Що ближчими стають парламентські вибори-2012, то більший відсоток людей відмовляється голосувати. Згідно з даними опитування Центру Разумкова, 55% електорату не вирішило, чи прийдуть вони віддати свій голос. Байдужі до обрання влади аргументують свою позицію відсутністю кандидатів чи партій, за які б варто було голосувати. Трагедія полягає ще й у тому, що тими небагатьма, хто прийде голосувати, керує не тільки громадський обов’язок, а й страх, що голос буде вкрадено (відповідно 45% і 33%).
Апатія взяла в полон не лише пересічних українців, а й народних обранців. А точніше страх перед народною апатією. Хвацькі мажоритарники вже завойовують електорат безвідмовним способом — традиційним продпайком. Партія регіонів вкотре дістала з передвиборчої кишені свою головну тему — закон про мови (у результаті — бійка в Раді). А плакати Королевської не намозолили очі лише сліпому. Однак народ відмовчується. Рефлексувати, наприклад, на мовний закон провладної партії в Києві прийшло близько тисячі людей.
Історія української байдужості, як не дивно, розпочалася водночас із здобуттям незалежності. Відколи міжусобиці поглинули й зруйнували Київську Русь, український народ боровся із загарбниками: як із зовнішніми, так і з внутрішніми. Наші пращури пронесли через віки українську мову, самобутню культуру й стійку ментальність. Наша історія рясніє прикладами національно-визвольних воєн, громадянської боротьби й легенд про незламність національного характеру. Навіть під час комуністичної чуми українці не відмовилися від ідеї омріяної держави. Достеменно відомо, що боротьба українців проти радянського ладу тривала понад десять років після здобуття перемоги у Другій світовій війні. Далі на теренах нашої країни й усього колишнього Союзу розгорнулися події, що ознаменували логічний розпад імперії. Здавалося, нарешті ми домоглися свого. Проте складається вражання, що динаміка боротьби й демонстрації національного характеру із 24 серпня 1991 р. знижується. Навіяна ворожою ідеологією віктимна лінія поведінки спонукає так званих патріотів оросити сльозою спогад про Майдан-2004 і продовжувати ховати суто український запал у поодиноких мушлях, мов у домовині. Байдужість — це своєрідний індикатор занепаду суспільства.
Сьогодні найбільше новин, пов’язаних із повстаннями, страйками й бойкотами, стосується насамперед... європейських благополучних, на наш погляд, країн! Чому німецькі студенти можуть вийти на вулицю й вибороти собі право на безплатну освіту? Чому грецькі пенсіонери страйкують тому, що їм не обіцяють підвищити пенсію через загальну економію? Невже вони погано живуть? Ні, секрет у тому, що вони живуть нормально й розуміють, чого вони варті. А не сидять голодні й бояться підібрати кинуту державою крихту: може, то не про їхню честь, не для них. Бідність — не вада, бідність — матір усіх вад, найстрашнішою з яких, на думку булгаківського героя, є страх. Страх сказати своє слово, висловити свою позицію.
Кажуть, хто не гнеться, той ламається. Однак Е. Хемінгуей вважав, що ми стаємо міцнішими в місці перелому. То, може, вже досить гнутися невідомо заради чого? Героями вважають тих, хто страждав за свою ідею. А тих, хто страждав за чужу, вважають рабами. Ми постійно шукаємо собі поводиря, але навряд чи готові блукати пустелею 40 років. Чи не час навчитися нести індивідуальну відповідальність як за свої вчинки, так і за власну бездіяльність? Настала пора якісного перевороту усвідомлення себе і своєї ролі в системі держави. Влада в руках народу 24 години на добу сім днів на тиждень, а не тільки під час виборів. Усе, що траплялося донині й станеться далі, — справа наших рук. Виправдання на кшталт «ці руки галочок не ставили», «ці ноги на виборчу дільницю не ходили» не діє.
Повертаючись до назви, хотілося б провести цікаву паралель між характером поведінки українців і поверховим оглядом одного з китайських релігійних учень. Як кажуть, думайте самі, вирішуйте самі. Згідно із основними положеннями даосизму, життя прибічника цієї релігії, що є водночас і філософією, повинне протікати шляхом найменшого опору. Ревний даос не повинен мати будь-яких амбіцій і пристрастей. Щоб запобігти останнім, вищезгаданий культ пропонує покинути навчання й зректися освіти. Слід цілком позбавити своє життя від раціонального й дати змогу підсвідомому у вигляді спонтанності й простоти взяти гору. Мислити ж потрібно трьома категоріями: пізнаваним Дао, яке не може бути вираженим, Де як шляхом пізнання Дао та У–вей — філософією невтручання. Сенс У–вею полягає в тому, що найкраща дія — бездіяльність. До чого схожа модель поведінки привела Китай, ми знаємо, лякає інше — мовчазна згода українців із такими принципами.
