Прем’єр-міністр укомплектував штат радниківУ той час як кадрові перестановки у Президентському Секретаріаті активно обговорювалися в суспільстві та ЗМІ, важливі призначення у Кабінеті Міністрів минули майже непомітно. А Віктор Янукович, між тим, створив «під ключ» інститут радників: як штатних, так і тих, що даватимуть йому поради на громадських засадах. Із однієї сторони, радники у вітчизняних керманичів уряду були завжди, адже один лише прем’єр не може завжди вирахувати вдалі формули вирішення тієї чи іншої проблеми державного значення. Однак у нинішніх умовах, коли між урядовцями та співробітниками президентської канцелярії відбувається відкрите протистояння, створення штабу радників при уряді розглядається, передусім, з точки зору їх противаги оновленій президентській свиті. Слід зауважити, що Віктор Янукович призначив на ці посади перевірених людей. Випадкових перехожих в урядовому арсеналі радників немає.
Отож, відповідними постановами прем’єр-міністр призначив своїми штатними радниками Ігоря Юшка, Володимира Семиноженка, Сергія Зінченка та Володимира Яцубу.
Юшко був міністром фінансів із грудня 2001 року по листопад 2002, 2003 року — радником президента Леоніда Кучми.
Семиноженко з травня 2001 по листопад 2002 року був віце-прем’єром з гуманітарних питань, очолював Партію регіонів до квітня 2003, після чого партію очолив нинішній її лідер Віктор Янукович. 2003 року пан Семиноженко був радником президента Кучми.
Яцуба з липня 2003 по грудень 2004 року займав посаду голови Дніпропетровської ОДА, у червні 2003-го займав посаду міністра Кабінету Міністрів в уряді Януковича. Також чинний глава уряду призначив своїми позаштатними радниками Анатолія Гальчинського, Андрія Гончарука, Євгена Кушнарьова, Володимира Демидка.
Гальчинський із жовтня 2000 р. до 28 лютого 2005 року очолював раду Національного банку, із червня 2002 року до січня 2005 року він був директором Національного інституту стратегічних досліджень, із 1997 по січень 2005 року — радником президента Кучми.
Гончарук з липня 2002 року до лютого 2003 року був держсекретарем з питань європейської інтеграції Міністерства економіки, до цього він із серпня 2001 року займав посаду першого заступника держсекретаря Мінекономіки.
Кушнарьов — заступник керівника фракції Партії регіонів у Верховній Раді.
Демидко — з вересня депутат Верховної Ради, член фракції Партії регіонів, керівник апарату Донецького обласного відділення Партії регіонів.
Статус радника зі спеціальних міжнародних питань дістався Анатолію Зленко, який був міністром закордонних справ з жовтня 2000 до вересня 2003 року.
Віднині радити прем’єру також буде Ігор Сторожук (із квітня 2003 по квітень 2006 був прес-секретарем голови Верховної Ради Володимира Литвина), Андрій Фіалко (в 2001 — 2004 роках — радник президента Кучми) і Микола Коломієць.
Прем’єр також призначив штатним радником Костянтина Грищенка, який займав посаду міністра закордонних справ з вересня 2003 до лютого 2005 року.
Дещо раніше керівник КМУ призначив своїм радником на громадських засадах першого заступника керівника комітету з питань свободи слова й інформації Верховної Ради, депутата від ПР Ганну Герман, яка з травня по грудень 2004 року займала посаду прес-секретаря Віктора Януковича.
До складу групи радників прем’єра раніше також призначені Леонід Підпалов, який з жовтня 2000 по січень 2005 року займав посаду заступника голови адміністрації президента Кучми, і Анатолій Орел, котрий з липня 2004 до лютого 2005 року був послом України в Італії, а до цього керував Головним управлінням адміністрації президента Кучми з питань зовнішньої політики.
Останнє призначення на посаду радника прем’єр-міністра відбулося днями. Віднині на громадських засадах Віктору Януковичу буде радити регіонал Тарас Чорновіл. Що радитиме він голові уряду? Це, та інші питання «День» переадресував новоспеченому раднику.
— Чи несуть радники якусь відповідальність за свої ідеї, котрі глава уряду вирішив втілити в життя?
— Це регламентується відповідними положеннями законодавства, які врегульовують діяльність служб радників. Вони (норми. — Авт. ) не дають жодних прав, жодних переваг, ніяких додаткових можливостей для самих радників. Радники дійсно надають свої рекомендації, однак рішення приймається виключно у штатних структурах, які й несуть відповідальність за їх реалізацію.
— А з яких питань власне ви будете радити прем’єру?
— Зараз щодо моєї сфери роботи ще не приймалися рішення. Тобто, призначення відбулося, але щодо конкретного відокремлення сфер мого впливу позиції ще не узгоджені. Але основними, я гадаю, у моїй роботі, будуть все ж питання внутрішньої політики. Хоча мабуть варто зазначити, що досить часто радники беруть участь у так званих мозкових штурмах при виникненні тієї чи іншої проблеми. Я також буду підключатися до таких дискусій та братиму активну участь в обговоренні й дипломатичних проблем, хоча вважаю себе слабшим за радників прем’єра з зовнішньополітичних питань.
— А чи не є таке активне формування штабу прем’єрських радників створенням міцної противаги оновленому оточенню Президента?
— Ні, я не згоден із такою тезою. Для чого тоді робилося те ж саме 2003 року, коли Янукович приходив до влади? А 2000-го, коли Ющенко став прем’єр-міністром? А 2001 року, коли Кінах зайняв посаду глави уряду? Це цілком закономірно, що кожен прем’єр, який приходить, створює відповідну структуру. Проблема в тому, що ми дуже швидко забуваємо про дії попередніх високопосадовців. І можна взяти список людей, яких на ці посади обирав Віктор Ющенко, будучи прем’єром. Там теж є цікаві постаті, іноді неочікувані. Хоча я, пригадуючи той список, мушу сказати, що більшість із них — це ті люди, які радили Ющенку те, що він і хотів почути. Тому якихось неочікуваних пропозицій, як правило, не лунало. На превеликий жаль.
