Колись плановане розміщення металургійного комплексу поблизу енергогенерацій, як запорука стабільності забезпечення електроенергією, втратило прямий зв’язок. Це виразно простежується на прикладі Запорізької області, де виробляють ні багато ні мало — 28% української електроенергії. Цей факт, однак, не позбавив численні місцеві металургійні підприємства від енергетичного голоду, який вони відчувають постійно, починаючи з 1996 року. Останні обмеження в споживанні електроенергії такі, що йдеться не тільки про збитки, а й про зупинення цілих виробництв. Так, один з найзалежніших від енергопостачання, Запорізький алюмінієвий комбінат з 24 травня вимушений припинити виробництво кремнію. Про наслідки енергетичної кризи для підприємства — в інтерв’ю з головою правління ВАТ «ЗАлК» Іваном БАСТРИГОЮ .
— Іване Михайловичу, глибоких обмежень у постачанні електроенергії комбінат зазнає не перший день. Якою мірою постраждало виробництво?
— Такого тривалого періоду обмежень справді ще не було. З листопада минулого року ми зазнаємо колосальних збитків. У нас були всі шанси закінчити 1999 рік на рівні найбільш благополучного для нас 1990 року. Однак через обмеження, що особливо загострилися з листопада, недоотримали майже 1,5 тис. т продукції і, відповідно, втратили 5,5 млн. грн. Напружуючись весь цей час, аби зберегти обладнання від руйнування, сподівалися, що з потепленням, як зазвичай, ситуація поліпшиться. Та очевидно, що сезонний характер енергетика втратила. Ми не тільки не маємо полегшення, але все далі заходимо в безвихідь. Глибина обмежень досягає катастрофічного рівня — до 60% від необхідної кількості (при потребі 255 МВт отримуємо на нинішній момент 121,4 МВт). Як наслідок, збитки за 4 місяці поточного року перевищили 16 млн. грн. Про планові показники, якість і не мріємо. В основному займаємося маневруванням, аби не допустити безповоротного переривання технологічного циклу, рятуємо обладнання. А це знову непередбачені витрати. Тільки на достроковий ремонт основного металургійного обладнання за цей період ми витратили понад 4 млн. грн.
У таких умовах дії обмежені принципом вибору з багатьох лих меншого. Оскільки електролізне виробництво — основний наш хліб — має безперервний цикл, доводиться жертвувати іншим. На 50% скорочено виробництво алюмотермічних сплавів. Тепер ось довелося зупинити дві останні печі з випуску кремнію (дві відключено ще в грудні). Наслідки цих заходів нам ще потрібно буде розплутувати. Це серйозніше, ніж просто збитки від невипущеної продукції. Це втрата такими зусиллями поверненого ринку збуту, підрив репутації надійного партнера. Споживачеві ж нема діла до наших об’єктивних труднощів.
— Відомо, що промисловці, насамперед металурги, ініціювали ряд програм, які передбачають, зокрема, створення енергоринку. Судячи з наявного результату, вони «не працюють». Чому?
— За старою недоброю традицією, програми в основному залишаються на папері. Ще в середині 90-х металурги, які прямо залежать від постачання електроенергії, були стурбовані станом енергетики. Тоді нами була розроблена схема створення регіонального промислово-енергетичного консорціуму. Мета була така: найбільш енергоємні підприємства забезпечують електростанціям постачання всіх видів палива, запчастин і матеріалів для ремонтів, а замість цього гарантовано отримують потрібну для виробництва кількість електроенергії. До речі, така схема, яка забезпечує безперебійну роботу генерацій, вигідна всім: адже споживачам області достатньо чверті вироблюваної на території електроенергії, а інша йшла б в енергоринок. Та в тому-то й річ, що вигода підприємств вторгається у сферу інтересів так званих суб’єктів енергоринку, заважаючи їм заробляти на наших проблемах надприбутки. В результаті найкращі наміри обертаються покаранням ініціативи, що сталося в нашому випадку. На початку року алюмінієвий комбінат уклав контракт з російським концерном «ТВЕЛ», за яким повністю завантажив ядерним паливом один блок Запорізької АЕС. Це задоволення обійшлося нам в $21 млн., в розрахунку, зрозуміло, на постачання електроенергії. І що ж? Потужності не тільки не додалося, але й обмеження ще більше поглиблюються. Атомники розводять руками: мовляв, усе йде в спільний котел. А біля «котла» всі місця щільно зайняті і пильно охороняються підступи до виробників електроенергії.
— Тобто, енергетичну кризу ви пов’язуєте не стільки з неплатежами споживачів, на які не втомлюються нарікати енергетики й уряд, скільки з системою управління і функціонування енергоринку. Що, по-вашому, може змінити ситуацію?
— Цілком правильно, і приклад алюмінієвого комбінату це підтверджує. У нас не тільки немає боргів за поточними рахунками, але, як у випадку з ядерним паливом, ми виступаємо й кредиторами. Таке ж становище й у більшості великих виробників. Тому посилання на неплатежі як єдину причину, щонайменше, безпідставні. Інша річ, що ними зручно прикривати вади чинної системи.
На мій погляд (і це думка більшості промисловців), нам належить повернутися до об’єднання виробників і транспортувальників електроенергії в одну систему з наданням генерувальним компаніям статусу юридичної особи. Отримуючи фінансово-господарську самостійність, електростанції зможуть продавати свій продукт безпосередньо споживачам. Звідси випливає взаємна відповідальність: з боку споживача — за повноту і своєчасність розрахунків, з боку постачальника — за безперебійне електропостачання, у разі переривання якого постачальник повинен відшкодувати завдані збитки. Бо зараз же гра в одні ворота: ми зазнаємо багатомільйонних збитків від обмежень, а для енергетиків вони навіть на зарплаті не відбиваються. Про який же ринок мова?
Прямі договори здатні обмежити суб’єктивізм і диктат центру. Наприклад, у цій ситуації незрозумілий виборчий патріотизм Мінпаливенерго. Якщо сусіднім Дніпропетровській і Донецькій областям ліміти на споживання електроенергії урізано всього на 6%, то не менш індустріально насиченій Запорізькій — аж на 30%. Як бачимо, вольові рішення благополучно замінюють ринкові механізми.
Нарешті, час переглянути політику ціноутворення, яка зараз формується за законами базару радянського зразка. Адже багаторічною практикою доведено, що так звана ринкова ціна, що втричі перевищує відпускну з електростанцій, лише посилює неплатоспроможність споживачів, а постачальникам дістається «липовий» надприбуток. Наживаються ж одиниці, як правило, ті, хто каламутить воду на енергоринку і до виробництва електроенергії не має стосунку. Інакше кажучи, це відбувається, тому що комусь це потрібно. І тільки політична воля здатна змінити наявну модель енергоринку, а разом з нею — переламати ситуацію.
— Банальна істина: найбільш привабливим програмам треба «приробляти ноги». Я маю на увазі здоровий лобізм. Ваші пропозиції — це голос вопіющого в пустелі, чи є сили, на які промисловці спираються?
— Простіше сказати, куди ми не зверталися за всі ці роки. І від комбінату, і від обласної спілки промисловців і підприємців «Потенціал» ми подавали конкретні пропозиції, викладені вище, щодо внесення змін у Закон України «Про електроенергетику». Минулого року Комітет з паливно-енергетичної політики і ядерної безпеки Верховної Ради провів виїзне засідання на базі нашого комбінату і Запорізької АЕС. Після побаченого і почутого нардепи переконливо погоджувалися, що правила гри на енергоринку треба змінювати. Результат: маємо те, що маємо.
Сучасна ситуація настільки критична, що змушує нас стукати у всі двері. Надіслано листи Президентові Україну Леоніду Кучмі, секретареві Ради національної безпеки та оборони Євгену Марчуку. Без перебільшення, йдеться про загрозу національній економічній безпеці у разі зупинки металургійних виробництв. На їх відновлення грошей немає ні в підприємств, ні в держави. Металурги ж, за великим рахунком, одні з небагатьох — стабільні годувальники регіонів, донори бюджету. Думаю, реалії змусять нас створити цивілізований енергоринок на взаємозацікавлених засадах. Не було б тільки запізно.
Інтерв’ю вела Ольга ЗДЕНДЯК
