Спостерігаючи за ходом політичних процесів у нашій державі, небайдужий громадянин мимоволі замислюється над масштабами політичної кризи, що охопила всі гілки влади. Зараз немає жодної гілки влади, яка б строго відповідала нормам Конституції України. Президента ми обирали в не передбаченому нормами закону третьому турі, уряд виконує свої обов’язки з порушенням конституційних норм, поскільки відповідно до Статті 83 Конституції коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури прем’єр-міністра України, а також відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур до складу кабінету Міністрів України. Конституція України однозначно визначає, що внесення кандидатур прем’єр-міністра та членів уряду це не бажання коаліції, а її обов’язок. Причому в цій же статті зазначено, що коаліція формується протягом одного місяця або з дня відкриття першого засідання Верховної Ради або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді. Всі ми пам’ятаємо, коли коаліція розвалилася, було оголошено про створення нової коаліції, а подання кандидатури прем’єра і членів уряду не було. Таким чином уряд діє із порушенням передбаченого нормами Конституції порядку його призначення. А про Верховну Раду мені навіть соромно говорити, тому що це вищий законодавчий орган моєї держави, який постійно займається антиконституційною діяльністю. По-перше, відповідно до статті 90 Конституції України Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради, оскільки у Верховній Раді не сформовано коаліції депутатських фракцій відповідно до статті 83 Конституції, в якій чітко зазначено, що до складу коаліції входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Так як могло статися, що більшості у складі немає, а доктор історичних наук оголошує про її створення? Особисто я як громадянин України розцінюю це як узурпацію влади антиконституційним способом. По-друге, практично всі рішення, які приймає український парламент фактично є антиконституційними, бо приймаються депутатами-багатоверстатниками. Відповідно до статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними... якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення, чи набрання ними чинності. Відповідно до статті 84 Конституції України рішення Верховної Ради приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто. Тобто всі рішення, наштамповані депутатами-багатоверстатниками, гарант дотримання Конституції, мав би повертати до парламенту або направляти до Конституційного Суду як антиконституційні.
Що можна чекати пересічному громадянину від влади, одні представники якої сидять у високих державних кріслах з порушенням передбачених нормами Конституції процедур, інші — за скороченою процедурою штампують закони з порушенням вимог Конституції і не несуть за це жодної відповідальності? Представники такої влади діють не як влада великої незалежної європейської країни, а як «тимчасовики», яким багата країна дісталася на розграбування, а особливо під час всесвітньої економічної кризи, на яку намагаються списати всі наслідки діяльності високопосадовців.
Чому уряди інших країн для подолання наслідків кризи зменшують податкове навантаження на своїх громадян, а улюблений антикризовий захід українських урядовців — збільшення податків, причому не на декілька відсотків, а в рази. Особисто я вже звик, що як тільки уряд починає говорити про необхідність прийняття чергових антикризових заходів, то треба чекати чергового підвищення податку в три рази, ця цифра чомусь найбільш популярна у урядовців. Як це зрозуміти? В усьому світі для подолання кризи зменшують ставки по кредитам, зменшують податки, намагаються збільшити купівельну спроможність громадян, у нас все відбувається строго навпаки. Банківські кредити під 30 відсотків, кошти на рефінансування для спекуляцій на валютному ринку, все що хоч трохи рухається уряд намагається придушити, а представники підприємств із парламентської трибуни з тривогою повідомляють, що реалізація продукції зменшилася у п’ять разів, на складах підприємства двомісячний запас продукції. Як же громадянин зможе купити український холодильник, причому сучасного, якісного, якщо все що не зміг відібрати у громадянина уряд і парламентарі через податки, під гаслом боротьби за безпеку громадян, відбирає на дорозі озброєний «Візиром» ДАІшник. Причому. Якщо раніше послуга сержанта Петренка (прізвище вигадане, будь-які збіги випадкові), що ховався із радаром у кущах, коштувала водієві десять гривень, то зараз послуга єфрейтора Луценка (прізвище вигадане, будь-які збіги випадкові), що дрімає біля «Візира» на узбіччі дороги у власному авто, не тільки коштує водіям сотні гривень, але й створює водіям і пасажирам загрозу безпеці та життю. Раніше ДАІшник зупиняв порушника, а зараз взагалі не звертає на шибайголів уваги (а це може бути водій у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння), головне — сфотографувати, а далі хоч трава не рости — нехай летить, створюючи загрозу життю своєму й оточуючих. Я навів цей приклад тому, що він найбільш наочно демонструє мораль, а точніше аморальність, нинішньої влади — все забрати, а потім поділити. Виникає логічне питання, який смисл все забирати, щоб потім розподіляти? Саме в цьому і полягає суть: забирають у всіх, а ділять між своїми. Ви ніколи не замислювалися над тим, чому народні депутати колонами переходять у міністерства й відомства? Адже народний депутат прирівнюється до державного службовця найвищого — першого — рангу, і таку любов до міністерських посад можна пояснити, на мій погляд, прямим доступом до держбюджетних міністерських коштів. А оскільки безвідповідальність політиків і чиновників є однією з головних ознак нинішньої української влади, країна семимильними кроками прямує в напрямку бананових республік, де одиниці потопають в розкоші, а всі інші убожіють. Це створює небезпеку територіальній цілісності й незалежності держави: бананова республіка в центрі Європи з багатими чорноземами, природними ресурсами, буде поділена між окремими кланами, які згодом потраплять під вплив окремих держав, що приведе до занепаду та розколу країни. Поділ країни на зони впливу вже відбувається, достатньо звернути увагу на те, з якою наполегливістю державі намагаються дати кредити для погашення боргів окремих суб’єктів підприємницької діяльності, що переводить корпоративний борг в державний. Поділ громадян на своїх і чужих став улюбленою політтехнологією на будь-яких виборах. Таким чином маємо наявними економічні і політичні передумови для розколу. А влада замість протидії негативним процесам, навпаки підігріває ситуацію, намагаючись її використати у власних вузькополітичних, корпоративних інтересах.
Як подолати таку ситуацію і вивести країну в напрямку цивілізованого, демократичного розвитку, що забезпечить громадянам України європейський рівень життя і демократичних свобод?
Деякі політичні сили й окремі політики пропонують ухвалити нову Конституцію. На мій погляд це тупиковий напрямок, який не дасть позитивних результатів. Яка різниця, що буде записано в Основному Законі, якщо його ніхто не збирається виконувати? Тому, перш за все, необхідно провести перезавантаження всіх гілок влади відповідно до чинної Конституції. Всі ми пам’ятаємо як 2004 року почали в пакеті топтатися по Конституції, тому Конституційний Суд має всі підстави відмінити політичну реформу, що порушує права громадян обирати й бути обраними. Загальновідомо, що для виходу з глухого кута, необхідно повернутися туди, де він починається. Тому для виходу з політичної безвиході необхідно провести вибори всіх гілок влади за нормами, що діяли до політреформи.
Політреформа фактично відсторонила народ від впливу на владу і заклала міцний фундамент для аморальної, безвідповідальної влади.
Після перезавантаження, до чинної Конституції з дотриманням усіх її норм необхідно внести зовсім небагато точкових змін, які кардинально змінять владу й ставлення народу до влади.
Може бути в країні відповідальна влада, якщо відповідно до статті 80 Конституції народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування у парламенті? Ні, не може. Тому, поряд зі скасуванням депутатської недоторканості, необхідно внести зміни, за якими депутат несе юридичну відповідальність за результати голосування. Вищий законодавчий орган держави приймає рішення від якого залежить доля мільйонів громадян всієї держави, а ті, хто приймає такі рішення, не несуть за це жодної юридичної відповідальності. Це ж абсурд. І друге доповнення має стосуватися статті 81 Конституції, в яку доцільно ввести норму, що повноваження народного депутата припиняються Конституційним Судом у разі порушення депутатом Конституції. Віддав свою карточку товаришеві, або проголосував за «того парня», а Президент вніс подання, Конституційний Суд задовольнив подання — звільняй парламентське крісло. За таких змін будуть створені умови, за яких до парламенту будуть іти не грошові мішки з секретарками, водіями та масажистками, а фахівці, котрі можуть приймати юридично бездоганні рішення і відповідати за результати своєї роботи. Такі зміни створять умови для формування відповідальної законодавчої гілки влади.
У 2004 році під керівництвом тодішнього глави парламенту було прийнято політ реформу — проштовхнули неконституційний третій тур, у результаті всі ці роки країну лихоманить, закляті «друзі» ніяк не можуть поділити місце біля державного корита, а спікер знову біля керма. Арсеній Яценюк намагався хоч трохи призвати нардепів до порядку — змусити виконувати свій конституційний обов’язок і голосувати в залі особисто. Не сподобалося, і зараз кріпосними депутатами-багатоверстатниками знову керує досвідчений, перевірений ком парт-номенклатурний кадр, а в парламентській залі Конституція поступилася місцем революційній доцільності, високопосадовці так прилипають до своїх крісел, що винести їх зі владних кабінетів можна лише з кріслом. Для того, щоб у високі державні крісла сідали не ті хто хоче а ті хто може керувати державою мають широко застосовуватися норми закону про діяльність або бездіяльність, що мають серйозні наслідки, а за роки незалежності жоден високопосадовець не поніс покарання за свої рішення.
Вивести країну на шлях цивілізованого розвитку можливо тільки через повне перезавантаження влади. Час аморальної, безвідповідальної влади має завершитися, і їй на зміну мають прийти професіонали з державним рівнем мислення і прийняття рішень.
