На здеформованому політичному спектрі України центристами постають представники різних фінансово-промислових кланів і просто політичне "болото". Спроби різних організацій створити цивілізований центр досі зазнавали краху. В політичних колах іще пам`ятають, як Олег Соскін спробував повести Ліберальну партію шляхом європейського радикального лібералізму (з обстоюванням національних інтересів, із войовничим антикомунізмом, із курсом на якнайшвидшу інтеґрацію до НАТО). Партія просто вичавила зі своїх лав енерґійного лідера - й лишилася при своїх "ліберальних" кланових інтересах. Схожий результат мало створення соціал-демократичного руху, який негайно розколовся на дві партії та кілька дрібних позапартійних угруповань, що почали з`ясовувати між собою стосунки.
Об`єднання (точніше, християнсько-демократичний союз) "Вперед, Україно!" відразу заявило про себе як про силу праву, але не націонал-демократичного зразка (тобто без традиційного для наших "правих" наголосу на питаннях мови та захисту незалежності від "старшого брата"). Воно поставило за мету здійснення класичних радикальних економічних реформ (як висловився один із "впередукраїнських" публіцистів, "тотальну пинзеникізацію всієї країни"), схожих на ті, що проводили Бальцерович у Польщі та Клаус у Чехії. Орієнтуватися новий блок вирішив на той доволі чисельний загін електорату, що не має романтично-народницьких сентиментів, натомість прагне поліпшення соціально-економічного становища й не схильний при цьому дивитися назад, у бік комуністичного "світлого минулого". Ці громадяни водночас є прагматичними патріотами, оскільки увідомлюють (чи бодай відчувають) небезпеку широкомасштабних потрясінь, неминучих у разі бодай часткової втрати української незалежності. Іншими словами, серед молодшого та середнього покоління вистачає людей, які вміють і хочуть працювати, але безпросвітна економічна політика нинішньої влади постійно підрізає їм крила. Тому в політичному плані ця частина електорату становить пасивну опозицію урядові, і її цілком може повести за собою як лівоцентристська сила (соціал-демократи), так і правоцентристська (християнські демократи).
Проте щоб завоювати свій потенційний електорат, "впередукраїнці" мусили, найперше, виділитися з-поміж інших політичних сил. Лідери блоку - Сергій Соболєв, Сергій Терьохін, Ігор Осташ, Віктор Пинзеник, Олександр Єльяшкевич - та його теоретики, головним чином з "Української перспективи" та "Молодої України", судячи з усього, добре це розуміли. Уже в перших маніфестах і публічних виступах речники об`єднання наголошували, по-перше, його послідовну опозиційність, протилежність до "партії влади" (чи не тому вихід Віктора Пинзеника з уряду збігся в часі зі створенням нової структури?); по-друге, якісну відмінність від рухівського блоку. Публікації близьких до об'єднання публіцистів засвідчили, що воно збиралося розгортати наступальну пропаґандистську кампанію одразу після створення, якраз за рік до парламентських виборів. Критикуючи урядову політику та нездатність чинних політичних сил розв`язати нагальні українські проблеми, ця пропаґанда мала уникати патріотичної й антикомуністичної риторики, висуваючи конкретні й зрозумілі пропозиції щодо виходу з кризи. Претендуючи на роль "третьої сили" (впливових опонентів і "партії влади", й лівих), "впередукраїнці" розуміли, що своєму потенційному виборцеві треба запропонувати передусім команду з професіоналів - економістів, політиків, юристів, адміністраторів, - які не мають іміжду корупціонерів. Така команда, аби мати успіх, мусила бути згуртованою, молодою (здебільшого до 45 років), представляти всі реґіони України, вміти добре говорити й писати, поєднувати популістські гасла з тверезим аналізом подій.
Ось тут у новопосталого блоку скоро почалися труднощі. Спершу його розколола проблема нового виборчого законодавства. Абсолютна більшість суб`єктів блоку та депутатів фракції "Реформи", які представляли його у Верховній Раді, висловлювалися за змішану систему (а деякі навіть за пропорційну). Проте Сергій Соболєв активно заходився пропаґувати суто мажоритарний закон, неабияк допомігши депутатам із груп "Єдність" та "Незалежні" заблокувати ухвалення змішаного. Один з організаторів блоку, що проголосив у своїй декларації намір боротися проти "кланово-номенклатурного спрута, що охопив владні кола України", запропонував, по суті, лишити парламентську систему саме такою, яка дає цьому "спрутові" можливість і рости, і діяти. І хоча до розколу блоку справа тоді не дійшла, тріщинки в ньому, безперечно, означились. А в політичних колах виникли певні сумніви щодо відповідності радикальних демократичних декларацій "впередукраїнців" їхнім справжнім намірам.
Наступна проблема постала перед блоком тоді, коли було оголошено про утворення партії "Реформи і порядок". Хтось із соціологів з рік тому поставив до списку партій вигадану структуру саме з такою назвою, і вона впевнено ввійшла до п`ятірки провідних політичних сил України. Тож вибір назви нової партії засвідчив, що її засновники (а це фактично ті самі люди, що й у "Вперед, Україно!") стежать за громадською думкою та вміють її використовувати. Декларація принципів партії також наголошувала на необхідності "швидких, рішучих реформ" і "усунення невиправданого розшаруванням громадян за рівнем доходів" у соціальній сфері. Іншими словами, складала необхідну для виборчого успіху суміш популізму й прагматизму. "Реформи і порядок" автоматично ставали центром блоку "Вперед, Україно!", оскільки з новою політичною силою не могли конкурувати ні три "християнські" партії, ні Всеукраїнське об`єднання "Громада". Останнє й зробило рішучий крок, який висвітлив серйозні проблеми блоку й істотно попсував його імідж.
Очевидно, немає потреби ще раз розповідати про скандал, що його викликала серед серпневого політичного штилю прес-конференція лідера цього об'єднання Олександра Турчинова разом із новою "громадівкою" Юлією Тимошенко та Олександром Єльяшкевичем. Звернемо увагу тільки на деякі цікаві подробиці. Сергій Соболєв заявив, що входження Єльяшкевича до "Громади" "не просто помилка, а значно більше", і що "наступним і абсолютно логічним кроком О. Єльяшкевича може бути вступ до депутатської групи "Єдність". Прикметно, що це говорить саме Соболєв, який перед цим разом із "Єдністю" боровся проти нового закону про вибори. Сергій Терьохін пішов далі. Він терміново виступив зі статтею в "Урядовому кур`єрі", де наголосив "конструктивно-опозиційне" спрямування блоку "Вперед, Україно!", доводячи, що "державу може вивести з кризи лише узгодженість дій всіх трьох гілок влади". Куди й поділися категоричні слова з декларації принципів "Реформ і порядку", що в можновладців "відсутня політична воля, мораль і честь, вони не можуть здійснити і не хочуть змін". Забуто й висновок авторів "впередукраїнського" маніфеста про те, що "ідею демократичної опозиції дискредитовано партією влади". Щойно в політичній атмосфері запахло смаленим, лідери блоку притьмом підхопили вицвілий рухівський прапор "конструктивної опозиції".
Як бачимо, вже перші політичні ускладнення показали, що на "третю силу" "Вперед, Україно!" явно не тягне. Та й узагалі: ідея радикальних ринкових реформ, звичайно, може привабити чималу частину виборців, але якщо вона не персоніфікуватиметься в постаті Віктора Пинзеника. На сході України з ім'ям Пинзеника пов`язують принади нинішніх "реформ", а на заході знайдуться й інші фахівці-реформатори, які добре говорять українською і не брали участі в безглуздих урядових економічних маневрах. Тому, можливо, Соболєв і виступає так активно проти змішаної виборчої системи, що жоден блок не пройде навіть чотиривідсоткового бар`єру, коли в списку фігуруватиме прізвище Пинзеник...
