Політичні баталії в столиці затемнюють у певній мірі події, які відбуваються в провінції. Лобове зіткнення з нікчемних приводів усе більше викликають неприйняття не лише в пересічних громадян, але й у ділової та політичної еліти, насамперед, у великих містах та індустріальних центрах. Київські з’ясування вже всім доволі набридли, але, найголовніше, вони стимулюють розуміння того, що така залежність від столиці згубна для країни та регіонів. Безліч місцевих, але від цього не менш важливих справ, чекають на своє вирішення.
Проведення Євро-2012 — це справа всієї країни, але для Дніпропетровська має особливе значення зі зрозумілих причин. Стадіон, звичайно, будується, щось робить місцева влада, але є проблеми, які вона вирішити не в змозі. Насамперед це стосується розвитку інфраструктури. У той же час організаційні та фінансові проблеми впираються в політичні. Адже всім зрозуміло, що політичне домінування забезпечить більш пільгові умови для доступу до розподілу ресурсів і отримання відповідних підрядів. Ажіотаж, який охопив місто у зв’язку з цим, очевидний і виражається в череді скандалів, насамперед, земельних. При цьому всі розуміють, що те, що відбувається, не більше аніж увертюра. Основне і все більш захоплююче видовище як у прямому, так і в переносному розумінні ще попереду.
При всій важливості та масштабності європейського змагання з футболу життя на ньому не закінчується і потрібно думати про політичну долю як партій, так і серйозних людей, які зв’язали з цими самими партіями свої надії та розрахунки. А це дуже багато значить не лише для Дніпропетровська, але й для Києва. У столиці грошей багато, але й провінція також не в куфайки одягається. І її голос звучить усе голосніше. У Харкові вимагають спеціального закону про статус першої столиці України, в Дніпропетровську і Донецьку хочуть справедливішого розподілу ресурсів, які з незрозумілих причин усе більше й більше йдуть до Києва. Столиця значить багато що в країні, адже індустріальний трикутник Дніпропетровськ — Харків — Донецьк значною мірою забезпечує країну і не зважати на це не можна. Саме через це регіональний аспект в українському політичному житті набуває все більшого значення. Проявом цього є все голосніші вимоги проведення дострокових місцевих виборів.
ГОРА НАРОДИЛА МИШУ
Після дострокових виборів у вересні минулого року «Наша Україна» в особі Юрія Єханурова декларувала зміщення центру ваги в провінцію, зокрема, до Дніпропетровська («День», 31 жовтня 2007, №187). Цілком можливо, що такі плани дійсно існували, однак усе це залишилося всього лише декларацією про наміри. Ніяких практичних кроків щодо реалізації заявленого зроблено не було. Професійних партійних функціонерів немає, і поява їх не передбачається. З тієї простої причини, що цим ніхто не займається. Принаймні, якщо така робота й ведеться, то так таємно, що результатів не видно. Як здається, причин для такого становища декілька.
По-перше, організаційна і кадрова слабкість обласної партійної організації. Відповідно відсутні будь-які дії щодо її зміцнення й розв’язання кадрового питання. По-друге, немає необхідного фінансового та інформаційного ресурсів. Серйозні люди з грошима до партії не йдуть, оскільки не вважають її перспективною і з першої вказаної причини. А, як кажуть, без золотого запасу політика не робиться. А сам собою він гарантією успіху не є. І маємо багато прикладів цього. Проте, як говорить математика, належне фінансове забезпечення є необхідною умовою. Достатніми будуть уже інші. І в обласної організації «Нашої України» відсутні як ті, так і інші. Зокрема, практично немає доступу до інформаційних ресурсів електронних і паперових. Спроби хоч якось змінити ситуацію виглядають блідо й непрофесійно. За умов відносної інформаційної блокади керівництво обласної організації замість налагодження контакту зі ЗМІ починає боротьбу з однією досить популярною газетою у вигляді політичного доносу. Таке враження, що негативний досвід взаємодії Партії регіонів із журналістами місцеві лідери «Нашої України» взяли на озброєння. Зрозуміло, що становище партії від таких дій лише гіршає. Проте це також є наслідком загального непрофесіоналізму, невміння скористатися з максимальною ефективністю тим, що вже є в руках. По-третє. Захоплення центрального керівництва кабінетними бюрократичними методами боротьби як із сьогоднішньою опозицією, яка незабаром може стати союзником, так і з нинішніми союзниками, які скоро можуть перейти до розряду заклятих ворогів на президентських і можливих дострокових парламентських виборах. Тверда впевненість у тому, що все вирішується в Києві може дорого коштувати партії Президента. Це революції робляться в столицях, а повсякденна політична боротьба насамперед повинна спиратися на провінції. До речі, контрреволюція звичайно зароджується саме на периферії і вже потім може приходити до столиці. Пригадаймо свою і чужу історію від Вандеї до Сіверодонецька.
Все це і ряд інших ознак свідчать про те, що «Наша Україна» на регіональному рівні до участі в політичній боротьбі не готова і ніяких перспектив щодо зміни такого становища не спостерігається. Якщо ж буде призначено дострокові парламентські вибори, то в області цій політичній силі не буде чого робити. Сподіватися можна лише на збереження попереднього результату, в можливості чого є великі сумніви.
В ОБСТАНОВЦІ РОЗБРОДУ І ВАГАНЬ
Формально Партія регіонів є головною та спрямовуючою силою в області. На її основі створено коаліцію з комуністами та блоком Лазаренка в обласній раді, вона домінує в міських радах Дніпропетровська, Кривого Рогу, більшості місцевих органів влади в інших містах і районах області. Проте проблем у партії після виборів у вересні минулого року значно додалося.
Коаліція в обласній раді з самого початку була нестійкою й базувалася на кулуарних домовленостях між лідерами фракцій. При цьому визначною була не політична доцільність, а необхідність вирішення кон’юнктурних, а часто й особистих бізнес-проблем. У самій фракції та обласній партійній організації Партії регіонів далеко не всі були щасливими від союзу з одіозним блоком Лазаренка. З комуністами проблем також вистачало. Внутрішні складнощі регіоналів у області були відображенням і продовженням тріщин, які все збільшуються в колись монолітному підмурку партії в Києві. До того ж, політичне протистояння доповнювалося особистим і перетином бізнес-інтересів. А це утворює вельми небезпечну гримучу суміш.
Бризантність ситуації дещо послабшала у зв’язку з політичною кризою та проведенням дострокових виборів. Однак навіть у такій обстановці суперечності в партії давали себе знати. Деякі в минулому лідери, які належали до оточення Віктора Януковича, в передвиборних списках пересунулися з 30—40 позицій на 110—120. До Верховної Ради вони потрапили, але як казали в минулому, не ту медаль дали. Відповідно, люди Ріната Ахметова істотно пересунулися вперед. Кому потрібно, все зрозумів ще до голосування 30 вересня та зробив відповідні висновки. Ні для кого не було секретом, що частина партійних вождів обласного рівня й навіть народні депутати фактично усунулися від ведення передвиборної кампанії чи виконували свої обов’язки формально. Втрата голосів партією посилила внутрішнє протистояння.
На останній сесії обласної ради нарівні із затвердженням бюджету розглядалися й політичні документи. З подачі комуністів приймається заява «Зупинімо фальсифікацію історії!» з вимогою до Президента припинити знесення пам’ятників, особливо комуністів непокоїть доля пам’ятників Леніну, перейменування вулиць, ОУН—УПА і т. ін. Нічого нового, подібне перетворюється на традицію. Незвичайним стало те, що зачитане народним депутатом Олегом Царьовим звернення ради коаліції до депутатів усіх рівнів і мешканців Дніпропетровської області з приводу «листа трьох» було лише взяте до відома. Ще нещодавно реакція була б абсолютно іншою на тлі зовні безкомпромісної боротьби в стінах Верховної Ради за відкликання підпису голови ВР під «листом трьох». Тим самим регіонали в Дніпропетровській обласній раді відкрито не підтримали лінію центрального керівництва. Це пряме свідчення початку гострого протистояння двох частин у партії. Олег Царьов, який фактично керував обласною партійною організацією, і головний конструктор коаліції в обласній раді за чутками є прихильником Віктора Януковича. З іншого боку, керівництво обласної ради тяжіє до Ріната Леонідовича. Природно, що раніше не дуже помітні тихі розряди починають перетворюватися на гуркіт грому.
Як сказали обізнані люди, коридорами обласної ради гуляють дуже неприємні чутки про те, що складаються списки надійних людей із числа депутатів обласної ради. При цьому кожна з груп, які протистоять одна одній, складає свої списки. Природно, що багато хто турбується про те, що їх буде занесено до проскрипції, а за цим можуть відбутися політичні децимації. І кожним десятим, як у Стародавньому Римі, не обійдеться. За наявною інформацією, багато хто в обласній організації Партії регіонів розпочав підготовку до місцевих виборів і кадрових змін у керівництві обласної партійної організації. Головною метою, навіть ціною неминучих втрат, є повне оновлення складу депутатів. Звичайно, багато що залежатиме від становища в центрі, але механізм розмежування на обласному рівні вже запущено й зупинити його практично вже неможливо.
Природно, що таке нестійке становище в стрижневій партії коаліції примусило союзників подумати про свою долю. Насамперед це стосується блоку Лазаренка. Ритуальні заяви про швидке повернення каліфорнійського в’язня вже викликають не посмішки, а роздратування. Тим більше, що союз із регіоналами коштував блоку втрати декількох вельми впливових депутатів, які значною мірою забезпечили проходження громадівців до обласної і ряду інших рад. Найдалекоглядніші вже ранньої осені зрозуміли, що політичного майбутнього в блоку немає і потрібно шукати інший дах. Тому на останніх виборах значна кількість функціонерів блоку працювала в штабах Юлії Тимошенко, де їх із радістю приймали як старих знайомих. Фактичний розкол регіоналів девальвує домовленості в коаліції, оскільки високі договірні особи значною мірою втратили свій політичний капітал і повинні думати про самих себе. Процес, який відбувається з регіоналами в Дніпропетровську з урахуванням місцевих особливостей, аналогічний подіям у Донецьку. Створення там у обласній раді групи «Донбаська Русь», санкціоноване вищим керівництвом партії, показує за яким організаційним шляхом піде партійний розкол. Щось подібне потрібно чекати у Дніпропетровську в найближчий час. Люди вже є, гроші шукають і обов’язково знайдуть.
ВЖЕ ГОТОВІ
Блок Юлії Тимошенко взяв курс на проведення дострокових місцевих виборів. Після вересня минулого року організаційні структури були збережені і незадовго до візиту прем’єр-міністра на малу батьківщину знову розгорнуті. На зустрічах Тимошенко поставила відповідні завдання і намітила шляхи їх реалізації. Бізнесмени з Дніпропетровська в її оточенні поспішають. Їх підганяє час, який залишився до Євро 2012,а лідера блоку — протистояння з Президентом, яке посилюється. Якщо тиск у демократичній коаліції досягне надкритичного рівня й накривку цього казана все ж таки зірве, орієнтовно пізньої весни або ранньої осені, то буде зроблено спроба поєднати місцеві та всеукраїнські вибори. На даному етапі у Юлії Тимошенко є всі підстави сподіватися на істотний приріст голосів, принаймні, в Придніпров’ї.
Складається враження, що з усіх політичних гравців до виборів найбільш готові Блок Юлії Тимошенко, блок Литвина і комуністи, які спираються на сталий електорат. Як це не здається парадоксальним на перший погляд, незважаючи на зростаючі внутрішні складнощі, на вибори можуть піти й регіонали. Для Януковича і його оточення вони можуть дати шанс створити фракцію, склад якої визначатиметься саме Віктором Федоровичем. Нинішній її склад цій умові ніяк не відповідає. При цьому всі розуміють, що проведення виборів призведе до істотної втрати голосів і відповідно зменшення числа депутатських мандатів. Проте, справа може бути варта заходу. У цьому рівнянні залишається одне невідоме — необхідний фінансовий ресурс. Якщо воно буде розв’язане — виборців знову покличуть на дільниці. Спокуса перевірити свої можливості перед президентськими виборами дуже велика.
