Уже традиційними в Україні стали окремі концерти та благодійні тури в рамках проекту «Журнал «Камуфляж» збирає друзів». Відомі українські виконавці неодноразово відвідували військові частини, де безплатно виступали перед офіцерами та солдатами. У рамках цього ж проекту до далеких країн, де з миротворчою місією перебувають українські вояки, відправлялися компакт-диски та аудіокасети з піснями зірок вітчизняного шоу-бізнесу, щоб хоч на декілька годин наші земляки мали можливість забути про відстань, яка роз’єднує їх із Батьківщиною.
Цього разу завдяки організаторам — прес- службі МО України та редакції журналу «Камуфляж», благодійникам-меценатам — керівництву компанії «Провітерм-Україна» — відома співачка Ольга Крюкова попрямувала з благодійним гастрольним туром у далекий та гарячий Ліван, де вже чотири роки на півдні країни українські сапери звільняють землю від смертоносних залишків війни. Крім того, у далеку південну країну полетіли сотні листів, віршів та малюнків українських дітей на підтримку земляків-миротворців, збір яких організував через свої регіональні центри по всій Україні Державний центр соціальних служб для молоді Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді.
З 26 квітня по 3 травня журнал «Камуфляж» дійсно збирав друзів по всьому Лівану. На концертах відомої співачки побували не лише вояки українського окремого інженерно-саперного батальйону, який входить до складу UNIFIL (тимчасові сили ООН з підтримання миру в Лівані). Представники усіх п’яти іноземних миротворчих контингентів із Франції, Італії, Польщі, Індії та Гани, що входять до тимчасових сил ООН, із задоволенням та неприхованим захопленням сприймали у виконанні української співачки пісні українською, російською, французькою, англійською, польською та арабською мовами, і кожен з них, без сумніву, згадував свій рідний дім.
Крім того, під час гастрольного туру української естрадної співачки з великим успіхом пройшли концерти для випускників радянських вузів — громадян Лівану (а багато хто з них повернувся свого часу до рідної домівки з українською дружиною) в містах Бейруті, Тріполі та Тірі. Концертні зали, де виступала Ольга Крюкова, не могли вмістити всіх бажаючих, доводилось багатьом вистоювати на ногах понад дві години. І це нікого не лякало, люди танцювали та підспівували. Ліванські діти виходили на сцену та співали разом з Ольгою. На кожному концерті було море квітів та усмішок. Особливий фурор викликала пісня на арабській мові, яку Оля вивчила спеціально для цього туру.
Під час першого ж концерту в подарунок українським саперам організаторами акції було передано три комплекти кевларового захисного спорядження виробництва Ірпінського науково-виробничого підприємства «Темп-3000». Річ у тім, що кореспонденти журналу «Камуфляж» вже мали можливість побувати в нашому миротворчому контингенті в Лівані й дізнатися про труднощі, з якими стикаються українські вояки під час визволення землі від «стійких безмовних солдатів», залишених «воювати» в мирні часи. Зокрема, засоби захисту українських миротворців недостатньо відповідають вимогам під час роботи на мінному полі.
Командир 3-го окремого інженерно-саперного батальйону у складі UNIFIL полковник Андрій Кухаренко погодився дати інтерв’ю «Дню».
— Як сапери сприйняли нове захисне спорядження?
— Нові кевларові костюми, які ви нам подарували, дуже зручні. Я особисто пробував працювати й у австралійському, й у англійському, й у канадійському костюмах — наш український найкращий. Я це заявляю як фахівець.
— У порівнянні з минулою ротацією які зміни відбулися в роботах з розмінування?
— Суттєво збільшилася складність завдань. Батальйон переключився з питань розвідки та прокладання проходів у мінних полях на виконання робіт із гуманітарного розмінування. Це означає, що наші фахівці знімають міни, які пролежали в землі понад 20 років, на великих площах. Для порівняння скажу, що за дев’ять місяців наші сапери знешкодили вибухонебезпечних предметів більше, ніж наші попередники за рік. Але в той же час хотів би зауважити, що, на мою думку, не можна робити ротацію так, як робимо її ми. Не один контингент не змінюється в липні. У цей час у Лівані панує надзвичайна спека. Треба робити ротацію навесні або восени, щоб люди встигали адаптуватися. Слід зазначити, що практично ніхто, крім українців, не проводить ротацію раз на рік. Зазвичай це робиться раз на шість місяців, окрім військовиків з африканської Гани, але їм практично не потрібно адаптуватися до місцевих умов.
— З ваших слів можна зрозуміти, що батальйон виконує завдання вже не лише з оперативного, але й із так званого гуманітарного розмінування. Чи не дублюєте ви тим самим роботу комерційних структур, які виконують протимінні роботи тут, у Південному Лівані?
— Річ у тім, що в 15-кілометрову зону комерційні фірми не мають входу, саме тому безпосередньо на лівансько-ізраїльському кордоні гуманітарним розмінуванням займаються наші сапери.
— Як себе зарекомендували українські сапери в Лівані?
— Як показує практика, наші сапери — високі професіонали. Під час виконання протимінних робіт, організації служби проблем практично немає. Все-таки та підготовка, яку отримали наші сапери в навчальному центрі в Кам’янці-Подільському, багато чого дала, особливо тим, хто в Лівані вперше. Приблизно 30 відсотків саперів тут уже не перший раз, тому вони просто шліфували свою майстерність. Скажу відверто — з людьми просто приємно працювати. Я бачив, як працюють фахівці грецької та двох англійських фірм — підготовка як небо та земля. Наші сапери мають безперечно вищий рівень підготовки. У батальйоні є сапери, які власноруч зняли понад 200 мін. Це старший сержант Віталій Матящук та сержант Василь Колеганов з міста Броди, сержант Олександр Коваль з Острога. Я пишаюся тим, що мені випала честь працювати з такими колегами.
— Яка підготовка була проведена перед поїздкою до Лівану і як вона впливає на роботу саперів зараз?
— Нам поталанило з комплектуванням батальйону, тому що довелося брати безпосередню участь у підборі особового складу. Саме в той час тривала підготовка до відправлення перших українських підрозділів до Іраку. Тобто всі займалися цією проблемою. Більшість військовослужбовців працюють на тих самих посадах, на яких вони проходили службу в Україні. Всі вони контрактники. Саме тому досконало володіють своєю спеціальністю. Підготовка в Кам’янці-Подільському була надзвичайно корисною. Коли б усі війська мали таку навчальну базу, мали відповідну техніку та ще й паливо до неї, а крім того вдосталь часу для занять — ми б мали найбільш боєздатну армію у світі.
— Чого вам більш за все не вистачає в Лівані?
— Спілкування. Критична межа наступає приблизно на сьомому місяці перебування тут. Це дуже помітно. Притупляється відчуття небезпеки. Сапер іде на мінне поле, як на грядку з цибулею. Доводиться докладати чимало зусиль, щоб привести його до нормального стану.
Ваш приїзд — неабияка допомога. Крім того, це феєричне спілкування, яке запам’ятається хлопцям назавжди. Листи ж від дітей хлопці перечитували декілька разів, вдивлялися в дитячі малюнки, наче виглядаючи на них рідну хату. Декому з дітей, хто написав свою адресу, зокрема й електронну, хлопці зможуть у вільний час відповісти. І таке спілкування не може бути зайвим, воно зменшує відстань.
— Як здійснюється у вас зв’язок з Україною?
— Зв’язатися з Україною прямо з місця дислокації батальйону — немає жодних проблем. Шість хвилин розмови коштують один долар. Таких розцінок немає, я думаю, навіть в Україні. Крім того, працює електронна пошта. Так що зв’язок з Україною у нас практично цілодобовий. Та ще, хоча й за власний кошт, є можливість приїхати родичам — дружинам, матерям.
— Як часто ви спілкуєтеся з військовиками інших контингентів?
— Практично щодня. Наш батальйон відповідає за всю зону дислокації UNIFILа. Гарні стосунки склалися практично з усіма контингентами. Безперечно, найкращі — з поляками. Це практично наші брати. Дуже гарні стосунки з французами, ганійцями. Якщо український батальйон з кимось грає у футбол чи волейбол — то за нас вболівають усі контингенти окрім того, з ким відбувається гра. Гарні стосунки склалися з місцевим населенням. Якщо потрібно, ліванці готові надати нам будь-яку допомогу. Для ліванців земля — це найцінніше, практично святиня. Дуже часто, на жаль, на мінних полях підриваються люди, частіше за все діти. Ліванці добре розуміють, що українці звільняють їхню землю від смертельної небезпеки.
— Чи є можливість побувати на екскурсіях?
— На екскурсії наші солдати та офіцери їздять, як правило, двічі на місяць. Практично всі побували в древніх римських містах Баальбеку та Біблосі, у святих місцях в Кані.
— А як ви відпочиваєте?
— Дуже багато різноманітних спортивних змагань. Як я вже зазначив, практично кожні вихідні в UNIFILі проходять чемпіонати з різних видів спорту. Наші спортсмени дуже часто перемагають. Постійно тримаємо перше-друге місце з футболу, волейболу, настільного тенісу. Слід враховувати, що деякі контингенти задля підтримки реноме своєї країни тримають у своїх підрозділах цілі спортивні роти, як, наприклад, індуси та ганійці. А наші бійці з мінного поля переходять на футбольне — й виграють! Наш перекладач майор Андрій Терьохін завоював найбільшу кількість призових місць у місії з різних видів спорту.
— Бійці розповідали, що у вас на позиції є домашні улюбленці — кицька та собака. Розкажіть про них.
— Через декілька днів після того, як ми приїхали до Лівану, до нас на позицію приблудився маленький кіт з одним оком. Ми назвали його Рижик. Це був ходячий скелет, обтягнутий шкірою. Зараз це улюбленець батальйону, товстий та трохи лінивий красень. До арабів навіть не підходить. Ховається, якщо їх побачить. Кіт Рижик — перший ворог змій та скорпіонів, яких в місцевих чагарниках безліч. Як тільки побачить якогось повзучого гада — роздирає миттєво. Собаку ж Тіну привіз з України перекладач-ліванець. Тож вона — наша землячка. Вірний і надійний товариш.
— Від імені читачів дозвольте побажати вам та усім нашим українським хлопцям щасливого та вчасного повернення додому!
