однак досить часто факти минулого без відповідного тлумачення нічого не важать. Для того щоб скласти цілісне уявлення про ХХ століття, припинити дискусії щодо минулого й почати рухатися вперед обличчям до майбутнього, необхідно остаточно визначитись із пріоритетами. Поставити на чільне місце Велику перемогу неіснуючої нині держави та її відвічного вождя Джугашвілі — чи визнати методичне і вкрай цинічне винищування українського народу руками посіпак тієї ж постаті? Суспільству, а тим паче — владі є куди прямувати в цьому питанні.
ДО РЕЧІ
ДО ДНЯ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРІВ У ВІННИЦІ ВІДБУДЕТЬСЯ МОВЧАЗНА ХОДА
У Вінниці, як і в інших обласних центрах, цього тижня заплановано низку офіційних заходів до Дня пам’яті жертв Голодомору. А також один неформальний — мовчазна хода.
Так, 18 листопада відбулося засідання організаційного комітету з відзначення в області Дня пам’яті жертв голодоморів та 80-ті роковини Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. Нагородження почесними грамотами Вінницької обласної державної адміністрації та обласної ради до цієї дати заплановано на 22 листопада у приміщенні облдержадміністрації.
Того ж дня біля пам’ятного знака жертвам Голодомору 1932—1933 років в Україні відбудеться мітинг-реквієм та акція пам’яті «Запали свічку». Вінничани покладатимуть квіти і композицій із житніх та пшеничних колосків з нагоди Дня вшанування пам’яті жертв голодоморів, 80-х роковин Голодомору 1932—1933 років.
Завершиться тиждень заходів пам’яті жертв Голодомору мовчазною ходою. Громадський рух «Народна воля» запланував її у Вінниці на 24 листопада, о 19.00. Цього дня від Башти, що в середмісті, вирушить хода з майже двохсот учасників. Принаймні, саме стільки вінничан, на думку організаторів, прийдуть вшанувати пам’ять померлих.
«Ми не співпрацюємо з партіями чи організаціями. Тому й ця хода — теж незалежна подія, — каже один із майбутніх учасників акції Ростислав Дзісь. — Формат мовчазної ходи вибрали тому, що він найбільше доречний до поминального заходу. Акцією закликаємо людей не боятися чинити опір і боротись за свої права. Для нас дуже важливий символічний жест ушанування пам’яті загиблих українців — наших предків, котрі стали жертвами сталінського експерименту. А мовчазна хода — це вияв нашої готовності протидіяти подібним злочинам проти людства. Тож насправді ми будемо мовчати лише цього вечора...»
Максим ЗОТОВ, Вінниця
