Четверта світова війна,

У своїй більшості американці вірять у Бога. У своїй більшості американці не вірять у існування Сатани. Такий у них, сказати б, асиметричний світогляд. Для спілкування з Богом ходять у церкву (не всі і не часто). Контакти з чортом здійснюються за посередництвом Голлівуду. Примари, вурдалаки, відьми, вампіри, перевертні, люди-павуки, хижі прибульці з космосу, людожери і маніяки вгамовують прагнення глядачів до світоглядної симетрії на той час, доки триває фільм. Голлівуд це такий же духовний символ США, як Пентагон чи вежі Свiтового центру торгівлі. Сьогодні кінофабрику закрили для сторонніх; на вході обшукують навіть своїх; не працюють славетні голлівудські атракціони. Я мав можливість присвятити їм п’ять годин, але відвідав хіба що половину. Найбільше запам’яталися повінь (натуральна вода прориває дамбу й заливає натуральні будинки), землетрус (вібрує трибуна для глядачів, під ноги падають справжні бочки із бензином, і ангар, де відбувалося це дійство, заповнює дим), і нарешті — шалений політ на літаку.

ШАЛЕНИЙ ЛІТАК

Ви сідаєте у крісло, і стрімко набираючи швидкість, летите між горами і скелями, ледь не вбиваючи крила. Далі потрапляєте у тісняву між хмарочосами і, зрештою, збиваєте дах одного із них. Літак летить у лихоманці, зривається у повітрі й спокійно зависає над Лос-Анджелесом. Не всім і не відразу приходить у голову запитання: а хто, власне, сидить за штурвалом? Ненавчений пілот, чи утікач із божевільні? Виходячи з того, що все закінчується добре, за штурвалом був не терорист. Але так справа стояла лише до 11 вересня 2001 р. Після цієї дати американці перестали цікавитися голлівудськими тріллерами і готові повірити у існування сатани.

ВОНИ І МИ

Світ був шокований подіями у США, але день-два після них людство розшарувалося. За даними соціологічних опитувань, 48% москвичів і 44% киян висловили співчуття жертвам трагедії. Це значить, що більше половини мешканців обох столиць такого співчуття не відчувають («Известия» за 20.09.01). У Палестині та у деяких інших арабських країнах танцювали від радощів. Танцюристи були помічені також у Росії. У Держдумі депутати вставанням ушанували пам’ять загиблих, але «жириновці» лишилися сидіти; обговорення політичної ситуації провели у закритому режимі, мабуть тому що зоологічний антиамериканізм деяких народних обранців міг скомпрометувати РФ у очах цивілізованого світу. В Магнітогорську члени націонал-більшовистської партії (вони ж — викладачі місцевого університету) розклеїли по місту листівку на підтримку теракту. Дебела тітка у київському автобусі на події у США відгукнулася так: «Америка? А хай тепер повоює, бо ми тут воювали, а вони там сиділи». Сама вона, зрозуміло війни не бачила, але... Люди вібрують між нормальними людськими почуттями і «совковими» рефлексами щодо американського імперіалізму.

ПРО КРОКОДИЛА І ЛЮДОЖЕРА

Пересічні громадяни мають право на пересічні думки. Здавалося б, точнішими і виваженішими мусять бути політологи і політики. Але поміж них єдності нема, а в багатьох зловтіха так і пре зi словесного плетива. Що, зрештою, свідчить про те що події у США концентрують у собі найгостріші протиріччя сучасного світу. Про них уже багато сказано і написано: глобалiзм — антиглобалiзм, Північ — Південь, багаті — бідні, християнство — іслам. Проте лишаються поза увагою морально-етичні аспекти цієї проблеми.

Прошу читачів іронічний тон фрагменту з книги автора «Людина на землі тисячоліть. Метанойя» (Київ, 1998 р.) пов’язувати не з трагедією в США, а виключно з нездатністю гуманітаріїв домовитися між собою. Отже: «Як мусить повестися філософ-гуманіст, помітивши, що крокодил підкрадається до сонного людожера? Все залежить від термінів. Якщо той, хто спить, для філософа є «людожер», треба допомогти крокодилові й разом зробити гуманну справу. Якщо філософ надає перевагу терміну «канібал», визнаючи поїдання людей таким, що відповідає ритуалам і моралі певних людських спільнот, крокодила мусить убити, а канібала штурхнути під бік («Прокинься!»). Якщо ж філософ належить до школи, котра послуговується терміном «антопофаг», який фіксує власне харчовий, а не етичний аспект цього питання, то він (філософ) може спокійно іти у бібліотеку, а відбудеться все за волею Вседержителя і законами Дарвіна. Нарешті, філософ, нетвердий у своєму ремеслі й схильний щодо «крокодилізму» і людожерства триматися не наукової, а побутової термінології типу «хве!» або «паскудство!», мусить убити обох і подати заяву про вступ до товариства мисливців і рибалок».

Пропоную, панове, визначитися щодо цієї ситуації, виходячи з того, що а) крокодил — це ісламський терорист, а людожер – Америка, б) терорист – це людожер, Америка – крокодил. Щоб ця колізія не здавалася лише етичною забавкою, варто подумати й ще, принаймні, про чотири речі. По-перше, ЦРУ отримало дозвіл на індивідуальне знищення відомих йому терористів за межами США (терор проти терористів). По-друге, Асоціація пілотів цивільної авіації просить дозволу відійти від правила, за яким їх поведінку на захоплених літаках визначає виключно турбота про збереження пасажирів. Асоціація вважає, що події 11 вересня не мали б таких трагічних наслідків, якби пілоти із самого початку мали право розгерметизувати літак, тобто убити терористів разом із пасажирами. По-третє, президент Буш віддав наказ винищувачам ВПС збити четвертий літак, який прямував на Білий дім, тобто знищити і терористів і пасажирів. По- четверте, в антитерористичній акції, яку планують США, обов’язково будуть жертви серед населення – більші чи менші. Особисто ви, шановний читачу, вважаєте таку акцію припустимою чи ні? Чи вважаєте ви її припустимою, якщо, окрім терористів, загине одна людина? Десять людей? Шість із половиною тисяч людей (стільки, скільки загинуло у США на початку вересня)? Якщо ви вважаєте, що Америка має право на захоплених літаках знищувати своїх громадян, але не має права завдавати шкоди громадянам Афганістану, то ваша позиція є етично непослідовною. Втім, ви можете послатися не на етику, а на міжнародне право: хай американці роблять, що хочуть, у себе вдома, але дотримуються правил за межами своїх кордонів. У цьому є певний резон, особливо очевидний для Мілошевича, який робив, що хотів у Косово, і для Путіна, який робить, що хоче, у Чечні.

Не можна сказати, що детально опрацьовані (а тим більше неухильно виконуються) етичні норми для лобових військових конфліктів (воєн). Але заборона хімічної і бактеріологічної зброї, міжнародна Конвенція щодо військовополонених свідчать, що ця проблема усвідомлюється. Багато зусиль коштувала заборона протипіхотних мін, які використовуються й у «нормальних» військових конфліктах, і у терористичних війнах. Події у США свідчать про нагальну потребу міжнародних угод стосовно етичних засад боротьби з тероризмом. Йдеться, насамперед, про мінімізацію жертв серед населення, але визнання лише цього загального принципу замало.

ХТО ВИНЕН І ЩО РОБИТИ

Блискучі публіцисти, але посередні прозаїки, Герцен і Чернишевський написали романи, про які всі давно забули б, якби не їх назви «Кто виноват?» і «Что делать?». Багато людей схильні до таких відповідей на ці запитання: «Людей, які загинули, шкода, але Америка сама собі винна» і «США мусять змінити свою поведінку в світі».

Люди, які загинули, це і є Америка. Після теракту громадяни США купили багато державних прапорів, але вони мали їх багато задовго до трагедії. Американці люблять Америку, бо вона любить їх – дозволяє багато працювати і заробляти гроші; годує безробітних, немічних і старих; кожного береже, як найдорожчий скарб, а особливо – своїх солдатів. Доводиться чути, що заокеанські стратеги надають перевагу технічним засобам ведення війни лише тому, що кожна нова могила на Арлінгтонському військовому кладовищі зменшує шанси на переобрання діючих конгресменів, сенаторів і президента. Ну то й що? Чесні бізнесмени намагаються зробити свої товари кращими і дешевшими лише заради власного прибутку, але хіба не виграють від того покупці? Демократія та приватне підприємництво мають ту особливість, що у найкращий спосіб узгоджують різні інтереси. Зрештою, одним із чинників у конфлікті між США і часткою арабського світу є нафта, заради якої американці підтримують Ізраїль і ворогують із Іраком. Пересічних громадян цікавить не геополітика. А ціни на бензин. Проблема полягає у тому, чи можуть Сполучені Штати узгодити свої зовнішні інтереси з інтересами світу у такий органічний спосіб, як вони роблять це стосовно своїх громадян. Перепрошую за розлогу цитату, але той, кому належать ці слова, знає, про що говорить. Йдеться про два протилежних підходи США до своєї зовнішньої політики: «Первый заключается в том, что Америка утверждает собственные ценности, совершенствуя демократию у себя дома, и потому служит маяком для остального человечества; суть же второго сводится к тому, что сами эти ценности накладывают на Америку обязательства бороться за их утверждение во всемирном масштабе (...). Оба направления предполагают в качестве нормального глобальный порядок, базирующийся на демократии, свободе торговли и международном праве. Поскольку подобная система никогда не существовала, ее создание представляется чем-то утопическим. И все же исходивший из-за рубежа скептицизм никогда не замутнял американского идеализма» (Г.Киссинджер, «Дипломатия», Нью-Йорк, 1994; Москва, 1997). Вочевидь, мусимо вважати вересневі події специфічними проявами «скептицизму». Америка мусить змінити свою поведінку, але цивілізований світ зацікавлений, що б вона зберегла політичний ідеалізм. Для цього світ також мусить змінитися. Не «вони, а «ми всі» маємо відреагувати на політичний терор. Я пишаюся тим, що Україна зголосилася надати свій повітряний простір для авіації США, але це аж ніяк не впливає на мою оцінку всього, що пов’язане із зникненням Г.Гонгадзе. Якщо комусь такі паралелі здаються неправомірними, то це можна пояснити лише через брак ідеалів. Саме ідеалів катастрофічно бракує тим, від кого залежить лиха доля сотень тисяч мусульман у Кримському комуністичному заповіднику.

ПОЧАТОК НОВОЇ ЕРИ

Змальовуючи поразку людства у конфлікті з саламандрами, К.Чапек спростив свою задачу, призначивши нам у вороги представників іншого біологічного виду. Але люди воюють між собою. Якщо брати до уваги не екстенсивні показники (кількість країн, що беруть участь у конфлікті, чисельність армій), а історичну сутність подій, то Першу світову війну започаткували хрестоносці. Піклуючись про гроб Господній, вони не лишили поза увагою й земні багатства Близького Сходу. За переділ Землі і земель воювало людство і під час Другої світової війни, започаткованої пострілом боснійського терориста Гаврила Принципа. Зусиллями Гітлера і Сталіна третій світовий конфлікт набув чіткого ідеологічного забарвлення. Захід довго намагався трактувати його у поняттях про крокодила та людожера, але зрештою був змушений почати війну на боці одного із цих малосимпатичних персонажів. Третя світова війна закінчилася не тоді, коли капітулював «третій рейх», а тоді, коли лопнув Радянський Союз. «Холодна» фаза Третьої світової війни визначила все, що маємо сьогодні. А саме: 1) ядерна зброя зробила безперспективним для конфліктуючих сторін фронтальне зіткнення, 2) під ядерними «парасольками» СРСР і США заквітували регіональні конфлікти, учасників яких фінансували і озброювали дві наддержави (кожна – «своїх»), 3) регіональні лідери раніше чи пізніше вийшли (виходять чи вийдуть) із-під упливу своїх колишніх господарів, а їх власна політика є непередбачуваною й провокативною. Погляньмо лише на один клаптик землі під назвою Афганістан: кремлівські маразматики послали туди армію; арабський світ послав туди гроші та бен Ладена; американці послали туди «стінгери» і військових інструкторів для бен Ладена; бен Ладен послав у Чечню братів-ваххабітів, а у США терористів. Тепер Росія і Америка намагаються загнати джина в пляшку, але це не пляшка джину. Четверта світова війна як глобальна система регіональних конфлікті в давно розпочалася. Однією із її особливостей є партизанські методи боротьби на своїй території і тероризм (партизанщина на території суперника). Мусимо бути свідомі, що йдеться не про релігійні чи етнічні протиріччя (араби-мусульмани проти юдеїв чи християн), а про зіткнення мурашиної ідеології (ідеології орди) із принципами ліберальної демократії. Мусимо розуміти, що загони партизан і групи терористів можуть за ефективністю настільки переважати регулярні армії, наскільки ринкова стихія переважає планове господарство. Сумний досвід малоефективної боротьби із розповсюдженням наркотиків свідчить, що цивілізація стоїть перед реальною загрозою, бо дешевий героїн у руках терориста – абсолютна зброя. До речі, кілька днів тому таліби скасували всі обмеження на вирощування опійного маку в Афганістані.