...Найлегше в нашій державі реформувати армію. Для
цього, за великим рахунком, не потрібні гроші. Потрібні просто укази, накази
й рішучі обличчя генералів, котрі вміють уже нічому не дивуватися. У тому
числі й такій безпрецедентній «дрібниці» в житті армії, як припинення призову
до Збройних Сил.
Міністр оборони й начальник Генштабу тепер упевнено говорять про те,
що Указ Президента від 17 червня про припинення призову — справа запланована
й узгоджена. Скорочуючи армію за рахунок зменшення кількості призовників,
«ми 1998 року робимо те, що мали намір зробити 2000-го», — стверджує Олександр
Кузьмук. Військовий міністр, залишившись без частини молодого поповнення,
переконує, що усічений призов «забезпечить комплектування Збройних Сил
до необхідної кількості. Це означає, що в цьому складі армія здатна виконувати
завдання щодо оборони держави». Якщо йти за цією логікою, виходить, що
платник податків ще два роки мусив би платити свої кровні на утримання
зайвих ротів в армії, поки генерали гралися б у реформу й планували поставити
під рушницю й студентів. Та от непереливки, приперло. Таки правда — не
було б щастя, так нещастя помогло...
Однак чому призов треба припиняти за тиждень до його офіційного закінчення
в авральному порядку? Не логічніше було б оголосити про це 10 березня,
коли Президент підписував Указ про початок «нормального» призову. Логічніше
— коли це насправді хід плановий, а не вимушений. Так, певно, шахтарські
страйки сплутали всі плани, і невдоволення гірників вирішили пригасити
грошима з армійської скарбниці. Шахтарям, на відміну від військових, не
накажеш робити добру міну при поганій грі.
А чи багато зекономили на «урізанні» призову? І скільком щасливчикам
не доведеться мозолити ноги в армійських чоботях принаймні цього літа?
Різкість рухів Верховного Головнокомандувача чогось-таки та навчила генералів.
На запитання про конкретні цифри начальник Генштабу на недавній прес-конференції
відповів, що, мовляв, дали вам, журналістам, минулого разу дані про призов,
так ви «й почали пересмикувати й перекручувати. Цифри залишилися — але
їх почали ставити наперед, назад, у середину. Тому я цифри називати не
буду». Та вони все-таки варті того, щоб про них нагадати. Хоча б заради
того, аби в черговий раз подивуватися з особливостей національної військової
реформи. Так, Генштаб раніше оголошував, що навесні й восени у Збройні
Сили й інші силові структури буде призвано по 50 тисяч юнаків. А Верховний
Головнокомандувач минулої п’ятниці заявив, що реалізація його Указу про
припинення призову бiльш як на 120 тисяч скоротить кількість призовників
цього року, що істотно зменшить витрати на утримання армії. Проте навіть
якщо повністю скасувати два призови по 50 тисяч, то в сумі 120 тисяч аж
ніяк не набирається. Що не кажи, а цікава арифметика виходить. Так що мав
рацію начальник Генштабу Олександр Затинайко — краще змовчати, щоб знову
не опинитися в незручному становищі.
Що ж буде з осіннім призовом? Осінь — не весна, економічна ситуація
в країні — традиційно вже — погіршиться. Наполягати на призовній кампанії
в повному обсязі військові, хоч би як їм цього хотілося, не зважаться.
Можна прогнозувати, що строковиків буде поставлено під рушницю ще менше,
ніж тепер. І тоді складеться парадоксальна ситуація — на одного офіцера
буде припадати по одному солдатові. Кращого співвідношення для переведення
армії на професійну основу комплектування уявити собі важко. Для цього
потрібен буде лише указ, який затвердить вже існуючий статус-кво. І традиційна
рішучість наших генералів.
