«День» та особисто головний редактор Лариса Івшина є засновником Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді, що об’єднує мислячу молодь по всій країні.
«День» — це один із перших в Україні щоденних журналістських онлайн-ресурсів, що містить зокрема архів газети з 1997 року.
«День» — це ще й видана на дисках електронна бібліотека публікацій за 1997—1999 роки, яку Лариса Івшина часто називає «нашим алібі перед новітньою історією». Ми не боїмося своїх архівів.
«День» — це також історичний онлайн-журанал «Україна Incognita» (incognita.day.kiev.ua), який ми запустили зовсім нещодавно і який продовжує набирати обертів та постійно пропонує нові можливості для користувачів.
«День» — це щорічні масштабні міжнародні фотовиставки, які після прем’єри в Києві протягом цілого року мандрують Україною. Цього року буде представлена вже ХІIІ Міжнародна фотовиставка «День-2011».
«День» є засновником Премії імені Джеймса Мейса «Громадянська позиція», лауреатом якої вже стали Ігор Лосєв та Ігор Сюндюков. «День» — це газета, яка має пам’ять. Тому до 15-річчя ми видаємо міні-серію поштових марок «Видатні постаті «Дня».
«День» — це також робота з найпотужнішими університетами країни, яка постійно висвітлюється на шпальтах газети. Своєрідним проміжним підсумком цієї роботи стала книга Лариси Івшиної «Мої університети» (2006 р.).
До цього вже чималого переліку з часом додаватимуться нові ініціативи. Роботи в нашій країні вистачить ще не на одне покоління журналістів. Тому ми вітаємо з Днем народження «Дня» читачів газети, наших безцінних авторів та експертів, а також тих, хто протягом усіх цих років підтримував нас.
Приєднуйтесь!
КОМЕНТАРI
Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, економічний оглядач «Дня», працює в газеті з перших днів заснування:
— Людина живе доти, доки в ній іскриться любов. Мене радує, що це почуття в мене не в дефіциті. І одне з його використань — газета «День», в якій пощастило працювати з першого її дня, з першого її номера. Зі свого народження й до сьогоднішнього дня, до сьогоднішнього «Дня» наше видання несе читачам правду, об’єктивно й неупереджено викладає факти, дає різносторонні коментарі. Газета зобов’язана не лише встигати за своїм часом, а й випереджати його, ставити цілі, яких слід прагнути нашому суспільству, нашій країні. «День» саме цим і живе. І ми хочемо, щоб і наш читач зростав разом із нами і з кожним днем, з кожним «Днем» дедалі більше усвідомлював, що Україна — це він, це всі ми.
«Дню» виповнилося 15 років. Він на п’ять років молодше нашої Незалежності. Це випадковість чи тут криється якась закономірність? «День» — не метелик-одноденка, що легко з’являється на світ і майже тут же зникає, не залишаючи сліду на Землі. У нашої газети інша доля. Аби вона з’явилася, в країні, в суспільстві мали дозріти її читачі. І коли це сталося, вийшов у світ перший номер «Дня». І цього ж таки дня в наших стінах пролунало передбачення: «День» буде завжди. Ми в це повірили й віримо. Хай буде «День»!
Надія УШАКОВА, головний економіст ПрАТ «Українська прес-группа» (в «Дні» з 15 вересня 1996 року):
— Неможливо однозначно виміряти борозну, зорану газетою «День». Мені здається, за ці роки виконана величезна робота у відродженні пам’яті України про те, скількома багатствами — в усіх розуміннях цього слова — вона володіла, скільки цих багатств у нас зараз, і у формуванні на глибинному корінні нового суспільства. Головне, щоб молодь це підхопила. Якщо вона прийме цей посил через клуб інтелектуального спілкування, через читання самої газети, книжок, особливо останніх, то гордість за ту землю, на якій ми живемо, змусить їх інакше триматися в європейському й світовому просторі.
Валерій КОСТЮКЕВИЧ, кореспондент «Дня» в Житомирській області:
— Із «Днем» я почав співпрацювати майже з перших випусків газети. Спочатку як позаштатний кореспондент. І якщо не у вересні, то в жовтні 1996 року (інтернет-версії того періоду немає, тому уточнити складно) було опубліковано мій матеріал про перше в Україні легальне всиновлення дитини іноземцями за участі щойно створеного спеціального департаменту в одному з міністерств і на підставі нових законодавчих актів. Це відбулося в Житомирі, в обласному будинку дитини. Той матеріал мені запам’ятався особливо. Уже тоді стало зрозуміло, що «День» не є і не стане такою собі звичайною газетою із стандартними нарисами про життя-буття. Планка відразу була задана висока. Із приходом на початку 1997 року до керма редакції Лариси Олексіївни Івшини чітко окреслилась позиція: «День» є газетою цінностей, цінностей незалежності України, цінностей національних, моральних, демократичних. Такою вона залишається й зараз. Звісно, не оминаючи принципу обґрунтованості своєї позиції фактами. «День» усі ці п’ятнадцять років на ґрунті реалій намагався і домагався виходу на принципові узагальнення. І по праву посів найвищі позиції в медійному світі України.
Іноді сам ставлю собі запитання: як «День» зміг вистояти? Але ж вистояв. Крім того, став справжньою школою журналістики. У такі дні прийнято вітати іменинників (чи ювілярів) — кому як подобається. Я можу сказати словами, які стали в певному сенсі нашим гаслом: хай завжди буде «День»! Той «День», із яким з’вязано 15 років мого життя. Дуже важливих і яскравих років.
Микола СЕМЕНА, власний кореспондент у Криму (в «Дні» з 1999 року):
— На мою думку, за ці 15 років докладено колосальних зусиль для формування національної ідентичності українців. Саме ця спрямованість, цей непохитний поступ і бойова позиція газети дозволили сформувати чимале коло однодумців, які прагнуть пізнати своє минуле й готові будувати власне майбутнє в державі Україна.
Вадим РИЖКОВ, власний кореспондент «Дня» у Дніпропетровській області, співпрацює з газетою з першого номера:
— У це важко повірити, але з моменту виходу першого номера нашої газети минуло півтора десятиліття. Час минув так швидко, що інколи здається, ніби це було вчора. Згадую свою першу публікацію в «Дні» на таку суто «дніпропетровську» тему — про ракетно-космічний «Південмаш» і його легендарного директора Олександра Макарова. У той час Дніпропетровськ називали «кузнею кадрів», а Україну очолювали два знамениті земляки — президент Л. Кучма і прем’єр П. Лазаренко. Хочеш не хочеш, а будь-який дніпропетровський власкор тоді опинявся в самому «епіцентрі» подій. Поява газети «День» без жодного перебільшення стала помітним явищем у медіапросторі України. Згадую, як опозиційне видання почало швидко набувати авторитету і популярності у читачів, особливо, після того, як редакцію очолила Лариса Івшина. Всього лише через півроку «День» вже не потребував особливих рекомендацій, а номери газети швидко розкуповувалися в дніпропетровських кіосках. У ті часи мій робочий день нерідко починався телефонним дзвінком з обласних або міських інстанцій з гнівним розбором чергової публікації. Щоправда, до «Дня» традиційно ставилися з повагою, як до респектабельного і впливового видання, яке кладуть на стіл перших осіб держави і яке уважно читають в уряді та у Верховній Раді. Не погрішу проти істини, якщо скажу, що газета «День», в якій мені пощастило працювати з талановитими колегами, за минулі роки не лише зберегла своє обличчя як суспільно-політичне видання, але й стала одним із центрів інтелектуального спілкування для української інтелігенції. На мій погляд, це вигідно вирізняє наше видання, яке посідає державницькі позиції, на загальному фоні вітчизняних ЗМІ.
Галина ІВАСЮК, лікар-невропатолог, сестра легендарного українського композитора Володимира Івасюка, читачка «Дня» з першого номера:
— Газету «День» читаю від дня її виходу і до сьогодні. «День» — одне з небагатьох видань, котре не скотилося до жовтизни, бульварщини. Залучає до дискусій на своїх сторінках розумних, освічених людей, а особливо — професорсько-викладацький склад Києво-Могилянської та Острозької академій. Особливе значення для мене має сторінка «Україна Incognita». Я завжди цікавилася історією України, але, на жаль, за браком часу не завжди можу дістатися витоків. І в цьому мені постійно дуже допомагає «День», розповідаючи про такі нюанси, про які ми, пересічні читачі, навіть і не чули! А ще дякую газеті «День» за чудові книжки з «Бібліотеки «Дня». З нетерпінням чекаю презентації вашого нового видання — книжки «Сила м’якого знака» на Львівському форумі видавців.
Зенон ДМИТРОВСЬКИЙ, доцент кафедри журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Насамперед «День» для мене — це газета, яка від самого початку свого існування була пройнята духом держави. Мабуть, через це її можна вважати, з одного боку, вільнодумною, з другого — плюралістичною. Вона завжди об’єднувала суспільство. Особливо хочу підкреслити актуальність тем, котрі висвітлював і висвітлює на своїх шпальтах «День», а також власну позицію «Дня» щодо проблем. Особливо наголошую на глибокій аргументованості матеріалів.
«День» упродовж усіх років свого існування захищає національну гідність, право на рідну мову, культуру.
І ще таке емоційне враження: газета не йде поруч із читацькою аудиторією — йде попереду читача, тому сприяє мисленню.
Читачі через матеріали газети «День» сприймають світ, і це справді так! «День», на мою думку, репрезентує інтелект громади.
Іван ДРОБОТ, директор Інституту філософської освіти і науки Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова, доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, читач «Дня» з першого номера:
— По-перше, для мене особисто (думаю, не тільки для мене) завжди, протягом усіх цих 15 років було дуже важливо те, що газета і своєчасно, і гостро відгукується на ті соціальні проблеми, які турбують українську та світову громадськість. Багато в чому газета навіть іде на випередження.
Другий момент, який для мене важливий: у газеті працюють професійні й незаангажовані журналісти.
Третє, що я хотів би відзначити: для мене як історика, культуролога надзвичайно цінно й важливо, що в газеті публікуються глибокі, часто невідомі сьогоденню, засновані на архівних матеріалах історичні розвідки.
Окрім того, у вас дуже серйозний головний редактор. Не всі мають таку силу і снагу, щоб порушувати гострі суспільні проблеми.
Микола ЛАЗАРОВИЧ, докторант Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, кандидат історичних наук, доцент кафедри документознавства, інформаційної діяльності та українознавства Тернопільського національного економічного університету, заслужений працівник освіти України:
— Оскільки я читаю «День» із першого номера, то можу відзначити, що з самого початку газета пішла демократичним шляхом, і відразу захотілося їй повірити. Та й до сьогодні вона залишається демократичним виданням. «День» дуже великого значення надає історичному ракурсу й розуміє той факт, що без минулого майбутнього немає. Я би сказав, що газета «День» асоціюється в мене з Євгеном Марчуком у тому плані, що коли він наважився йти у президенти, то ця газета його діяльність висвітлювала. Ну, і скажу, що й я у деякій мірі чимось намагався прислужитися, розробивши певний сценарій його передвиборної кампанії в Західній Україні, бо розумів, що на той час Євген Кирилович був єдиною людиною, яка могла повести Україну кращим шляхом. На жаль, цього не сталося. Щодо сьогоднішнього «Дня», то я би сказав, що газета «День» інколи, можливо, навіть ходить по лезу. Для суспільства «День», я думаю, значною мірою означає те, що і для мене. Але, на жаль, багато людей не читають газет. Вони дивляться передачі по телебаченню, які лише, так би мовити, «оболванюють». Але якби народ більше читав «День», то, думаю, було би й більше відповідальності, людина би більше думала, бо ця газета вчить думати. Умовно поставивши на терези 15-річчя «Дня» і 20-річчя Незалежності України, стає зрозумілим, що на сьогодні «День» значно випередив Незалежність. Але хотілося б, щоб і суспільство було на тому рівні, на якому знаходиться газета «День».