Минулого тижня «День» уже згадував про статтю, написану колишніми прем’єром Бельгії Гі Вергофстадтом та головою уряду Росії Михайлом Касьяновим, яку було опубліковано в The International Herald Tribune. Нагадаємо, що в статті за назвою «Гельсінки 2:0 на підтримку демократії та верховенства закону в Росії», зокрема, йдеться про те, що «федеральний устрій Росії зруйновано», «принципи верховенства права щодня ставляться під сумнів», «інакомислення не може розраховувати на правовий захист», а «демократія вочевидь деградує». «Вибори до Державної думи 4 грудня скомпрометовано», — вважають автори статті. Виходячи з цього і незважаючи на те, що «Росія глибоко інтегрована у вирішення питань стратегічної безпеки, в міжнародні економічні відносини», колишні глави урядів Бельгії та Росії вважають, що «настав час визнати відкрито й чесно: Росія — це не демократія, яка розвивається, а все більш нестійка держава, керована авторитарним режимом, який спроможний загрожувати не лише своїм громадянам, а й усьому світові».
Автори наполягають: «Необхідно вирішити, яким чином мають поводитися європейські країни та США, взаємодіючи з цією реальною, а не уявною Росією». А тому — вони ініціюють проведення форуму на підтримку демократії та верховенства права в Росії, який відбудеться в Гельсінки в листопаді.
Серед конкретних кроків, які пропонують Г. Вергофстадт та М.Касьянов: «Слід було б відмовитися за умовчанням визнати майбутні вибори в Росії та їхні результати достовірно легітимними», «необхідно покінчити з ексклюзивним ставленням до поведінки російської влади в Раді Європи та ОБСЄ», а Євросоюзові, вважають вони «цілком розумно було б відкласти саміт із Росією, запланований на грудень».
Про проблематику, зачеплену в цій статті, а також про «Гельсінки 2:0» «День» розпитав співголову Партії народної свободи, голову уряду Росії в 2000 — 2004 роках Михайла КАСЬЯНОВА.
— У статті ви говорите про Росію реальну та уявну, про те, що світові час позбавлятися ілюзій. А хто відповідає за створення цієї небезпечної ілюзії, на вашу думку? Чому її виникнення стало можливим? Адже головні російські проблеми з’явилися не вчора, вони існують століттями.
— Перш за все, я не згоден із вашою оцінкою якоїсь особливої, «одвічної» схильності Росії до певного набору проблем. У будь-якому разі, негативної історичної зумовленості не існує, і Росія цілком може в найкоротші терміни стати сучасною демократичною державою.
Уявлення, що Росія продовжує залишатися демократичною державою, існує завдяки тому, що це з тактичних міркувань зручно і російським керівникам, і їхнім західним партнерам. Перші зацікавлені в тому, щоб і надалі залишатися при владі всіма можливими способами, і тому зовні дотримуються певних демократичних ритуалів і намагаються дуже сильно не вражати Захід (хоча часто не стримуються). Другі ж вважають за краще заплющувати очі на те, що відбувається всередині Росії, щоб не загострювати з нею відносин і не псувати взаємодії, дійсно дуже важливої у ряді галузей, таких, як економіка та стратегічна безпека. У цьому сенсі ситуація дійсно дуже нагадує радянський час, з тією лише різницею, що СРСР майже не вдавав із себе демократичну країну і не давав іншим країнам відповідних зобов’язань, які є в Росії в рамках Ради Європи і ОБСЄ. Тому ідея «Гельсінки 2:0» не випадкова.
— Днями з’явилася інформація про те, що запит французького парламентарія Джека Ланга з приводу прийняття «списку Магнітського» Аленом Жюппе буде проігноровано. Наскільки Європа з її Realpolitic готова до переосмислення своїх відносин із Росією? Наскільки вона готова позбутися своїх ілюзій? Який із урядів реально може підтримати вашу ініціативу? Адже ставки дуже високі... Окрім того, чи можете ви розраховувати на підтримку інтелектуалів, таких як Вацлав Гавел (який, як відомо, виступив проти вручення премії «Квадрига» Володимирові Путіну)?
— Ви весь час говорите про ілюзії. Наскільки мені відомо, особливих ілюзій щодо демократичності Росії ніхто й не має. Річ у тім, що на Заході є два діаметрально протилежні погляди. Згідно з першим, Росія — це, як і раніше, дика країна з народом, не готовим до демократії. Відповідно, хай усе йде своєю чергою, потрібно всіляко догоджати нинішнім керівникам Росії, а колись Росія сама собою демократизується. Це те, що ви назвали Realpolitik. Але історія з премією «Квадрига» якраз показує, що навіть найвідвертішим прибічникам цього погляду зрештою стає соромно.
Ми й наші однодумці гадаємо інакше: у своїй прихильності до демократії російський народ нічим не відрізняється від народів інших європейських країн, просто йому не дали можливості розвивати відповідні навички політики, які узурпували владу. І якщо повернути і по-справжньому гарантувати народові можливість вирішувати свою долю та обирати своїх керівників, він, я переконаний, такою можливістю правильно скористується. Саме цього ми, російська демократична опозиція, й домагаємося.
Чи наївно це? Колись гасло-звернення нечисленних радянських дисидентів до влади «Дотримуйтесь власної конституції» та вимоги забезпечити виконання зобов’язань за третім кошиком угод (прав і свобод людини) Гельсінки теж здавалися наївними. Але минуло не так багато часу і дисиденти перемогли й зруйнували тоталітарний моноліт. Вважаю, що й ми можемо переламати ситуацію. І в цій справі нам дійсно потрібна і є для нас важливою підтримка політиків і по-справжньому відомих і авторитетних людей і в Росії, і на Заході, серед яких, безперечно, Вацлав Гавел.
— Яка саме лінія поведінки щодо Росії з боку країн Європи і США, на вашу думку, сьогодні була б найбільш доречною? Адже Росія дійсно глибоко інтегрована у розв’язання питань стратегічної безпеки, у міжнародні економічні відносини. Ще одним свідченням цього є заява, яка прозвучала днями від спеціального представника генерального секретаря НАТО щодо Кавказу та Центральної Азії Джеймса Аппатурая про те, що сьогодні «відносини НАТО та Росії ширші й глибші, ніж будь-коли».
— Дана заява носить дипломатичний характер і скоріше видає бажане за дійсне. Як відомо, під час останньої Ради НАТО не відбулося, як завжди, засідання Ради РОСІЯ — НАТО, а також досі невідомо, чи відбудеться зустріч у верхах РОСІЯ — НАТО, намічена на травень наступного року. Це наочно свідчить про наявність серйозних проблем у відносинах. А проблеми ці неминучі, оскільки цінності партнерів діаметрально протилежні. На мій погляд, і Європа, і НАТО все більше усвідомлюють, що в їхніх інтересах — взаємовигідно співпрацювати з Росією, яка близька щодо ідеалів, а не торгуватися кожного разу за принципом quid pro quo з абсолютно чужим партнером.
Ми зовсім не пропонуємо відмовитися від надзвичайно важливої стратегічної співпраці й від вигідних торговельно-економічних зв’язків, більше того, розраховуємо набагато інтенсивніше розвивати їх у майбутньому. Ми виступаємо проти того, що ці партнерські стосунки розмінюються на надання російській владі повної свободи дій щодо утисків свобод і руйнування демократії в країні. Захід не повинен заплющувати на це очі!
— Хто саме братиме участь у листопадовому форумі в Гельсінки? Які ваші очікування від цих зборів? Чим обумовлено організацію «Гельсінки 2:0» саме зараз, адже негативні тенденції, про які йдеться у вашій статті, є очевидними вже давно...
— Форум ініційовано нами у співпраці з ліберальною фракцією Європарламенту (ALDE) саме зараз тому, що завдяки останнім політичним подіям у Росії — я маю на увазі недопущення незалежних партій на вибори та оголошений обмін постами між президентом і прем’єр-міністром — усім неупередженим спостерігачам і всередині Росії, і поза нею нарешті стало очевидним, що жодної модернізації та поступових реформ згори в сучасній Росії не буде. Інституцію демократичних виборів, яка мала стати інструментом змін, повністю ліквідовано. Ми хочемо обговорити цю ситуацію в Гельсінки з представниками російського громадянського суспільства, правозахисниками, провідними експертами, а також нашими однодумцями, громадськими та політичними діячами з Європи та США.
— Яку небезпеку може таїти в собі подальше перебування в полоні ілюзій щодо демократизації Росії?
— Спокуса залишити все, як є, і пасивно чекати на розвиток подій дуже велика. Проте я переконаний, що в цьому випадкові Росія спокійно до наступних виборів не доживе. Всупереч зовнішньому уявленню про міцність путінського режиму, його ресурси — фінансові, адміністративні, навіть чисто моральні — швидко вичерпуються, а проблеми буквально в усіх сферах життя продовжують наростати. Ми не хочемо насильницької революції, яка, коли немає виборів, може стати єдино можливим виходом із майбутньої кризи. Тому ми й закликаємо російські та західні еліти замислитися над небезпекою сценарію, який розвивається на наших очах, і почати діяти.
