Президент України Леонід Кучма направив до парламенту позачергове послання, в якому запропонував Верховній Раді програму з подолання економічної кризи.
Першу частину послання присвячено констатації того, що криза має місце. Президентові "вистачило мужності" покласти "левову частку" вини за це на владу. Передусім, на Кабмін та парламент.
Щодо власної відповідальності Леонід Кучма надзвичайно лаконічний. Відзначається лише, що, у першу чергу, його відповідальність "пов'язана з кадровою політикою". Цей момент винятково важливий. Складається враження, що, визнаючи неадекватність своєї "кадрової політики", Президент уважає, що таким чином відповідальність переноситься на виконавців, що "не виправдали високої довіри". Схоже, він не розуміє, що підбір кадрів є головним інструментом, призначеним Конституцією України для участі керівника держави в житті країни. Протягом трьох років свого президентства Л. Кучма надзвичайно активно цей інструмент використовував, і, визнаючи тепер провал своєї кадрової політики, він фактично розписується у службовій невідповідності. Проте стиль і зміст президентського послання не залишають сумнівів у тому, що Леонідові Кучмі настрій каяття глибоко чужий. Документ складено так, немов до парламенту його скерував не політик, який уже п'ять років із перервами визначає ситуацію в країні, а освічений і трохи наївний мешканець далекої планети.
У блоці економічних заходів "антикризової програми" Президент пропонує лібералізувати економічний режим й активізувати інвестиційні процеси; прискорити приватизацію; легалізувати тіньову економіку; "економізувати" зовнішню політику (передусім, у відносинах із Росією); провести аграрну реформу; вивести на пріоритетний рівень економічної політики соціальну сферу (включаючи річний мораторій на підвищення цін на житлово-комунальні послуги й зупинення постанови уряду про відключення газу та енергопостачання боржникам); упорядкувати економічне життя. У цілому, програма в цій частині виглядає цілісно й комплексно.
Не враховуються лише "реалії". Приміром, пропонується мораторій на підвищення цін на житлово-комунальні послуги. І це після того, як ВР витратила немало зусиль та робочого часу на подолання президентського вето, накладеного на аналогічний закон. Зовсім незрозумілий статус економічної частини послання. Це навіть не пропозиції, оскільки, як відзначається в тексті, "ці та інші заходи... доручено негайно опрацювати й подати на затвердження Президентові, як програму антикризових дій".
У залі ВР регулярно лунають промови на захист тих чи інших заходів і голова ВР О. Мороз у таких випадках справедливо резюмирує - готуйте конкретний проект і вносьте його на розгляд сесії. Президент і так має право направляти до парламенту "невідкладні" законопроекти, що їх розглядаються в позачерговому порядку. Резюме: практичний сенс економічного розділу послання Президента на даному етапі зводиться хіба що до чергової декларації намірів, у незрозумілому зв'язку з якими Л. Кучма висуває низку політико-адміністративних пропозицій.
Передусім, запропоновано заснувати Вищу Економічну Раду Президента України, якій буде приписано "узгоджувати стратегічно важливі питання розвитку економіки України". Зокрема, Президент уважає за можливе покласти на Раду право затверджувати бюджети країни, "якщо парламент та Кабінет Міністрів не зможуть прийняти узгоджене рішення у встановлений термін".
Бюджетному питанню присвячено найконкретніші пункти президентського послання. Так, Кабміну та ВР наказано "взяти на себе взаємні зобов'язання" щодо бюджету на 1998 рік. КМ має вчасно внести бюджетний проект, а ВР - не пізніше, ніж за 60 днів його затвердити. Пропозиція вноситься, "враховуючи досвід 1997 року". Здоровий глузд, здавалося б, підказує, виходячи з цього досвіду, інший висновок. Зовсім простий. Поданий урядом проект бюджету має просто-напросто бути доброякісним, реальним та ретельно підготованим. Проте автори президентського послання не шукають легких шляхів, а пропонують рішуче розпочати радикальну ревізію Конституції.
Основний Закон не передбачає ніяких додаткових взаємних зобов'язань між гілками влади, крім прямо прописаних у Конституції, ні, тим більше, передачу бюджетних повноважень Економічній Раді, - органу невизначеному й за характером повноважень і за принципом формування - згідно з посланням, до складу Ради "входять Голова та керівники ключових економічних комітетів ВР, голова Уряду, віце-прем'єри, колишні прем'єр-міністри України, інші посадові особи".
Треба зазначити, що Указ про створення Вищої Економічної Ради при Президенті вже видано - 7.07, тобто ще до того як послання голови держави було направлено до ВР. Конституція передбачає право Президента створювати "органи й служби", проте виключно "консультативні, дорадчі та інші допоміжні". Можливо, Рада могла б стати впливовим консультативно-узгоджувальним органом, але для "розробки та узгодження" Президент пропонує створити інші структури - "спільні робочі групи" за участю представників ВР, КМ та АП. Співвідношення представників законодавчого та виконавчих органів - 2:1. Враховуючи також чималу кількість прихильників Президента в самій ВР, очевидно, що в робочих групах представники Президента матимуть переважну більшість.
На практиці реалізація політичних пропозицій голови держави означатиме повне домінування Л. Кучми в економічному, а реально - й у політичному житті держави.
Малоймовірно, щоб парламентарії добровільно погодилися з самообмеженнями, що пропонує Президент. Певне, як компенсацію в посланні пропонується, по-перше, "не руйнувати" існуючі на даний момент фракції парламенту. Тобто, Л. Кучма готовий примиритися з брутальним порушенням регламенту ВР, хоча саме він останнім часом як мати про хвору дитину піклувався про регламентні норми (особливо при подоланні президентського вето). Однак ця жертва здається мізерною, порівняно з іншим, справді царським подарунком - підтвердженням готовності "розглянути ініціативи" про внесення до законодавства змін щодо продовження на рік терміну повноважень нинішньої ВР, - звісно "тільки за умови конкретних домовленостей між гілками влади про співробітництво в економічній сфері".
Залишимо осторонь малозначущі окраси стилю на кшталт того, що пропозиція про продовження повноважень пов'язана "виключно з економічною доцільністю", що це "дозволить парламентові сконцентруватися на практичній роботі, звільнить його від передвиборного популізму" тощо. Фактично, йдеться про угоду, на взірець Конституційного договору 1995 року.
Наскільки реальне її укладення? Більшість політичних сил, представлених у парламенті, відгукнулися про таку можливість різко негативно. Проти висловилися фракції НРУ та СПУ&СелПУ, група "Реформи" та президія ЦК КПУ. Відкрито Президента підтримала лише група "Конституційний центр".
За цих умов залишається тільки "індивідуальна робота" з кожним депутатом. Як відомо, людина слабка й окремо взятий депутат не виняток. Шанси "купити" запропонований " нерівний шлюб" у президентської команди є. Якщо, звичайно, одразу 301 депутат забуде, що, як показує досвід із тим же Конституційним договором, Президент (можливо, у силу свого інопланетно-відстороненого сприйняття дійсності), іноді не виконує взятих на себе зобов'язань.
