Підсумки виборів не менш переконливо, ніж свого часу другі президентські вибори (коли влада мирно перейшла від Кравчука до Кучми), показали, що суспільство України, на відміну від Югославії, не схильне до відкритої конфронтації й не схвалює силові дії. Можна стверджувати, що активна частина суспільства (за винятком електорату комуністів) тяжіє до двопартійної політичної системи західного зразка, коли за владу борються дві партії (блоки), що відрізняються лише підходами до вирішення поточних проблем.
Оскільки Україна має не парламентську, а президентсько-парламентську модель влади, минулі вибори лише показали політичне обличчя суспільства, — до серйозних політичних змін вони не призведуть. Очевидно, гальмування руху країни демократичним шляхом відбувається не внаслідок недостатньо швидкої зміни самосвідомості суспільства, а внаслідок боротьби за владу груп правлячої еліти, які суперничають між собою, що відображається у формі протиріч між законодавчою і виконавчою гілками та в клонуванні партій. Ця боротьба призвела, зокрема, до ігнорування рекомендацій всенародного референдуму стосовно другої палати парламенту і скорочення числа депутатів.
Нинішній стан суспільства України, що характеризується великим числом консерваторів, які прагнуть повернути «світле минуле», та розколом решти на прихильників влади й опозиції, робить непередбачуваними не тільки результат, а й сценарій майбутніх президентських виборів, які відіграють більш істотну роль у розвитку країни, ніж нинішні. Кількість голосів, зібраних жорсткою опозицією, комуністами та Вітренко, наближається до 40%. За несприятливого розкладу, зумовленому роз’єднаністю прихильників розвитку демократичним шляхом і пасивністю виборців, верх на майбутніх президентських виборах можуть взяти апологети минулого. Досвід Молдови, а раніше й Болгарії показав, що до відродження тоталітаризму це не призведе, а ось до нового падіння економіки — може.
Отже, хоч Україна і прагне інтегруватися в Європу, її політична система стає більш схожою на американську. У нашій країні більшість великих партій, як і партії США, не мають чітких ідеологічних платформ. Виняток складають лише комуністи та соціал-демократи. Але комуністична ідеологія, як показав досвід історії, виявилася неспроможною, з її допомогою лідери партії прагнуть зберегти своїх традиційних немолодих прихильників, число яких внаслідок звичайних причин буде з кожним роком скорочуватися. У зв’язку з цим вплив соціал-демократичної ідеології в міру «просування до Європи» має зростати, і те, що це недостатньо проявилося на минулих виборах, очевидно, явище тимчасове.
