Хтось вважає, що Україна переживає нову потужну революцію, а хтось не вірить у зміну системи. Для когось Майдан став новою Запорізькою Січчю, а для когось — новою моделлю країни. Одні чекають на нову політичну силу, тим часом як інші закликають будувати громадське суспільство на горизонтальному рівні. Для одних Майдан — це шанс захистити свої права, тоді як інші вважають, що це — «дерибан» країни, намагання скористатись вигодою із ситуації... Утім, усі одностайні в одному — країна переживає знаковий момент у своїй історії. Тож «День» звернувся до людей різного віку, різних соціальних статусів і з різних куточків України з єдиним запитанням: «Що зараз відбувається у країні?».
«ПЕРЕФОРМАТУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ В ГРОМАДЯН»
Іван ХМІЛЬ, священик УГКЦ, Рівне:
— Люди усвідомили, що від кожного з нас залежить наше сьогодення та майбутнє. І за це потрібно боротись і не боятися доводити свої переконання. Не партії, не політики, а громадяни України сьогодні вирішують майбутнє України. Становлення громадянського суспільства — основне досягнення Євромайдану.
«ТРАНСФОРМАЦІЯ З КОЛОНІЇ В КРАЇНУ»
Алла РИБІЦЬКА, співзасновниця галереї-книгарні «Чорна ящірка», Дніпропетровськ:
— Насправді те, що відбувається, це не якась окрема ситуація чи подія. Це радше продовження процесу, який триває ще з кінця 1980-х і ніяк не завершиться, то вщухаючи, то вибухаючи, — це трансформація з колонії в країну, це безперервна боротьба за право бути незалежними. Просто ця боротьба щоразу набуває нової якості — змісти вдосконалюються і краще артикулюються. Тому я розглядала б це як виток еволюційної спіралі, яку проходить українське суспільство.
Єдиною константою протистояння протягом усього часу залишається почуття гідності. Приходить усвідомлення: щоби контролювати владу — найперше необхідно контролювати і поважати себе та одне одного.
Львів — це наш вогненний нерв патріотизму, але ж не забуваймо, що свого часу найжорстокіші репресії радянського режиму, Голодомор, масові виселення припали якраз на східні та південні області країни — власне, за непокірність українців тодішній владі, невизнання Радянського Союзу. Тому доречно сказати: легко бути патріотом у Львові, а спробуйте побути українцем на півдні чи сході... Проте це зробило нас витривалішими, затятішими і, можливо, прагматичнішими.
Дніпропетровськ не залишився осторонь Євромайдану. Так, ми рідко виходимо на протестні акції, але причиною цього здебільшого є або неефективність, або їх незрозумілість для пересічного жителя сходу. Адже в Дніпрі був 1991 рік, була «Україна без Кучми», у нас стояв помаранчевий Майдан...
Сьогодні Дніпропетровщина навряд чи палко підтримує ідею євроінтеграції, але вже точно не прагне в тайожно-газову трубу. Нам хочеться утвердження справжніх європейських цінностей в Україні — рівність усіх перед законом, можливість займатися власним бізнесом, здобувати гідну освіту... Ми прагнемо Волі!
«З’ЯВИЛОСЯ ТЕ, ЧОГО НЕ БУЛО ДУЖЕ ДАВНО — НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ»
Тарас БІЛКА, музикант, Запоріжжя:
— У молоді прокинулася свідомість і з’явилося те, чого не було дуже давно — національна ідея. Люди стали більш дружніми, разом виступають у прагненні свободи. Мені здається, що цей Майдан, не тільки у Києві, а й на місцях, показав, що ментально ми — Європа, а не Азія. Я бачив інфографіку, яка показувала області України, де громадяни активно підтримують Майдан. Такі позначені жовтим кольором, а решта — синім. Так-от, південний і східний регіони виявилися в синьому кольорі, а Запоріжжя серед них — у жовтому. І це дуже символічно, адже у нас є Хортиця, яку ми точно не віддамо. Зараз молодь стала більш рішучою та сміливою, навіть попри заборони в університетах. Студентів активно «пресували», змушували чистити свої профілі в соціальних мережах, видаляти записи й фото на тему Євромайдану. Та всі ці заборони анітрохи не подіяли, і на марш протесту студентів вийшло дуже багато молоді. Вони вже не такі мрійливі романтики, як 2004 року. Тоді це була, по суті, велика «тусовка», а зараз люди виходять захищати свої права. Головне, що люди показали, які вони волелюбні, й не погодяться бути рабами.
«КРАЇНА В МЕЖАХ ОДНІЄЇ ПЛОЩІ»
Катерина СЕРГАЦКОВА, журналіст, Сімферополь:
— Те, що зараз відбувається, — це масовий протест проти невігластва, марнослів’я, короткозорості й лінощів — тих якостей, які, на жаль, складають образ української влади, причому цей образ не стосується лише Януковича та Азарова. На дошці ганьби — і дрібні чиновники, які тупо й беззаперечно виконують накази керівництва, і міліціонери, які вважають хабарі нормою, і вахтерки-цербери, і лікарі-аферисти, і різні інші подібні персонажі... Мабуть, зараз Майдан представляє модель тієї країни, в якій ми хочемо жити: країни, де чисто, де не грубіянять, де розвинута взаємодопомога, де бізнес — важлива частина розвитку суспільства, де дотримуються права людини і можна не хвилюватися за свою безпеку. І якщо людям вдалося побудувати таку країну в межах однієї площі, то, може, у нас вийде реалізувати цю модель у масштабі одне до одного?
«МЕТА — НАЦІОНАЛІЗУВАТИ ДЕРЖАВНУ ВЛАДУ»
Завен БАБЛОЯН, перекладач та видавничий менеджер, Харків:
— Зараз відбувається протистояння свідомих громадян України її надмірному, абсолютно паразитарному і вкрай знахабнілому держапарату (і тих, кому його вдалося завербувати). Головна мета протестувальників — знову націоналізувати державну владу (зараз вона перебуває в приватній власності й передається «по вертикалі» в оренду) і змусити держапарат повернутися суто до виконання своїх функцій. Очевидно, ми не можемо далі жити в неофеодалізмі.
«КИЇВСЬКИЙ МАЙДАН — СУЧАСНА ЗАПОРІЗЬКА СІЧ»
Тарас, футбольний фанат, Хмельницький:
— Якщо коротко, то на мою думку, в Україні відбувається народний бунт проти того що називають «свавіллям влади», який підживлюється й використовується різними силами для своєї мети. Але, безумовно, у цій великій грі й у нас, народу, є свої інтереси. Тому для мене найголовнішим у цих подіях є те, що люди готові захищати свої права, власну гідність, здатні до самоорганізації, взаємодопомоги. Той, хто хоч раз побував на Запорізькій Січі сьогоднішнього дня — київському Майдані, назавжди змінив думку про своїх співвітчизників. І це, щонайменше для мене, — головний урок. Далі буде. Слава Україні!
«РЕВОЛЮЦІЯ ПРОТИ ЖЛОБСТВА»
Ілля СТРОНГОВСЬКИЙ, книжковий дизайнер, Житомир:
— Найголовніше, що зараз відбувається — це те, чого у нас досі ніколи не було: відбувається революція не за якусь конкретну силу чи лідера, а проти жлобства. Ми є свідками того, як нація втомилася жити за накинутими «совком» правилами. Як тільки відбудеться логічне завершення певного етапу Майдану, дуже багато людей побачить, наскільки вони змінилися внутрішньо. За цілу добу чергування на Майдані мені жодного разу не наступили на ноги. В Житомирі, наприклад, я не можу зайти в жоден громадський транспорт, щоб мені не наступили на ноги. Це такий разючий контраст, коли весь цей загал людей іде тобі назустріч та усміхається! Хоча житомирський Євромайдан мене здивував. Ми завжди були надзвичайно інертним містом, але останні події показують, що зрушення проникають навіть до нас. Ще одна важлива річ — відбувається самоусвідомлення молоді, яка передає це усвідомлення старшим поколінням. Цей процес не може завершитися сам по собі — має або змінитися уряд, або з’явитися політична сила, яка зможе легітимно перемогти на виборах. Майдан показав, що нам потрібно міняти не тільки владу, а й опозицію. Мені здається, що паростки нової опозиції уже пробиваються і проявляють себе зараз. Навіть за найгірших можливих сценаріїв у нас уже цього не забрати.
«КИЯНИ — НЕ ПАСИВНІ»
Оксана ЗАЄЦЬ, бухгалтер, Київ:
— Втома суспільства від здирництва, беззаконня, суцільної брехні та нездоланної дурості чинної влади пересилила традиційний український конформізм. Простими словами: задовбали! Користуючись нагодою, хочу відповісти на закиди співвітчизників із західних областей: ми, кияни, — не пасивні і завжди, до речі, починаємо першими!
«БОРОТИСЯ ДО ВІДСТАВКИ ТЕПЕРІШНЬОЇ ВЛАДИ ТА ПЕРЕОБРАННЯ НОВОЇ НА ВСІХ РІВНЯХ»
Олексій РУДИЧ, програміст, Київ:
— Я би сказав, що в українського народу увірвався терпець. Беззаконня, яке панує в нашій країні довгі роки, з яким теперішня система влади і не збирається боротися (позаяк вона думає лише про власні інтереси), підняло наш народ із колін, щоб показати свій протест у мирний цивілізований спосіб. Як бачимо, цю систему викорінити буде дуже непросто. Але дедалі більше щирих українців розуміють, що в цій ситуації залишатися байдужим не можна! Тому значна їх частина готова боротися до кінця — до відставки теперішньої влади та переобрання нової на всіх рівнях!
«ПОДУМАТИ ПРО МІСІЮ УКРАЇНИ У СВІТІ»
Олена КАГАНЕЦЬ, менеджер із туризму, Київ:
— Вважаю, що зараз відбувається усвідомлення українцями себе як нації. Зараз триває свого роду цивілізаційний стрибок нашої країни в процесі пошуку своєї місії та свого місця у світі. Відмова від підписання Угоди про асоціацію була лише каталізатором, який підштовхнув нас переосмислити багато важливих речей. Гадаю, сьогодні українці вийшли на вулиці навіть не так заради того, щоб продемонструвати свій європейський вибір, а радше, щоб показати, що ми — нація сильних людей. Сподіваюся, що ці події підштовхнуть філософів, політологів, юристів, державотворців подумати про місію України у світі. Я ж переконана, що українці — самостійна, здорова і дуже перспективна нація, яка аж ніяк не повинна бути «під кимось».
«СПРОБА НОРМАЛЬНО ЖИТИ»
Тетяна САМЧИНСЬКА, видавець, Київ:
— Наразі триває спроба людей спільними зусиллями реалізувати своє право на нормальне, гідне життя — без страху за власне майбутнє. Але цю спробу зверхньо й нахабно ігнорує державна влада, яка взагалі повинна це право забезпечувати.
«ПОЛІТИКА УЖЕ ДАВНО ПЕРЕТВОРИЛАСЬ У ДЕШЕВЕ ТЕЛЕШОУ»
Вікторія ІКРОВА, аніматор, перформер, м. Рівне:
Україна отримала те, що хотіла – кулак, який вирішуватиме все за громадян, бо їм ліньки думати власними головами. Політика уже давно перетворилась у дешеве телешоу, і мене дивує, що старші люди у неї ще вірять. Звичайний люд сподівається на виграш у формі свободи і перспектив, а насправді отримає лише президента, можливо, із милішою фізіономією. В України якась карма: повставати, отримувати свободу і «злити» її. Шкода, що абсолютна більшість стоїть на майдані за Євросоюз, але нічого про нього толком не знає. Люд стоїть за безвізовий режим і сподівання на великі зарплати, ось і все. А щодо ідеї вільної України – ніхто ж не має уявлення, якою вона має бути. На жаль, народу бракує практичної освіти (як вибирати владу, як відслідковувати її діяльність, абощо) і справді єдності. Особисто мене немає на жодному із майданів України. Такі як я, витрачають час на пошук шансів виїхати за кордон замість того, щоби змінювати щось на краще у своїй країні. Шкода, але я просто не знаю, яким має бути те «краще».
«ПОТРІБНА ЛЮСТРАЦІЯ І ПОВНА ЗМІНА УСЬОГО СУСПІЛЬСТВА»
Алік ОЛІСЕВИЧ, хіппі, м. Львів:
Якщо говорити «їхніми» словами, в Україні зараз відбувається «беспредел». Влада зрозуміла, що вона втрачає ґрунт під ногами, і намагається будь-якими засобами – законними і не законними – утримати свої позиції. Виявилося, що розмовами про євроінтеграцію народ тільки дурили. Тож люди вийшли на вулиці, а бензину в вогонь підлили, образно кажучи, ніч 30 листопада і події 1 грудня на Банковій. Люди хочу мати певність, що вони безпечно можуть гуляти ввечері на вулиці, що їх не будуть ні за що арештовувати, що за отримання робочого місця не треба буде платити хабарі. Люди вийшли проти беззаконня. Дев’ять років тому ми мали надію на політичних лідерів, тепер же ми у них розчарувалися. Нам потрібна люстрація і повна зміна усього суспільства, і не якимись напівмірами. Щоби люди, які віддавали накази 30 і 1 числа подали у відставку із подальшою забороною займати державні посади. Нам потрібен новий парламент, можливо, сформований через мажоритарну виборчу систему, щоб унеможливити потрапляння «тушок». Нам потрібно створювати громадські організації, які контролювали б роботу владних структур, які ми ж і оберемо. Сподіваюся, усе це не залишиться на місці, як сталося у 2004 році… І попри всю цю ситуацію, я залишаюся оптимістом, і вірю, що сили добра переможуть цю машину.
