У квітні наша газета першою серед українських ЗМІ опублікувала велике інтерв’ю з колишнім вигнанцем Борисом Філатовим, — заступником і, по суті, правою рукою очільника облдержадміністрації Дніпропетровщини Ігоря Коломойського. У сьогоднішній Україні день іде за три, так що потреба в новій розмові назріла.
Мова цього політика настільки ж багата, як і його життєпис. Філатов балакучий, емоційний, на антипатії не скупиться, на адресу політичних недругів слів не добирає. Ставлення до нього може бути різне, але міра його впливу на прийняття рішень, у тому числі тих, які забезпечили мир у настільки важливій області, як Дніпропетровська, переоцінити важко.
«ЦЕ ДУЖЕ ПОКАЗОВА ІСТОРІЯ, ЯК ІДІОТИ ЗРОБИЛИ З БІЗНЕСМЕНІВ ЕКСТРЕМІСТІВ-РАДИКАЛІВ»
— З чого все почалося для вас?
— Ми з партнерами ввімкнули в нашому торговельному центрі «Пасаж» мовлення «5 каналу» в середині січня. За пару днів влада повністю знеструмила наш центр і пару сусідніх за компанію. Це не була аварія, оскільки резервну лінію теж відімкнули. Люди застрягли в ліфтах, почала вимикатися система опалення — при мінус 20 на вулиці. Ми телефонували до міліції, МНС, обленерго — ніхто не відповідав. Тоді, користуючись нашими зв’язками, зателефонували до найближчого оточення Ахметова. Буквально за годину світло ввімкнули.
— І хто це зробив?
— Тодішній глава облдержадміністрації, людина від Олександра Вілкула (віце-прем’єр при Януковичі. — Д.Д.), не мала права телефонувати до обленерго і наказувати їм, бо це приватна фірма. Дрібні урядовці, так само ставленики Вілкула, потім розповідали, що ми їх оббрехали, що, мовляв, перегоріли запобіжники. Повна нісенітниця. Коли ми викликали незалежну експертизу, то жодна з лабораторій не виїхала — відповідні державні органи погрожували позбавити їх ліцензії. Трансляція відновилася, але сталися події 26 січня — і наступного дня до наших офісів із обшуками ломилися спецслужби, у бухгалтера нашої компанії зрізали двері і знайшли вибухівку за туалетним бачком — підкинули. А потім нам зателефонували з міліції: приїжджайте, хочемо допитати, причому у справі, яка там лежала два роки — про вбивство нашого партнера Аксельрода.
— Відома справа.
— Ми два роки писали в усі інстанції, що міліція нічого не розслідує. А тут раптом викликають навіть нашого третього партнера, якого ніколи не викликали. Причому викликали всіх на один час, до одного слідчого. Ми запустили розвідку, виявилося, що просто виманюють: є санкція на наш арешт. Ми взяли в Коломойського літак і відлетіли в ту ж хвилину до Тель-Авіва 29 січня. Подальші події йшли без нашої участі, але коли я побачив, що назад вороття немає, то з Ізраїлю організовував на Майдан і гроші, і людей, через соцмережі познайомився з Василем Гацьком, Єгором Соболєвим, Ольгою Богомолець, Тетяною Чорновол. Загалом, це дуже показова історія, як ідіоти зробили з бізнесменів екстремістів-радикалів. А коли Януковича винесли — наступного дня я повернувся.
«ЯКБИ СЕПАРАТИСТИ РОЗГОЙДАЛИ СИТУАЦІЮ В ДНІПРІ, ТО УКРАЇНА СКЛАЛАСЯ Б, ЯК КАРТКОВИЙ БУДИНОЧОК»
— І що далі?
— Коли стало ясно, що Коломойського призначать, він мені зателефонував: «Підеш зі мною працювати?» Я відповів: «А що, вам можна відмовити?» Будівлю ОДА було ще захоплено Самообороною, козаками, «Правим сектором», тут сиділи хлопці в масках. Приходимо, а вони вискочили з палицями: «Здрастуйте, товаришу губернатор!», — пред’явили їм перепустку, і потім Ігор Валерійович запропонував: «Ходімо, побалакаємо». Ми зайшли до малої зали, сіли і побачили, що перед нами — студенти, підприємці, екзальтовані веселі жінки, дизайнери, архітектори — нормальні соціально активні люди.
— З того дня за що ви відповідаєте?
— За внутрішню політику і прес-службу. Займаюся політичними партіями, виборами. Повинен спілкуватися зі всіма, відповідаю за призначення в районах, якщо є якісь проблеми — їду туди.
— Що все ж таки змінилося в місті?
— До нас приїжджали американські конгресмени, просто в шоці — всі машини з прапорами, люди в стрічках, це ви їх спеціально так? Люди з Донецька реально плачуть: у вас тут інший світ. Ніхто попервах не вірить. Одна журналістка мені сказала: «Доки сюди не потрапиш, не розумієш, яким чином змінився Дніпропетровськ». Це ментальний вибух.
— Чому так?
— У нас, на відміну від потворної донецько-луганської форми регіонального патріотизму, ситуація має сильну загальнонаціональну складову. Ми теж любимо своє місто, але при цьому всій країні показуємо, що Дніпро — серце єдиної України. Пишаємося тим, що ми — Дніпропетровськ, а не якась недороблена народна республіка, що ми— стрижень кристалізації патріотичних сил. Я гадаю, що якби сепаратисти розгойдали ситуацію в Дніпрі, то Україна склалася б, як картковий будиночок.
— Як людина, яка тут виросла, погоджуся.
— І як людина, що тут виросла, ви маєте розуміти, що Тимошенко, Тігіпко та іже з ними лише розповідали, що вони з Дніпра. Тимошенко програла у тому числі й через те, що сюди лише голосувати приїжджала. Зрозуміло, що в нас був сильний проросійський елемент, але ті, хто мріяв про Путіна та єднання з нашим сусідом, після того, як побачили, що в сусіда твориться, гадаю, тричі перехрестилися. Ніхто не хоче, щоб містом бігали бойовики з гранатометами. Ми змогли довкола себе зібрати всі здорові сили, а сепаратистам чітко сказали: хлопці, панькатися не будемо — відразу стрілятимемо! Звичайно, ми укріпилися, але все залежить від того, як люди налаштовані. А люди бачать, що ми не крадемо, не беремо хабарів, намагаємося всіх почути. Коли сидиш на роботі по 20 годин на добу, це всі розуміють. Тому ми спокійні.
— Тобто тут більше феномен Дніпра, аніж феномен Коломойського.
— Повторю, ми не зробили б і десятої частини того, що зробили, якби не мали такої підтримки. У штабі на першому поверсі — і жук і жаба. І велосипедисти, і феміністи, і екологи, і міські божевільні, і мобілізаційний пункт, і бійці з автоматами. Штаб, власне кажучи, став департаментом ОДА. Спочатку забігли, захопили поверх, а потім залишилися, приросли — не відріжеш. У результаті — біженцями ми взагалі не займаємося. Гроші розподіляємо, допомагаємо з відновленням документів, даємо місця на турбазах, але логістика щодо біженців повністю побудована на волонтерах. Волонтери закривають величезну кількість питань, пов’язаних із мобілізацією, з матеріально-технічним забезпеченням армії, з блокпостами, з медіа-підтримкою — перерахувати неможливо. Тому так, є феномен Дніпропетровська. Такої кількості сильних, світлих і сміливих людей я ніколи не зустрічав.
«ТАРУТА МЕНЕ СТРАШЕННО ДРАТУЄ»
— У фільмі про Африку ви говорите про трайбалізм і про його загрозу у нас. Схоже, ваш прогноз збувся.
— Гадаю, що на сході цей жахливий механізм запустила в тому числі й двоїста поведінка місцевих еліт, які спочатку хотіли виторгувати преференції у центру, а потім випустили такого джина, якого загнати назад неспроможні. На щастя, в Дніпрі та в прилеглих районах радянська влада не змогла створити нову радянську людину — гомо совєтикуса. А на Донбасі закручували гайки роками, а потім раз — тато Янукович щез, а другий тато, Ахметов, відійшов убік. І у них просто дах з’їхав, а ментальний тато в них у головах почав перетворюватися на Путіна. При тому, що є бідність, непочутість владою, велика частина цих людей неспроможна розпорядитися свободою, не розуміє, що це наша країна, що ми повинні жити своїм розумом. З іншого боку, очевидно, що вмирати за ДНР ніхто не хоче.
— Так, Дніпропетровськ це обійшло стороною. Навіть дивно.
— Ніхто вже не пам’ятає, що на початку березня у нас на проросійські мітинги виходили тисячі, піднімали триколор над міськрадою, влаштовували бійки. Але по мірі того, як ми посилювалися — вони слабшали. В Донецьку було навпаки. Тарута нещодавно виступав... Ви можете так і написати — цей персонаж мене страшенно дратує. Приїжджають іноземні журналісти, переказують слова Тарути: «Дніпропетровським поталанило, у них Янукович не народився». Перепрошую, але в нас же Царьов народився! Просто ми не дали йому можливості. Найлегше скаржитися. Займатися потрібно! У Донецькій області Тарута не змінив жодного керівника районних держадміністрацій. Усі залишилися від Януковича. Люди приїжджали з районів, прилеглих до нашої області, прохали: «Вже не можемо, приєднайте нас і призначайте керівників РДА». Активісти, фермери, шахтарі — зібралися на народні віче, обрали лідерів, ми за них клопотали, Турчинов призначив. Тут же телефонує Тарута в істериці: кого ви призначили, ви просуваєте своїх, дніпровських! Але делегати з області приїздили до Донецька, хоча їздити було небезпечно, цілий день на нього чекали, він їх так і не прийняв. Не стверджуватиму, що це правда, але мені донецькі колеги сказали, що з моменту призначення Тарути його не бачили в Донецьку тижнями, і що він не спромігся хоча б раз зустрітися з депутатами облради. Його вже з Донецька вигнали, а він обурюється, що ми когось призначаємо. І така ситуація не лише на Донбасі. Люди приїжджають із Харкова, з Одеси з аналогічними проханнями: рятуйте! Хоч на когось можна спертися в країні? Телефоную Немировському (колишній глава Одеської облдержадміністрації. — Д.Д.), Балуті (глава Харкіської облдержадміністрації. — Д.Д.): «До мене приїхали ваші люди, прийміть їх за моєю рекомендацію». Це ж маячня!
Ось ситуація з Балутою. Приїжджають до нас харківські підприємці. Говорять, що готові витрачати гроші на сприяння АТО, влаштуйте лишень зустріч з главою облдержадміністрації, він нас не приймає. Найцікавіше — Кернес при всій його неоднозначності раз на 3 дні телефонує і просить поради. Телефоную Балуті день, два, три — не з’єднують. А насправді він чекав дзвінка від Ігоря Валерійовича. У країні війна, а з нього ж корона впаде, він із заступником не говоритиме, лише з главою! З Немировським після подій 2 травня взагалі все ясно. Ми розмовляли багато разів. Одне й те саме: «Можна якось людей організувати?» — «Кого?» — «Того й того». — «Ні, вони за гроші». Я кажу: «Мені так не здалося. Громадянський маніфест Одеси хоче, навпаки, витратити гроші для наведення ладу». — «Тоді вони за посади». — «Гаразд. На Куликовому полі зараз стоїть цей набрід. Ти з ним попрацюй. Там же різні сили — комуністи, козаки... Одним можна щось пообіцяти, іншим спортзал виділити...» — «Вони теж за гроші». — «А з міліцією як у вас?» — «І міліція за гроші». — «А СБУ?» — «Вони теж — за гроші, за контрабанду». Він слово «гроші» сказав, мабуть, разів із десять. Я розумію, що пояснювати марно. У нас тут теж, звичайно, було непросто, але коли порівнюють Дніпропетровськ і Донецьк — це не зовсім вірно. Дніпро десь схожий на Одесу. Тут українці, росіяни, євреї, всі лаються, миряться, але живуть мирно, — а якби в нас був Немировський замість Коломойського, то, можливо, і в Дніпропетровську одне одного перебили б. Чому розповідаю цей інсайт — бо їдуть цілі делегації з сусідніх районів, прохають допомоги — а я розумію, що не в змозі нічого серйозного зробити — не можу їм, наприклад, дати зброю, можу лише радити. Просто серце крається. А коли вдається щось зробити — якийсь Тарута телефонує і влаштовує істерики.
— В світлі сказаного: яка доля референдуму про приєднання районів Донецької області?
— За його результатами ВР повинна приймати ухвалу про зміну устрою областей. Але ми маємо провести подібний референдум у Дніпропетровській області, проте у нас ніхто особливо з ними об’єднуватися не схоче.
«ЯКЩО ВИ ДУМАЄТЕ, ЩО Я, СИДЯЧИ В ЦЬОМУ КРІСЛІ, ВІДЧУВАЮ ДИКИЙ ЕНТУЗІАЗМ, ТО ВИ ПОМИЛЯЄТЕСЯ»
— Питання, яке, по-моєму, не можна забувати: яка доля дніпровського «Беркута»? Його звинувачували в особливій жорстокості...
— Великий міф. Вони були в Києві, але ми провели ретельне розслідування. Загін непричетний до злочинів проти народу. Багато хто ляпав язиком, у тому числі такі особи, як Геннадій Москаль, про дніпропетровський, донецький, луганський «Беркут» — г...вном, даруйте, закидали, ніхто не розбирався. Щоб ви розуміли: 8 чоловік з нашого «Беркута» і 30 бійців із Внутрішніх військ зараз у лікарнях із опіками, вогнепальними пораненнями, аж до ампутації кінцівок. Ми їх лікуємо і реабілітуємо за власний рахунок. Ігор Валерійович зустрічався з особовим складом, сказав так: усі, хто причетний до порушень прав людини, відповідатимуть по закону, але такого — мовляв, ти в «Беркуті», і ми тебе відразу до в’язниці — не буде. Природно, люди спочатку були дуже деморалізовані. З ними провели медико-психологічну роботу, підрозділ розформували, заново сформували, пошили їм нову форму, частину працівників, які не пройшли переатестацію, звільнені, а тих, хто залишився, ми зайняли тим, чим вони повинні займатися: борються з вуличною злочинністю, і, по-моєму, вдячні. Коли у нас були масові заворушення, «Беркут» не ставили. Ми намагаємося діяти хірургічними методами, врахувати всі інтереси, ми шукаємо компроміси. А багато хто або сліпий, або глухий. Те, що роблять донецькі урядовці — за рамками будь-яких коментарів.
— У такому разі — що найскладніше у вашій роботі?
— Прийом громадян. Коли ти багата людина і пересуваєшся у власному гвинтокрилі або броньованому «Мерседесі», ти розумієш події, але з ними не стикаєшся. А тут приходить жінка, у неї дитина з церебральним паралічем — а їй нема за що відправити її до санаторію, і телефону в неї немає, бо «Укртелеком» попрохав 2000 гривень, щоб протягнути кабель. Міра зубожіння населення, рівень проблем просто приголомшують. Частина питань — розумію, що це неправильно — вирішуємо в ручному режимі. Чому міськрада цього не робить, до речі, — незрозуміло. Найважче — занурення в такі проблеми. Та зате коли ти їх вирішуєш — дуже приємно почуваєшся.
— Ви, Геннадій Корбан, Коломойський — на посадах і водночас — крупні підприємці. Як бути з поділом влади та бізнесу?
— Колізія, звичайно, виникає, але ми все життя вирішуємо тактичні питання. Якщо ви думаєте, що я, сидячи в цьому кріслі, відчуваю дикий ентузіазм, то ви помиляєтеся. До мене ж приходять різні люди: люструвати, кричати, обурюються, що ми не те робимо, що я продав Майдан... Я відповідаю: «Хлопці, сідайте, командуватимете!» — «Ні-ні, Борисе Альбертовичу. Ви нам подобаєтеся!..»
Дочекаймося кадрових ухвал новообраного Президента. Якщо він вирішить залишити нашу команду — а я так розумію, що у нього іншого виходу немає — то думатимемо, що робити з бізнесом. Я в офісі своєї компанії не був уже три місяці. Наш третій партнер повністю всім займається. Здається, мене вже й вивели з числа засновників — як і потрібно. Я ще остаточно не вирішив. Є суспільна запитаність. Люди хочуть, щоб ми лишилися. Ми до історії вже ввійшли, і, можливо, варто було б піти, бо чим довше ти в політиці, тим більше ти занурюєшся в якісь розміни, домовленості і подібне. Ми робили опитування — маємо рейтинг під 77% в області. Пішли б зараз — все життя були б із такою довірою. Як людина, яка захоплюється японською культурою, скажу так: майбутнього немає. Ми живемо в сьогоденні. Збережімо спершу країну, закінчімо весь цей бардак, а особисто я буду радий будь-якому сценарію в кадрових питаннях. Головне — щоб нікого не вбивали і все було нормально.
— Немає думки: а навіщо воно мені потрібно?
— 100%. Я ось сиджу і не розумію, чого я тут сиджу. У бізнесі втрачаю, заробітну платню перераховую на добродійність. Як кажуть — ні вкрасти, ні постерегти. Але ж підтримують люди, преса. Спочатку дивилися: коли ми за руку їх зловимо, коли вони вкрадуть або когось за гроші призначать? Підтримка гріє, і все одно думаєш інколи: мені що, більше нема чим займатися? Але в житті потрібно вибирати пріоритети, розуміти, що коли не ти — то хто? Немировський, Тарута? Розумієте?
