Зовсім трохи залишилося до старту в Україні президентської виборчої кампанії. Десь неподалік маячить усе ще не зняте питання і про дострокові парламентські вибори. Щодо президентської кампанії, то вже зараз зрозуміло, що вона буде найцікавішою за складом учасників. Крім трійки «ВВЮ», що вже досить приїлася, де навіть діючому Президенту в його бажанні взяти участь у виборах навряд чи стане перешкодою його тривідсотковий рейтинг, у передвиборній гонці не виключена поява також екс-президентів Кравчука та Кучми. Недаремно вони останнім часом виявляють активне й, прямо скажемо, «батьківське» співчуття до того, що відбувається. Але крім усього іншого це ще й велика кількість представників вчорашньої НУ-НС, які досі перебували в тіні, м’яко скажемо, суперечливої фігури Президента Ющенка — такі, як Гриценко, Луценко, Яценюк та інші. Можливо, не було б у цьому списку нічого особливого, якби не присутність у ньому Арсенія Яценюка. На фоні загальної непопулярності діючих політиків він має, мабуть, найбільший рейтинг, що трохи випереджає навіть всенародного «паїньку» Володимира Литвина, чия цифра злегка набрала, швидше за звичкою, адже він виконує роль отакого чистильника рейтингів царственого тріумвірату.
Тож Арсеній Яценюк. Стало остаточно зрозуміло, що йому не по дорозі з кораблем на ім’я НУ-НС, який тоне. Не виправдав він, щоправда, прогнози тих, хто вважав, що невдовзі він вигідно себе продасть. Дещо більша, порівняно з іншими політиками, до нього лояльність громадян, що сформувалася вже до кінця минулого року завдяки серії знакових вчинків і висловлювань, через що багато в чому він став здаватися «білою вороною» української політики, унеможливила такий сценарій. Яценюк вирішив зробити ставку на власний проект.
Незважаючи на всі розмови про Фірташа як про гаранта фінансового благополуччя існуючого проекту «Фронт змін», так і майбутньої партії, очевидно, що грошей у Яценюка і його оточення небагато. Та й, як виявилося з ідейного модусу Арсенія Петровича, їх і не повинно бути багато. Якщо він щирий у своєму прагненні створити партію європейського зразка, таку, що формується «знизу», спираючись на справжній громадянський ентузіазм, то це варіант, хай як це цинічно звучить, більш економічний. Тут вам і самофінансування, і робота на громадських засадах, і членські внески. Цікаво, що партія ще не створена, а народу на сайті організації «Фронт змін» уже пропонують «скинутися» на неї, щоб уже з нуля так із нуля. У будь-якому випадку, що називається «в результаті» не повинна вийти КПРС — фантом, що страшить Арсенія Петровича в його починанні, що не має аналогів в Україні. І що ж, до Яценюка потяглися люди? А як же, потяглися. Переважно дрібний і середній бізнес, що до помаранчевої революції переживав натиск поборів, а після неї з образою поглядав на те, як зібрані з нього податки ділять крупніші «колеги». Що ж, заради однієї лише надії на зміну існуючого несправедливого устрою і скинутися не гріх. Та ще додати до цього одне з приміщень свого нехай і невеликого офісу, зробивши його «майбутнім штабом районної організації». І найголовніше — мати можливість раз на тиждень, після роботи або на вихідних збиратися з собі подібними під дахом, люб’язно наданим координатором Арсенія Яценюка, який є в кожному обласному центрі, щоб обговорити і внести свої пропозиції в програму майбутньої партії. Що ж, справді благий і благородний почин — зростити народну ініціативу! Не біда, що не зовсім народну (до речі, пенсіонерів і студентів, які несуть гроші, поки ще не видно)! Не біда, що «монстри» політичного олімпу, які відчули недобре, вже щосили готові розвернути свою «войовничу» вертикаль проти яценюківської горизонталі.
Це мене й насторожило, коли я особисто вирішив прояснити для себе природу майбутньої структури Яценюка на прикладі харківського «осередку», що формується. Постало питання: невже молодий політик, який мітить у загальнонаціональні лідери, існуючим політичним силам, нехай і «принципово та морально застарілим», пострадянським, але досвідченим у політичних баталіях і досить укомплектованим натовпами піарників-циніків, протистояти збирається мережею фан-клубів? Або він всерйоз сподівається на те, що вибори більше не проводитимуться за допомогою горезвісної «пачки гречки»? Адже за всіх розмов про загальне розчарування суспільством у діючих політиках, у нинішніх умовах це виллється не більш ніж у набивання собі ціни. Як то кажуть, що тепліше, ніж шуба? Дві шуби. Що краще, ніж пакет із гречкою? Два пакети з гречкою.
Бог із нею, з гречкою, але Яценюк у своїй ініціативі абсолютно забув про ті групи населення (щоб уже не казати «електорат»), які саме і здатні взяти цю саму гречку. І що тоді станеться з усією його ініціативою? Ні, якщо стоїть надзавдання: створити партію-переможця виборів, наприклад, 2016 року, то жодних проблем — ще є час. Але неспішність в умовах, коли конкуренти твоєї політичної сили, що ще навіть не відбулася, побоюються настільки, що, переоцінюючи твої можливості, вже здійснюють попереджувальні піар-маневри (від несерйозних, типу «кролик Сеня», здатних навіть зіграти на позитив, до більш «хардових», на зразок «другий Ющенко»), мене, відверто кажучи, розчулює.
Що ж, можливо, на 24-му році життя я донезмоги просочився цинізмом і не помічаю месіанської суті нового світоча української політики, висловлювання якого вже цитують його «симпатики». Але, як мені здається, безглуздо сподіватися на те, що ти зможеш зробити які-небудь кардинальні зміни в суспільстві з аматорами — довіра професіоналів усе ж коштує не в приклад дорожче. Так само як і не варто тішити себе ілюзіями, що така нехай і висока мета, як пробудження народної ініціативи, не вступить у дивний за наслідками і лубковий симбіоз із пострадянською свідомістю, де в результаті виходить такий собі контрольований креатив, а значить — практично все та сама КПРС.
Чомусь здається, що недалекий від розуміння цього й сам Арсеній Яценюк. А значить, біблійна заповідь «не створи собі кумира» набуває актуальності.
