— Миколо Максимовичу, ви часто наголошуєте на тому, що за настроями криворіжців можна спрогнозувати результати виборів третього глави держави. Але ж на настрої виборців може впливати чимало як зовнішніх, так і внутрішніх чинників?
— Саме так. І тому я кажу, що той кандидат в президенти, який зможе схилити на свою користь криворіжців, може розраховувати на розуміння і прихильність більшості українців. Сьогодні ж багато кого з політиків, які заявили про бажання боротися за президентську владу, більшість городян або не знає взагалі, або знає недостатньо добре, щоб їм вірити. Тому відсутність повної і достовірної інформації про кандидатів багато в чому й визначає ставлення до них криворіжців. Опосередковано це підтверджують і опитування, які проводилися серед криворізьких студентів. Вони засвідчили, що найбільш знані політики мають більший рейтинг, ніж ті, хто не приїжджає до міста з метою привернути увагу й про кого мовчить телебачення. З іншого боку, шанований мною криворіжець, колишній дипломат Геннадій Удовенко, про якого місцеві мас-медіа говорили дуже багато, має низький рейтинг. Але це, я гадаю, пов'язано вже з тим, скільки людина з'являлася на екрані або в пресі, а з тим, що і як вона говорила. Він не сказав нічого такого, щоб люди могли побачити за ним перспективу. Тому, якби президентські вибори проводилися зараз, за нього проголосувала б незначна кількість криворіжців.
— Ми багато років живемо в розколотій державі. Усвідомлення цього дає підстави багатьом кандидатам у президенти спиратися на ідею єднання та злагоди. Очевидно, важко знайти людину, котра була б проти цього. Але чомусь такі ініціативи залишаються непочутими загальною масою людей. У чому, на вашу думку, тут річ?
— З історії інших країн ми знаємо: саме завдяки тому, що весь народ у скрутні часи виступав як єдина згуртована спільність, вдається досягти швидких позитивних результатів — чого варті приклади Франції, Німеччини або Іспанії. Тому ідея примирення так званих «східняків» із «західняками», які опинилися по різні боки барикад з часів Другої світової війни, може бути дуже продуктивною: то було колись, в інших історичних умовах, а тому необхідно простягнути один одному руки і починати будувати нову державу.
— Але ця ідея може бути сприйнята лише тоді, коли її запропонує авторитетний для «східняків» і «західняків» лідер. Ви зараз бачите такого?
—Такі люди в Україні є. Того ж Мороза могли б послухатися — попри все. Інше питання, чи здатен Мороз запропонувати ідею консолідації? І не просто запропонувати, а запропонувати щиро, вірити в неї, в солідаризм, суть якого полягає в тому, що і набутки, і втрати діляться порівну. Як на мене, то ні, не здатен. А якщо казати про тих кандидатів у президенти, котрі з такою пропозицією вже виступили, то, безумовно, такою авторитетною фігурою є Євген Марчук. І я вірю, що ця людина її впроваджуватиме, якщо прийде до влади.
— Одначе ця людина не належить до тих, хто охоче роздає любі вуху обіцянки, та й в ефірі з'являється куди рідше за деяких інших кандидатів. Чи не вважаєте ви, що це не сприяє поширенню пропонованих ним ідей та, як наслідок, негативно відіб'ється на його рейтингу?
— З одного боку, це справді не йде йому на користь. Але з іншого — як я можу судити з багаторічного досвіду роботи в журналістиці і політиці, виборець вже не той; він почав замислюватися над тим, хто й чому з'являється на екрані, а хто й чому — ні. До того ж, всі ми вже наслухались усіляких балакунів — із гарною вимовою і не дуже. Тож людей солоденькими казочками так просто не обдуриш. І в цьому контексті Марчук, якого супротивники, здається, не випадкого називають «Мовчуком», вигідно відрізняється від інших. Скажімо, особисто я не вірю в щирість А.Матвієнка, який виступає за цілковиту відкритість у політиці. Коли батьки обговорюють сімейні проблеми, вони не обов'язково мусять посвячувати в їх деталі власних дітей. Так і в політиці: лідер держави знає краще, про що варто говорити виборцям, а про що — ні. Сьогодні ж, повторюсь, народ відчуває потребу в такому президентові, який не говоритиме багато, а за рахунок власного авторитету здатен консолідувати націю. На користь того, що такою людиною є Марчук, свідчить хоча б те, що він — єдиний кандидат, якого висунув блок з чотирьох партій. Причому — різноаспектних партій.
— Леоніда Кучму також висунули кілька партій?
— Леоніда Кучму висував не блок партій, а НДП сама по собі, а СДПУ(о) — сама по собі. І, як ми знаємо, для цих організацій процес висунення Леоніда Кучми супроводжувався драматичними подіями, що призвели до виходу з їхніх лав значної частини членів. А це вже кардинально інша річ, яка, між тим, засвідчує, що нинішній глава держави не здатен консолідувати націю. І тільки після цих процесів про підтримання кандидатури Кучми заявили ліберали та інші організації.
— Однією з них є Республікансько-християнська партія, котра близько двох років тому з'явилася внаслідок відколу частини УРП. Чим ви можете пояснити такий «поступ» колишніх соратників?
— Я давно знаю її керівника. Микола Поровський — типовий мегафонний політик: не продукуючи власних політичних ідей, вони потужно озвучують підкинуті їм чужі думки. І ще за часів, коли він був членом УРП, мене дивувала його позиція з окремих питань. Інколи навіть здавалося, що він не мав своїх думок, але вмів схопитися за ідеї, які йому підкидала виконавча влада. Але я хотів би звернути вашу увагу й на таку подію: 17 липня в Тернополі саморозпустилася обласна організація РХП, яка в повному складі прийняла рішення відновити членство в УРП. Чи не це є свідченням того, що курс, обраний нами, правильний? А з іншого боку, про що може свідчити загравання РХП спочатку з партією «Реформи і порядок» і Рухом Удовенка, а потім несподіваний перехід до підтримки чинного Президента? Як на мене, тут тільки одне пояснення: коли Пинзеник відмовив РХП в наданні грошей на президентську кампанію, лідер республіканських християн почав шукати їх у штабі Леоніда Кучми.
ДОВIДКА «Дня»
Микола СКИБА. 47 років, за освітою філолог, автор і співавтор кількох книг. Працював викладачем у педагогічному вузі, був першим головою Криворізького міського осередку Товариства української мови, активний учасник виборчих та інших політичних процесів останнього десятиріччя. Був депутатом міської Ради З 1994 року член УРП. Автор публікацій у республіканській та зарубіжній пресі.
