Вчора в Кабінеті Міністрів обговорювалися проекти державного бюджету України на 2002 р. і державної програми економічного і соціального розвитку на 2002 р. Уряд прогнозує, повідомляє УНІАН, що в поточному році зростання ВВП становитиме 6%, інфляція 9,8%. Прем’єр Анатолій Кінах повідомив, що прибуткова частина консолідованого бюджету не є нормальним показником для такої країни як Україна. За словами А.Кінаха, подальше економічне зростання можливе за умов політичної стабільності в країні, ефективної співпраці гілок влади і довіри народу. Він також відмітив, що надалі уряд планує поглибити співпрацю між Верховною Радою, адміністрацією Президента, регіонами і суспільством. Останню фразу можна розцінити, як відповідь прем’єра на критику Президента.
Нагадаємо, 30 серпня Президент розкритикував уряд і доручив кабінету Кінаха разом із Верховною Радою й парламентськими комітетами знайти в цьому році «вихід з патової ситуації», що склалася навколо формування бюджету 2002 року на старій податковій основі. Кучма зазначив, що він особисто «не приймає той факт, що податкова реформа розпочнеться лише з 2003 року». Особливо зважаючи на податкову реформу, проведену в Росії.
Поза сумнівами, відкладання податкової реформи на наступний рік принесе збитки як державі, так і її громадянам. І було б доцільно, якби народ знав «в лице» тих, хто завалив прийняття Податкового кодексу, аби зробити правильні висновки на виборах весною наступного року. Однак в дискусії навколо бюджету-2002 «виплили» такі тенденції, які не можуть не насторожувати.
Позавчора народний депутат В. Суслов сказав, передає УНІАН, що голова Верховної Ради повинен підтримати пропозицію Президента України щодо термінового реформування податкового законодавства, незважаючи на формальне порушення термінів внесення відповідних змін. За словами В.Суслова, у цій проблемі є два аспекти: формальне дотримання вимог законодавства, яке відстоює Іван Плющ, та інтереси держави, якими, перш за все, керується Президент. В.Суслов нагадав, що з точки зору дотримання законодавства, зокрема, Закону «Про систему оподаткування», зміни до податкового законодавства мають вноситися не пізніше, ніж за півроку до початку нового бюджетного року. В.Суслов визнає, що у цьому сенсі «Верховна Рада вже втратила час для внесення змін, які могли б вступити в силу з 1 січня 2002 року». За його словами, така норма підтверджена й нещодавно ухваленим Бюджетним кодексом, який продовжив термін внесення змін до податкового законодавства для того, аби вони були враховані в новому законі про бюджет на наступний рік, до 15 серпня. Тому, на думку В.Суслова, «коли І.Плющ говорить про те, що час для внесення таких змін втрачено, і що бюджет-2002 має бути ухвалений лише на старій податковій основі, то він правий з точки зору чинного законодавства».
З другого боку, за словами В.Суслова, «українська практика свідчить, що чимало змін до податкового законодавства вносяться в процесі голосування щодо бюджету та прийняття закону про бюджет». Зокрема, зазначив він, «так було усі попередні роки, і, вочевидь, така практика, хоч і не зовсім правильна, але може бути виправдана інтересами держави». «Якщо Іван Плющ, посилаючись на формальні норми законодавства, не сприятиме внесенню змін до податкового законодавства, то це буде не в інтересах України», — зазначив він.
Так, на жаль, у нас — не Америка, в якій докази вини, отримані без дотримання формальностей, вважаються незаконними і не беруться до уваги жодним судом.... Хоча, звичайно, при величезному бажанні бюджетну колізію можна інтерпретувати не як «совкове» нехтування законами в ім’я «революційної доцільності», коли мета виправдовує засоби, а як новітню загальносвітову тенденцію (сумнівної, правда, якості), коли цінності чи їх захист стають вищими від закону та норм міжнародного права.
Однак: чи можна інтересами держави виправдати порушення законів і як далеко може зайти таке «виправдання»? чи можна вимагати від громадян дотримання закону, прийнятого, бодай формально, з порушеннями вже існуючих? чи можна вести мову про правову культуру населення, якщо законодавці готові ігнорувати встановлені норми? чи не тому закон у нас — як дишло, яке можна повертати в потрібний бік? і тоді для чого нам закони і парламент, який їх ухвалює, адже простіше кожен день оприлюднювати «список державних інтересів»?
Список питань можна продовжити. І вони є далеко не риторичними. Адже з виступу Суслова до непристойного очевидно стає, що «державні інтереси» у нас вище Закону, єдиного цивілізованого засобу, за допомогою якого суспільство може захистити свої інтереси від втручання держави і тих, кого вона підтримує. Іншими словами, констатує сумний факт: щоб вижити в нашій країні, треба коливатися разом із «державними інтересами». Можливо, це влаштовує політиків, врешті, і народ до такої ситуації вже давно призвичаївся. Однак пропагуючи традиції «флюгерного» законодавства, ми консервуємо ситуацію нехтування законами, від якої страждають і суспільство, і, власне, сама держава.
