Структурна перебудова в США в 80-ті роки, відома як рейганоміка, призвела до бурхливого розвитку наукоємних і високотехнологічних галузей, виділення знань та інформації в самостійний продукт.
У США частка працівників, які безпосередньо виконують виробничі операції, становить менше 10%, у аграрному секторі працює 2,7% сукупної робочої сили, а у видобувній промисловості — 1,4%, (у Німеччині — до 1,1%).
У той же час у інформаційному секторі зайнятість у 1991 р. у США досягла 48,3% і частка цього сектора продовжує збільшуватися. Кабельні мережі охоплюють 80% американських будинків, на 1000 американців припадає 233 комп’ютери. За підсумками 1997 р. — 23% усіх американців віком старше 18 років мали підключений до Інтернету комп’ютер. У Бостоні, Сан-Франциско, Лос-Анжелесі та Нью-Йорку зайнятість у сфері послуг досягла 90% загальної чисельності робочої сили.
В 1996 р. у США на перші місця фондового ринку серед галузей господарства вийшли компанії, що надають фінансові послуги (14,6%) і працюють у сфері медицини (10,7%), тоді як у 1960 р. вони займали останні місця. У той же час у 1996 р. компанії, що здійснюють масове виробництво товарів народного споживання, зайняли останню позицію (2,77%). Із початку 1998 р. федеральний бюджет США став зводитися зі зростаючим профіцитом, що становив $39,1 млрд. у 1998 р. і $54,2 млрд. у 1999 р., спостерігається тенденція зростання профіциту й надалі. Сумарні витрати держбюджету США, що становили 20,1% ВНП у 1997 р., повинні скоротитися до 18,8% у 2003 р., за цього прибутки, що становили в 1997 р. 19,8% ВНП, продовжують швидко зростати, в тому числі з причин, ще до кінця не зрозумілих американським економістам.
У США тільки 6,6% ВНП виготовляється в галузях, регульованих державою.
Масштабне підвищення акцій у 1992—1995 рр. призвело до того, що в США та Великій Британії ставлення ринкової капіталізації компаній, що торгуються на основних біржових майданчиках, до ВНП становило 93 і 120%. Якщо ця тенденція не припиниться, то цей показник у США в 2000 р. перевищить 200%. Цей стрибок цін акцій стався в умовах фактично незмінних відсоткових ставок у США, Великій Британії та Німеччині. Примітно, що це зростання котировок відбувалося на тлі стагнації фондового ринку в країнах, що розвиваються, а також у нових індустріальних країнах Азії. Так, індекс Nikkei знизився більш, ніж удвічі з 1990 до 1998 року проти зростання індексу Доу-Джонса втричі з 1995 до 1999 року.
Спостерігається зростання розриву між балансовою оцінкою високотехнологічних компаній та їх ринковою ціною. Так, «Нетскейп» при фондах у $17 млн. оцінювалася на ринку в $3 млрд. Частка на ринку 500 провідних американських компаній скоротилася до 10% ВНП США, в той же час неухильно зростає роль малих підприємств і венчурних фірм. У середині 90-х обсяг венчурного капіталу зростав на 35-45% на рік і досяг майже $9 млрд. у 1997 р., для його оцінки було запроваджено спеціальні фондові індекси.
Особливо дивні зміни відбуваються в експортній політиці. Так, 50% експорту із США в 1996 р. забезпечувалося компаніями з чисельністю працівників 19 і менше осіб, а компанії з 500 і більше співробітників забезпечували тільки 7% експорту. Малі та середні підприємства забезпечують 65% товарообігу в ЄС.
Відбувається зміна й у інвестиційній активності західних країн. Безприкладний сплеск інвестицій у США та Західну Європу відбувається на тлі різкого скорочення експорту капіталу в Латинську Америку, Азію та Східну Європу. В цей час понад 80% усіх прямих іноземних інвестицій надходять у розвинені країни. Американські інвестиції в ЄС зростають і становлять 50%, тоді як у Японію та нові індустріальні країни Азії падають і становлять 8%, а на частку Мексики припадає 3%. За цього слід врахувати, що США здатні інвестувати в економіку зарубіжних країн понад $100 млрд. щорічно. На торговий обіг між США, Японією та країнами Європи припадає 90% усієї світової торгівлі.
З вищесказаного можна зробити низку висновків:
1. Відбулася криза традиційної індустріальної моделі, лідером якої була Японія, й до кінця 90-х вона відкотилася назад порівняно з 80-ми. Розвинені країни вступили в період деіндустріалізації економіки.
2. Новий продукт — знання та інформація — стає стратегічним товаром. Він може нескінченно тиражуватися без зменшення первинної вартості, що й призводить до багатьох переоцінок економічних показників, зокрема, поняття амортизації, балансової вартості тощо.
3. Інвестиції переорієнтувалися з розширення виробництва на накопичення людського капіталу. Таким чином, може відбуватися зростання економіки при зниженні інвестицій. З інвестиціями в людський капітал пов’язані інвестиції в сферу послуг і в медицину.
4. Реальне багатство постіндустріальних країн відбивається в фінансових показниках, за якими все в меншій мірі стоїть сукупність матеріальних активів, ціна яких буде продовжувати знижуватися, й усе в більшій мірі цінності, втілені в людському чиннику, — так званий людський капітал.
5. Різке зниження енергетичної та сировинної залежності постіндустріальних країн.
6. Сьогодні швидкий і успішний розвиток цілком реальний в умовах відсутності зростання більшості макроекономічних показників.
7. Низька ціна робочої сили в країнах, що розвиваються, стає чинником, який гальмує зростання конкурентоспроможності цих країн і призводить до відтоку людського інтелектуального капіталу з них. У той же час низька ціна робочої сили в цих країнах не компенсує ще більш низьку продуктивність у сфері виробництва товарів індустріального сектора економіки й робить їх неконкурентоспроможними.
8. Основною перешкодою для інвестицій у країни, що розвиваються, є не обмеженість фінансових можливостей інвесторів, а соціально-економічна ситуація в цих країнах і непідготовленість їх до прийняття інвестицій у перспективні галузі розвитку, а також надто низька купівельна спроможність населення цих країн. Так, при середніх зарплатах в Україні $40 на місяць на людину й середньодушовому ВНП $600 (що наближається до відсталих африканських країн) може існувати лише такий мікроскопічний ринок, що для американських інвесторів він подібний турботі слона про мурашку. Підтримка України здійснюється лише з політичних мотивів, а американська допомога в $199 млн. фактично дорівнює емісійному доходу США від доларів, що мають обіг в Україні.
9. В західних країнах зростає розуміння відносної безперспективності ринків країн, що розвиваються.
10. Звичайний показник продуктивності застарів, оскільки він не враховує ефективності сфери послуг і сфер інформаційних технологій. Технологічний прогрес у США набув самопідтримуючого й самодостатнього характеру, що не можуть відобразити традиційні економічні показники. Методика визначення показника продуктивності непридатна щодо інтелектуальної праці. Так, інвестиції в інформаційні технології в банківській сфері зростали в США з темпом у 27,9%, а приріст продуктивності не перевершував 0,1% на рік. А в охороні здоров’я зростання інвестицій на 9,3% на рік супроводжувалося спадом продуктивності на 1,3%.
11. Зниження інтересу постіндустріальних країн до масово вироблюваних споживчих товарів.
12. Цілком реальне в умовах постіндустріального суспільства зниження цін в умовах зростання економіки. АНАЛІЗ ПРОЕКТУ ПОСЛАННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
З урахуванням сказаного проаналізуємо проект послання Президента України до Верховної Ради в 2000 р. Розглянутим вище постіндустріальним тенденціям у проекті приділено дуже велику увагу. Так, на першому місці серед стратегічних пріоритетів на 2000—2004 рр. стоїть розвиток «інтелектуального потенціалу нації та науково-технологічні інновації, застосування яких істотно змінює обсяги та якість виробництва й споживання». В проекті підкреслюється, що потрібно створити «ефективну систему захисту інтелектуальної власності».
У проекті дано детальний аналіз того науково-технічного потенціалу, яким володіє Україна, й намічено перспективні галузі розвитку, зокрема, крім добре відомих, таких, як авіація, космос, танкобудування тощо, особливо виділені біотехнологія, матеріалознавство, технології в галузі інформатики, телекомунікацій та зв’язку. Вказано, що увага уряду повинна бути сконцентрована на «інтеграції в глобальну інформаційну структуру, на забезпеченні участі України в міжнародних проектах будівництва трансєвропейських волоконно-оптичних ліній зв’язку тощо». Також зазначається необхідність формування транспортно-комунікаційної мережі, створення галузевих і регіональних центрів трансферу високих технологій, що надзвичайно актуально для нашої країни.
У сфері послуг головна увага приділяється розвитку фінансових послуг — галузі, розвиток якої явно не відповідає вимозі часу й потребує глибокого реформування.
В проекті говориться: «НБУ та уряду необхідно реалізувати комплексну програму оздоровлення й зміцнення банківської системи, посилити її надійність, підвищити рівень капіталізації банків, всебічний розвиток спеціалізованих банківських, у т.ч. іпотечних установ, фінансово-інвестиційних інститутів». Також необхідно створити «Державний банк реконструкції та розвитку» й «забезпечити всебічний розвиток системи лізингу». Звертається увага й на «активне сприяння розвитку венчурного бізнесу як одного з найважливіших елементів інноваційної системи».
У проекті послання зазначається, що подальше прискорення темпів економічного зростання може здійснюватися на власній інвестиційній базі і «в основному на достатній ринковій основі». Це можливо лише на підставі стимулювання внутрішньої інвестиційної активності, що неможливо в разі низької вартості робочої сили. Економіка, що базується на низькій вартості робочої сили, не тільки втратила стимулюючу функцію, а й «не стимулює процес накопичення, якісне відновлення людського капіталу», зазначається в проекті. Тому необхідна «активна політика випереджувального зростання вартості робочої сили».
Таким чином, ми бачимо, що основні тенденції постіндустріального суспільства знаходять безпосереднє відображення в проекті, що пропонується.
Водночас викликають здивування розрахунки економічних радників, які брали участь у підготовці проекту і як цілі задають у 2000—2004 рр. зростання реальних доходів населення в 1,3-1,4 раза, що прямо суперечить основним положенням проекту. При середній зарплаті на цей час близько $40 на місяць таке зростання навряд чи дозволить вирішити завдання «підвищення купівельної спроможності населення, зробити доступними задоволення його життєвих потреб».
Викликають здивування й індикативні цифри зростання ВВП на I етапі: 2000 року — на 2% і 2001 р. — на 4%. Та на II етапі (2002—2004 рр.) — зростання в середньому на 6,5%.
І ось чому. Зараз середньодушовий ВВП в Україні становить менше за $600. А на 2000 рік у бюджеті передбачено середньодушовий ВВП $520, що вже можна порівняти з рівнем відсталих африканських країн, і що об’єктивно перетворює Україну на відсталу резервацію в порівнянні з її сусідами. В Росії — близько $1500, в Польщі — понад $3000, а в розвинених країнах знаходиться в межах $20-30 тисяч. З такими темпами зростання, що плануються, до 2004 року Україна матиме середньодушовий ВВП — $650 (рахуючи від $520 у проекті бюджету на 2000 рік), у той же час треба врахувати, що у вказаних країнах цей показник також зростає, причому в багатьох вельми динамічно й стійко.
Так, Росія вже має зростання ВВП у 2% за результатами 1999 р., і її економіка набирає обертів. Так, у січні, за заявою Починка, Росія зібрала 400 млрд. руб. податків ($13,8 млрд.), перевищивши план на 30%. Порівняйте з Україною — близько $250 млн. у січні (при населенні всього лише втричі меншому, ніж у Росії), за існуючої монетарної й економічної політики вона більше дати й не може. Польща давно має стійких 5% зростання ВВП на рік. У США досягли 5,8% на рік. В Україні ж у бюджеті на 2000 рік урядом закладено цифру 0,5% — ще меншу, ніж у проекті послання. Причому ця цифра спирається на гривню, яка знецінюється швидше за інфляцію.
Я весь час ставлю собі запитання, а чи цікавляться взагалі розробники українських програм і бюджетів подіями й процесами, що відбуваються за межами України? Чи ці програми й бюджети — квінтесенція нашого хуторянського способу мислення — головне, щоб собі подобалося.
Забезпечення таких показників призведе до того, що Україна до 2004 року буде остаточно викинутою за межі розвитку цивілізації й буде абсолютно не цікавою як об’єкт уваги західним інвесторам і не тільки їм. Тому що до 2004 року за таких показників розвитку внутрішній ринок України з точки зору західного інвестора практично зникне, оскільки вже зараз бізнес-проекти на суму меншу за $100 млн. вони практично не розглядають. Інтерес до нього збережеться тільки з боку інвесторів екзотичних островів Тихого океану. Залишається тільки здогадуватися, звідки на цих островах знають про Україну.
Щоб оцінити скромні розміри цього ринку, можна навести такий приклад. ВВП України в перерахунку на долари США планується в бюджеті на 2000 рік в обсязі близько $26 тис., у той час як, наприклад, у Нідерландах, невеликій європейській країні, ВВП уже перевищив $300 тис. Більш того, країну остаточно залишать вцілілі інтелектуальні кадри, і до 2004 року вона як країна може перестати існувати і або приєднається до Росії (при номінальному суверенітеті), або розпадеться на дві частини: Лівобережна відійде за борги до Росії, а Західна Україна поглинеться Польщею. Це, звісно, за того випадку, якщо події не почнуть розвиватися за болгарським сценарієм.
Для того, щоб Україна не опинилася за узбіччям цивілізації, необхідно кардинально переглянути багато які речі, що відбуваються в країні, оскільки можливостей для розвитку тут ще зберігається безліч, особливо доки Україна не розгубила зовсім головну цінність постіндустріального суспільства — людський капітал.
Як зазначає В. Іноземцев: «Країни, які прагнуть увійти в постіндустріальне співтовариство, доти не вступлять у заповітне коло, доки не стануть розвиватися на власній базі, доки не створять нові технологічні рішення й розробки, доки не виховають працівників постіндустріального типу, які є носіями постекономічних цінностей».
На мій погляд, 2000 року необхідно, по-перше, не допустити скорочення середньодушового ВВП і, по-друге, присвятити увагу розробці взаємопов’язаної системи законів і забезпечити за 2001—2002 роки зростання ВВП у 2,5-3 рази, довівши його до середньодушового в $1500, що цілком реально.
А з 2003 року Україна зобов’язана вийти на 10-12% щорічного зростання.
Така реформа ще не дозволить Україні ввійти в постіндустріальне суспільство, але збереже їй принаймні стартові можливості, тобто перебування на сходинці вагона, що йде в майбутнє.
Для цього передусім потрібно приділити увагу наступним чинникам:
1. Розробити заходи щодо активного залучення власності в грошовий обіг. Забезпечити активний розвиток внутрішнього ринку.
2. Провести кардинальну реформу грошового обігу країни з паралельним створенням, як зазначалося в проекті, фінансової системи, що ефективно діє, і радикально змінити інвестиційний клімат.
3. Провести, як вказувалося в проекті, інвентаризацію виробництв і держвласності України й розробити заходи щодо стимулювання перспективних напрямів і рішучого згортання високозатратних виробництв індустріальної епохи, що відживають. Іншими словами, треба забезпечити ліквідацію малоефективних виробництв.
4. Провести податкову реформу з урахуванням вимог постіндустріального суспільства, а не індустріального, як зараз планується. І передусім за рахунок ренти і податку на імпорт енергоносіїв.
5. Розробити програму з підвищення довіри з боку населення до діяльності держави, що дозволить залучити величезне внутрішнє джерело інвестування, яке зберігається у валюті, що є в населення, за рахунок чого США отримують сеньйораж у розмірі від $200 до $500 млн. на рік.
6. Забезпечити залучення іноземних джерел фінансування до високоприбуткових галузей, котрі не вимагають великих капіталовкладень і мають швидку віддачу, зокрема в туризм.
7. Забезпечити прискорену реформу й розвиток охорони здоров’я як одне з найважливіших джерел збереження й підвищення ефективності людського капіталу.
8. Забезпечити, як зазначалося в проекті, всебічну підтримку малого бізнесу, особливо венчурного, але не такими методами, як зараз зроблено з єдиним 10-відсотковим податком, коли триразово стягується ПДВ. Перший раз — коли мале підприємство закуповує продукцію, вдруге — коли платить 10-відсотковий податок (4% — враховує ПДВ) і втретє — коли здійснює продаж своєї продукції через магазини, які платять 20% ПДВ з усієї суми продажу, включаючи вже оплачений ПДВ. Таким хитрим кульбітом ПДВ у вартості товару зростає від 25% до 35%. А за дворазового передавання продукції, наприклад, як вузол у готовому виробі, ПДВ становитиме 50%. З такою підтримкою можна розвалити все, що ще хоч якось працює.
На закінчення хотілося б зазначити, що якщо ставити мету — 5-6% зростання ВВП за такої глибини падіння економіки, такого масштабного виведення власності з обігу, котре спостерігалося протягом останнього десятиріччя в Україні, і такій розладнаній грошовій системі, то ми, як говорить психологія, отримаємо щонайбільше 2-3%.
Причини цього падіння багато в чому є не об’єктивними, а суб’єктивними, й пов’язані не тільки з менеджментом на рівні 70-х років, а передусім з інтелектуальним забезпеченням реформ соціалістичними економістами, які сформувалися на соціалістичній економіці 70-х — початку 80-х років, формально використали відживаючі схеми західного індустріального суспільства і через це чомусь набули репутації реформаторів. Треба орієнтуватися на цілком інші цифри й виходити з мінімально-критичної цифри середньодушового ВНП, еквівалентної $1500 і, вже виходячи з цієї цифри, шукати методи, кошти, нестандартні схеми щодо її забезпечення протягом декількох років, тим більше, що за розумного підходу й тих потенційних можливостей, які ще
існують в Україні, ми ще можемо залишитися в цивілізації. А такі методи і схеми існують. Позитивний досвід тих країн, які зуміли свого часу вийти з кризи, зокрема США, Німеччина, Японія, Китай, Чилі, показує, що при глибокому падінні й подальшій розумній і сміливій економічній політиці завжди спостерігалися величезні цифри зростання ВВП. Вони починають різко гальмуватися, коли душовий дохід ВВП досягає 15—20% рівня найрозвиненіших країн, оскільки тоді потрібно запроваджувати інші технології забезпечення зростання, що вимагають інших підходів, вищої кваліфікації фахівців та іншого рівня бізнес-середовища.
І ще одне зауваження щодо проекту послання Президента. В ньому явно не вистачає розділу, де було б показано порівняльні параметри розвитку України на тлі інших країн, зокрема Росії, країн Західної Європи і США. Щоб ми могли знати, в якому місці світової цивілізації ми знаходимося, і де будемо знаходитися через 5 років.
Крім того, потрібно запровадити критерії оцінки ефективності реформ і індикативні показники, розписані по розділах і роках. Щоб була можливість моніторингу програми як з боку керівництва країни, так і з боку її громадян. Тоді є шанс, що цей проект стане не тільки черговим базовим документом України, а й втілитися в життя, що значно важливіше, ніж красиво написана, але невиконана програма, яких наше населення бачило на своєму віку чимало, починаючи від знаменитої хрущовської.
