Щойно було оприлюднено списки опозиції, почалися підрахунки й прогнози — хто буде потенційною «тушкою». Щойно з’явився список влади, почали гадати, яка група в ПР програла. Загальний підсумок цих обчислень був таким: потенційно тушкою може стати будь-який бізнесмен у списках опозиції. Щодо партії влади, то інтрига її списку в іншому — він ще не затверджений остаточно. Якось не підкреслюється, що проведено лише перший етап з’їзду Партії регіонів і остаточні списки можуть бути затверджені лише на другому етапі. Коли пройде цей з’їзд і чи відбудеться він взагалі до виборів — невідомо.
Список Об’єднаної опозиції — це вимушений компроміс. Треба було вмістити в 70-80 потенційно прохідних місць максимальну кількість «цінних кадрів». Розмістити тих провінційних бізнесменів і чиновників, хто вирішив, що йти від опозиції часом вигідніше, ніж від влади, і не настільки впевнений у своїх силах, щоб боротися на окрузі. При цьому домовлявся особисто з Яценюком або Турчиновим. Ну і, звісно, поповнив партійну скарбницю — для тих списковиків, у кого є бізнес. Те, що бізнесменів у списку опозиції особливо не «світять» на перших позиціях — плюс. Проте до тих представників бізнесу, які на прохідних місцях, увага особлива. Особливо насторожують, скажімо, такі персонажі, як Руслан Богдан, уже вигнаний із БЮТ за голосування щодо відновлення кучмівської конституції, і який знову опинився у списку. Хто ще може бути потенційними «тушками»? По суті, майже всі, хто має великий бізнес, хто неодноразово міняв фракції і партії, хто був і є чиновником.
Ось одеський бізнесмен Сергій Фаєрмак, на підприємство якого — «Стальканат» — уже приходили рейдери, явно хоче захистити свій бізнес. До того ж він керує штабом опозиції на Одещині (тому, напевно, рейдери й приходили). Дніпропетровські бізнесмени-родичі Андрій Павелко та Леонід Сергієнко близькі до Яценюка, але водночас перебувають у хороших взаєминах із місцевим губернатором Олександром Вілкулом. Один із 200 найбагатших українців Олександр Табалов, власник групи компаній «Формула смаку», теж вважається однією з вірогідних «тушок»... І цей перелік можна продовжувати: у перших семи-восьми десятках набереться з півтора десятка чиновників і бізнесменів. Грошових мішків місцевого значення до парламенту ведуть усі три керівники опозиції: найбільше їх проходить за квотою Яценюка, трохи менше — у Турчинова, найменше — у Гриценка.
Натомість перевірених борців і бійців за свободу Юлії Тимошенко і Юрія Луценка, активних учасників парламентських боїв за часів ратифікації Харківських угод і ухвалення мовного закону відсунуто на далекі позиції. На багатьох із них — Андрію Шкілі, Юрію Гримчаку — «висять» кримінальні справи, тож вони можуть стати новими політв’язнями. І в цьому плані подвійні стандарти списку опозиції незрозумілі, оскільки ще один фігурант кримінальної справи (за напис на Майдані «Юлі — волю» під час новорічного концерту) Андрій Павловський — на цілком прохідному місці.
Звісно, що список не гумовий і є плодом компромісів. Але «хто більше матері-батьківщині цінний»? Виходить, що пан Богдан цінніший за Гримчака, Шкіля, Донія, Стецьківа?
І ось тому прогноз: нинішній список опозиції — може бути останнім, складеним на принципах, багато в чому аналогічних старому. У країні, де влада і бізнес взаємозв’язані безпосередньо, інакше бути й не може. Потенційних «тушок» тут дещо менше, ніж у старому списку, а олігархів всеукраїнських змінили олігархи місцеві. Якщо й вони стануть «тушками», виборець остаточно перестане довіряти лідерам опозиції, і шансів змінити владу, і тим більше прийти 2015 року до президентської влади у її керівників буде небагато.
У будь-якому разі слід відзначити позитивність самого факту єдиного списку опозиції. Замість трьох колон — Турчинова, Яценюка і Гриценка — маємо одну.
Список Партії регіонів — теж плід компромісів, компромісів груп в оточенні Президента. Він, повторимось, не є остаточним. При цьому навряд чи зміниться кардинально. Слід зазначити наявність у ньому чинних міністрів і високих чиновників — та лише деяких. Наприклад, Дмитру Табачнику, Борису Колеснікову, Юрію Бойку недоторканність може знадобитися, якщо в новому парламенті все-таки запанують опозиційні тенденції. Це вселяє надію на відставку того ж Табачника, але зводить його під ковпак недоторканності. Відсутність у списку ПР деяких одіозних персонажів на кшталт Валерія Коновалюка не є знаковою — якість списку від цього абсолютно не змінилась, а в міжвидовій боротьбі хтось повинен був неминуче полягти. Отже, в списках від влади ми жодних позитивних змін не бачимо. Навпаки, працює принцип угрупування — за наявності зовнішньої загрози.
А що у Наталії Королевської і Віталія Кличка? Королевську як опозицію не дуже сприймають. Неважливо, хто є справжнім фінансистом партії — Ахметов чи Фірташ, а може, пул олігархів. Річ не в тім. Королевській не вдалося показати себе як альтернативу. Достатньо лише її нав’язливої реклами, щоб стало зрозуміло — стільки грошей може бути лише у того, хто дружить із владою. Для когось аргументом проти Королевської буде її колишня співпраця з Тимошенко й імідж «Юлі-2». Для когось — факт зради БЮТ у найскрутнішу хвилину, після ув’язнення Тимошенко.
У Віталія Кличка ситуація дещо краща. У списках у нього — солянка з різних політичних таборів, але з упором у певний «націонал-центризм». Проте практично всіх його кандидатів підозрюють у «тушковості». Підкреслюють наявність бізнесменів у його списку. Шукають зв’язки з владою навіть у письменниці Марії Матіос. Загалом підозрюють у найгіршому. Проте шанси у Кличка пройти до парламенту дуже великі — і тільки там ситуація з його кандидатами буде зрозумілою. Тим більше, він уже чесно попередив — його люди голосуватимуть спільно з «Регіонами», коли вважатимуть за потрібне. Це дозволяє виборцям уже зараз визначитись.
Клятви у вірності опозиційному вибору, які вже дали і представники «Батьківщини», і «Удару» нікого ні до чого не зобов’язують. Не варто будувати ілюзії. Поки не буде відновлено імперативність депутатського мандата, поки не повернеться можливість замість «тушок» вводити в парламент нових депутатів, ситуація не зміниться. Нинішня Рада має надто мало можливостей, і урізати повноваження глави держави у нього навряд чи вийде. Добре, якщо Рада буде хоча б не настільки сервільною, як нинішня, і всі закони перестануть ухвалювати за помахом руки Чечетова. Надто строкатою «ковдрою» обіцяє бути наш новий парламент, надто багато ображених і таких, що вимагають урахування своїх інтересів, там накопичиться. І тому боротьба в парламентських стінах має відбутись неабияка — починаючи з крісла спікера і закінчуючи підготовкою до виборів президента 2015 року.
А в цілому можна сказати, що ніколи більше Партія регіонів не матиме такого слухняного парламенту, як нинішній. Навіть конституційна більшість, якщо регіонали її створять, буде ситуативною. Певне оновлення лав і настроїв ми бачимо «вже сьогодні». Що більше нових людей матиме розуміння парламентської роботи, то краще. Ми стоїмо перед дуже великими змінами у житті нашої держави, і зміни ці можуть бути рівно прологом або до корекції (і, нарешті, заміни) нинішньої системи влади, або до фактичної ліквідації нашої незалежності. І те, й інше буде зміною, відповідальність за яку нестимуть і люди, зібрані під куполом Ради.
