В опитуванні «Дня» (8.04.99) постійний представник Президента в парламенті Роман Безсмертний найсильнішим аргументом за повторне обрання Леоніда Кучми назвав неприпустимість повернення назад і підкреслив, що первинне накопичення й перерозподіл власності відбуватиметься в будь- якому разі. Найсильніший аргумент проти — це соціальна забезпеченість широких верств населення (тут, мабуть, помилка: має йтися про соціальну незабезпеченість). «Ми вважали, — говорить він, — що керівники забезпечать нам усе. А вони такі ж люди, як і ми».
Стоп. Це ж міркування не малограмотного чоловіка, а високої посадової особи. Він же повинен знати й розуміти, що різниця між керівником і робітником полягає в тому, що перший володіє реальною владою над фінансами й робітниками, а другий — тільки над своїми руками.
Можна, звісно, говорити про 32 тисячі приватизованих підприємств, про право на зміщення непридатного керівника, про рабську психологію робітників і службовців, які терплять таких керівників навіть тоді, коли їх виганяють за ворота підприємства, щоб швидше заволодіти їхньою власністю. Все це має місце.
Але Мойсей водив свій народ Синайською пустелею сорок років, поки не помер останній раб. А тут, як ударом сокири, розвалили економіку й суспільство на користь самим собі й наближеним адептам. Чи варто дивуватися тому, що ці люди, використавши наявну в них владу, стали будь-якими шляхами, включаючи незаконні й не узаконені, швидко перерозподіляти власність у своїх особистих інтересах.
Перерозподіл багатства — це завжди війна. Раніше вона повсякчас відбувалася за допомогою зброї. Сьогодні таке спостерігається тільки в деяких країнах Африки. На всіх інших континентах у цей час війна набула позиційного характеру протистояння учасників вільного ринку товарів і капіталів. При цьому поняття свободи ринкового протистояння вельми умовне, про що свідчить недавня «бананова» війна між європейськими країнами та США.
Це й не дивно тому, що добробут і соціальний спокій у розвинених країнах і країнах, що розвиваються, є запорукою стабільності суспільства, держави і, нарешті, самої влади. Досвід соціальних потрясінь і воєн XX століття служить грізним попередженням нинішнім і подальшим поколінням влади країн, які постраждали від них.
Суспільний розвиток у різних країнах відбувається нерівномірно. Ось чому, коли після періоду провалених «великого ривка», «культурної революції» та інших дрібніших кампаній, що відбувалися під керівництвом голови КПК Мао Цзедуна, настав період протверезіння, мудрі китайський народ і його уряд визнали правоту свого ж філософа Ден Сяопіна.
Починаючи з останньої чверті минаючого століття, економіка та суспільство Китаю почали свою попервах вельми обережну, але послідовну транс формацію. Без «великих ривків», поступово почав створюватися новий для комуністичного Китаю спосіб виробництва — капіталістичний. Спочатку це торкнулося дрібної торгівлі й ремесел, потім — невеликих підприємств. Пізніше стали притягуватися іноземні інвестиції й позики, що досягли сьогодні 45 мільярдів доларів на рік.
Мудрі китайці розуміли, що поїзд може зрушити з місця тільки повільно, поступово набираючи оберти. Спроба ривком досягнути максимальної швидкості призведе до краху. І вони не помилилися в своїй (а вірніше сказати, загальнолюдській) філософії буття. Невдовзі китайська економіка досягла одного з найвищих у світі показників виробничого розвитку, що стійко перебуває на позначці 10%. Навіть у період великого стихійного лиха річний темп зростання економіки становив 7,8%.
Повернімося до початкової точки зору Романа Безсмертного. Будучи високопосадовим чиновником, він висловлює думку не тільки свою, а головним чином, свого безпосереднього керівника, котрий є найвищою посадовою особою в країні. Іншої думки у Романа Безсмертного й бути не може доти, поки він займає свою нинішню посаду, оскільки інакше він просто втратить її.
Висловлюючи свою думку, Роман Безсмертний озвучує думку Президента про те, що повернення назад не буде, а перерозподіл власності відбуватиметься в будь-якому разі. Це два принципових моменти, в які відбувається підміна одних понять іншими.
Наприклад, повернення назад. У своїх численних виступах Леонід Кучма часто вимовляє ці слова. Слухач повинен розуміти їх, як повернення в комуністичне минуле. Всі вже звикли до риторики Президента, але ще не забули ті часи, коли була робота, своєчасна виплата зарплати, соціальний захист. Про це минуле не тільки не забули, а й мріють про повернення туди. І тут надії більшості народу й політика Президента розходяться врізнобіч.
Наступне питання — перерозподіл власності. За словами представника Президента, він все одно відбуватиметься. Адже те, що сталося й відбувається — це ж не перерозподіл багатства внаслідок конкурентної боротьби, що приводить не тільки до збагачення окремих людей, а й до збагачення країни загалом і підвищення добробуту всіх інших її громадян. Це — натуральне грабування, коли країна і більшість її населення стають усе злиденнішими. У цьому криється друга підміна понять.
Критерій істини — практика. Останні десять років у Китаї відсутні вияви соціальної напруженості, а вказаний вище результат економічного розвитку вражає своїм повним збігом з філософією поступової трансформації економіки й суспільства.
В Україні зростаючі вияви соціальної напруженості, безперервний спад економічних показників (стагнація, що наближається до краху), відображені численними результатами соціологічних досліджень, з неспростовною переконливістю доводять неприйняття більшістю політичного та економічного курсу, що проводиться в країні. Ось чому Роман Безсмертний ніколи не зрозуміє китайця, а китаєць — його.
