Напередодні виборів округи в країні вже «освоюються» потенційними народними обранцями. Причому в деяких округах альтернативним кандидатам висуватися важко — вони давно освоєні й засіяні заздалегідь визначеним переможцем. Класичний приклад такого округу — Новоград-Волинський на Житомирщині, рідний округ спікера Верховної Ради Володимира Литвина. Він їздить туди із завидною регулярністю, використовуючи бюджетні кошти.
За інформацією «Української правди», отриманої з цілком офіційних джерел, 2011 року спікер побував у рідному окрузі 12 разів. І все — за державний рахунок. Офіційно це зветься «робочими поїздками». Супроводжує спікера фактично персональний журналістський пул, яким є працівники видання «Голос України» — парламентської газети. Репортажі в незабутньому стилі «Леонід Ілліч на зустрічі з трудящими» з’являються після кожного такого візиту й на парламентському сайті. Усе надто очевидно й неприкрито: спікер використовує адмінресурс для роботи в своєму окрузі, маючи намір зберегти парламентську недоторканність і в наступному, непростому, скликанні парламенту.
Володимир Литвин розпочав свої «робочі поїздки» задовго до офіційного початку передвиборної кампанії, й навіть до ухвалення закону про вибори. Кому-кому, а йому точно було відомо про повернення мажоритарки, тож у другій половині 2011-го він до рідного округу почав навідуватися дедалі частіше. Цього року спікер знову роздавав дарунки — від імені Фонду «Майбутнє Полісся», яким керує його син Іван. Звісно, Литвин не зізнається, що їздить задаровувати своїх виборців за казенний рахунок, і не вважає часті вояжі до округу зловживанням.
«Я вважаю, що це не зловживання обов’язками, а те, що ми повертаємо ті борги, які раніше недоотримали наші люди. Я розумію, що тим, що я відбувся, я завдячую цій землі й людям, які на ній живуть», — заявляє Литвин. Що ж, нечесність спікера, так само як і його вміння чути, звідки вітер віє, відомі давно.
Достатньо історії 12-річної давнини, коли Литвин виявився замішаним у справі Гонгадзе. Його неодноразово називали винуватцем загибелі журналіста. Але непотоплюваний спікер виявився потрібним не країні, а її першим особам. Був потрібен Кучмі, знадобився Ющенку й Тимошенко, а тепер незамінний для Януковича. Без нього, без його чуткого керівництва парламентом і мало не особистого прикладу політичної принциповості не могло б відбутися переформатування Верховної Ради на початку 2010 року — а саме з цієї миті — з масової появи «тушок» — ведеться відлік згортання парламентської демократії в Україні.
Варто згадати й те, як Народна партія Литвина 28 січня 2010 року взяла найактивнішу участь у відставці міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Це було між двома турами президентських виборів, і поведінка спікера одразу підказала країні та політеліті, куди вітер віє у найвищих ешелонах влади. Литвин був, по суті, першим, хто перебіг на сторону Януковича ще до його обрання президентом. За що й був залишений на чолі Верховної Ради, ставши безпосереднім співучасником перетворення законодавчого органу на «хор імені Чечетова».
А можна зануритися ще глибше й подивитися, як нинішній спікер не гребував займатися відвертим плагіатом, переписуючи статті іноземних авторів. 2002-го виявилося, що стаття «Громадянське суспільство: міфи та реальність» геть переписана в американського політолога Томаса Карозерса. 2006 року він переписав і ще одну книжку — «Історію України», що виявилася компіляцією праць низки українських істориків.
І ця людина, як говориться у відомому анекдоті, «забороняє нам колупатися в носі». Між іншим, він обходитиметься платникам податків недешево, навіть якщо його не оберуть у рідному окрузі. Річ у тім, що найдемократичніший президент України Віктор Ющенко ще 2006 року дарував Литвину небачену кількість пільг. Відтоді в нього є в довічному користуванні маєток у Кончі-Заспі, довічне утримання у вигляді зарплати спікера, 50%-ва знижка на оплату комунальних послуг і телефонного зв’язку, безкоштовне медичне й курортне обслуговування. То чи потрібен країні Литвин за такі кошти?
Журналіст «Української правди» Сергій Лещенко двічі за допомогою конкретних прикладів звинуватив нинішнього спікера у використанні адмінресурсу на потребу власної виборчої кампанії. До речі, яка офіційно-то ще й не стартувала. І як не дивно на лукавство глави парламенту практично не відгукнулися журналісти. Але це ще півбіди. Гірше те, що немає реакції від опозиції. Здавалося б, саме вона в першу чергу має бути зацікавлена в критиці Литвина, можливо, навіть вимагаючи його відставки.
Хоча одна заява таки прозвучало. Лідер «Фронту Змін» Арсеній Яценюк звинуватив Литвина у фінансуванні своїх виборів за бюджетні кошти. «У бюджеті наступного року (2012-го. — Авт.) На округ, де Литвин піде депутатом, виділено 65 мільйонів гривень. Це фінансування виборчої кампанії за рахунок коштів платників податків. Тепер зрозуміло, чому так було прийнято бюджет на наступний рік — без обговорень. У 2011 році Литвин домігся для своїх виборців виділення 20 мільйонів гривень», — сказав Яценюк.
Правду кажучи, парламентаріям слід було б зняти депутатську недоторканність з Литвина й прояснити багато моментів з його біографії, почавши зі справи того ж Гонгадзе ...
Для опозиції це чудовий привід продемонструвати позицію й відреагувати на зловживання державною посадою. Чому немає реакції?
КОМЕНТАРI
«ЗА РОЗТРАТУ ДЕРЖАВНИХ КОШТІВ ЗАКОНОДАВСТВО, ЗОКРЕМА, ПЕРЕДБАЧАЄ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ»
Володимир КАРПУК, народний депутат від «Нашої України»:
— Дванадцять поїздок голови Верховної Ради України Володимира Литвина до Новоград-Волинського виборчого округу Житомирської обл. 2011 року та вже дві в поточному не залишають сумнівів, що всі ці поїздки є суто передвиборними, хоча формально й закамуфльовані під робочі. Це неповага до гідності виборця й ознака того, що в країні процвітає політична корупція. Маючи нульовий рейтинг, спікер парламенту намагається за будь-яку ціну, в тому числі й за рахунок політичного підкупу, залишитися в політиці. Ні для кого не секрет, що цього року в державному бюджеті виділено 75 мільйонів на виборчий округ Литвина. Виділені додаткові кошти й на округи, де балотуватимуться інші представники його фракції. Думаю, що відмова апарату Верховної Ради України у відповіді на запит ЗМІ повідомити кошторис цих поїздок свідчить про бажання приховати від громадськості масштаб витрат коштів платників податків, які високопосадовий чиновник використовує у власних передвиборних цілях. Впевнений, що ці факти не залишаться поза увагою правоохоронних органів якщо не зараз, то після зміни влади точно. За зловживання службовим становищем та розтрату державних коштів чинне законодавство передбачає як позбавлення волі, так і відшкодування завданих державі збитків та заборону обіймати керівні посади в органах державної влади.
«...ЄДИНА НАДІЯ — НА АДМІНРЕСУРС»
Володимир КУРЕННИЙ, заступник голови ЦВК партії «УДАР»:
— На жаль, практика використання службового становища для українського вищого істеблішменту не нова. Якщо посада — це найприбутковіший бізнес в нашій країні, то бюджет — це для високопосадовців така собі велика халява... Слід зазначити, що спікер ВР в даному випадку — лише один з епізодів. Він таким чином вирішує питання своєї почесної пенсії в парламенті наступного скликання. Більш системно використовує бюджетні кошти, перш за все, Партія регіонів та її лідери. От дивіться: багато губернаторів очолюють обласні осередки ПР та фактично кожного дня за рахунок бюджету та робочого часу їздять містами та селами й розповідають людям, що життя «покращилося вже сьогодні»... Так само відбувається в столиці. Наприклад, йде дискусія навколо Клюєва — як же ж він буде очолювати штаб ПР? Нібито він неформально буде керувати процесом... Але ж це порушення Конституції та законодавства! Нехай звільняється з РНБО та керує партійним проектом. Все це є наша совкова традиція, яку треба ламати. В Німеччині президент пішов у відставку за пільговий кредит на будинок площею 200 квадратних метрів! Та в наших чиновників тільки хороми для прислуги такої площі!
Прогнозую, що з часом використання адмінресурсу буде ще більш нахабним — бо з виборцем у влади якось не склалося, отже, єдина надія — на адмінресурс. Протидія цьому — єдність опозиції та структур громадянського суспільства, а також активна позиція суспільства як такого.
