Учора прем’єр-міністр України Віктор Ющенко в інтерв’ю журналістам заявив, що його симпатія стосовно кандидатури на посаду віце-прем’єр-міністра з питань ПЕК сформувалася. Вiн повідомив, що провiв консультацiї в урядi й подав визначену кандидатуру Президенту України Леонiду Кучмi, наголосивши, що «найближчим часом очiкує на пiдтримку цiєї кандидатури». Водночас В.Ющенко вiдмовився називати прiзвище цiєї кандидатури, повідомило агентство УНІАН. В світлі недавніх заяв прем’єра про можливі переговори з парламентською більшістю щодо створення коаліційного уряду, виникає запитання: чи була кандидатура, що так сподобалась В. Ющенковi, обговорена з лідерами більшості? Як повідомила прес-секретар прем’єра Наталія Зарудна, вчора мали розпочатися консультацiї В. Ющенка з рядом парламентських груп і фракцiй з широкого кола питань спiвробiтництва уряду i парламенту. Прес- секретар не виключила, що пiд час проведення консультацiй представники фракцiй вноситимуть свої пропозицiї щодо кандидатур на посади в урядi. Крiм того, висловила думку Н.Зарудна, на зустрiчах можуть бути обговоренi перспективи створення коалiцiйного уряду, проте поки вiдсутня вiдповiдна законодавча база для його створення, тому не виключено, що на консультацiях обговорюватимуться питання пiдготовки такої бази. Ще раз про коаліційний уряд і можливості його створення в умовах сучасної політичної ситуації в нашій країні — в коментарях політиків та політологів.
Вадим КАРАСЬОВ, політолог, Національний інститут стратегічних досліджень:
Звертання В. Ющенка до проблеми коаліційного уряду демонструє — ідея коаліційного, політично відповідального уряду поступово опановує «політико-елітною масою». Зрозуміло, відповідні заяви прем’єр- міністра можна розглядати і як раціонально мотивовану зміну адміністративно-бюрократичних активів на політичну підтримку (чим займалися із змінним успіхом і попередні прем’єри). І все-таки безперечно — існує запит серед більшості політичної еліти на формування парламентського кабінету.
Однак у проблеми кабінетних коаліцій є ряд тематичних констеляцій, пасток і ризиків політико-технологічної властивості, які повинні бути експліковані і враховані в дизайні коаліційного уряду.
1. Завжди, коли формується коаліційний Кабінет, потрібно відповісти на запитання: чи увійдуть лідери фракцій в коаліційний уряд чи туди будуть делеговані представники фракцій? Коаліційний уряд — як правило, уряд партійних лідерів. Партії несуть повноцінну політичну відповідальність за той або інший напрям діяльності Кабінету. Досі при обговоренні проблеми коаліційності питання не розглядалося саме в такому технологічному руслі. Тому в результаті може сформуватися не коаліційний уряд політичних партій, а «уряд партійних комісарів», делегатів від фракцій. Але це далеко від парламентського кабінету класично європейського зразка.
2. Що, власне, витікає з першого — чи буде цей уряд експертів від партій або Кабінет партійних політиків? Або деякий «мікс» того і іншого? Тобто, зрештою, кабінет технократичної коаліції чи партійної? Знову таки, класичнийпаттерн коаліційного кабінету — це політичний Кабінет Міністрів, який несе політичну відповідальність перед виборцями за свою діяльність.
3. Коаліційний кабінет — це парламентський кабінет, але не кабінет при парламенті. Тому для створення повноцінного коаліційного кабінету необхідна не тільки участь у ньому лідерів партій, але і зміна структури виконавчо-законодавчих відносин на користь Уряду, забезпечення домінуючої ролі кабінету на законодавчому порядку денному і т.д. Зрозуміло, що для цього необхідні глибокі зміни в структурі і регламенті діяльності виконавчої і законодавчої влади, і без таких змін можлива лише «виконкомівська» модель уряду — технічно-господарського органу при ВРУ.
4. Чи будуть партійні платформи пов’язувати тих або інших представників фракцій в Кабміні? Чи посадова особа буде нести індивідуальну відповідальність за кабінетну діяльність? Якщо врахувати, що діяльність більшості фракцій пов’язана не стільки з партійною платформою, скільки з ситуативними інтересами економічного профілю і лобіюванням перерозподільних проектів і т.п. — таке запитання цілком доречне.
5. Чи не відкриє передчасне, теоретично і процедурно непродумане формування урядової коаліції дорогу оформленню і легалізації політичних машин — інструментів призначення близьких політиків на адміністративні посади для формування власних клієнтських мереж з політиків, бюрократів, виборців; коли адміністративні посади будуть орієнтуватися не на виробництво суспільних послуг, а на електоральну підтримку патронажних партій, а кабмінівські пости будуть розглядатися з точки зору наповнення передвиборчого портфеля ресурсів партій і груп інтересів?
6. Що пов’язане з пострадянським феноменом «напівпартій». Більшість українських партій частково легалізуються як класичні партії з опорою на ідеологічні платформи, але часто діють як «співтовариство інтересів» або як групи тиску. Тому у разі формування урядової коаліції є ймовірність «колонізації» виконавчої влади групами тиску і спецпроектів. У результаті витрати політико-економічної і технологічної модернізації будуть ставлені суспільству замість того, щоб бути покладеними на інсайдерів системи.
Генезис вищенаведених ризиків пов’язаний з тим, що інституційно, структурно і політично ми не готові до формування класичного коаліційного уряду. Мова, можливо, може йти про різні форми напівкоаліційності. Але, враховуючи ризик перетворення КМ в коаліцію різних груп тиску лобістських інтересів, не можна виключати необхідність певної автономізації уряду від груп тиску з тим, щоб перенаправляти потоки урядової політики від локальних завдань політичного виживання і партійних конфліктів-узгоджень на загальнонаціональні завдання модернізації і активізацію національних стратегій розвитку.
Для повноцінного входження в урядову коаліційність необхідне прийняття інституційного законодавчого пакету, законів про КМ, про політичні партії, про вибори, про регламент ВРУ і ін., в яких повинні бути передбачені міцні структурні і інституційні основи для ефективного коаліційного партійного кабінету, що несе політичну відповідальність перед виборцями.
Що стосується ситуаційного зрізу, пов’язаного з тим, як далі буде проходити узгодження інтересів прем’єр-міністра і парламентських інсайдерів, то навряд чи можливий довгостроковий союз, навіть у випадку, якщо ПМ піде на нові призначення. Принаймні персональна політична доля прем’єр-міністра буде залежати не стільки від того, чи буде його кабінет напів-, не- чи коаліційним, скільки від інших політичних резонів і розкладів
Борис СОБОЛЄВ, президент Першої інвестиційної групи, колишній заступник міністра фінансів:
— У нашій правовій системі уряд не є самостійним чинником політичного життя, не має самодостатнього значення, він завжди відчуватиме вплив і Президента, і Верховної Ради. Тому я не став би перебільшувати його значення.
Капітан команди, тобто прем’єр-міністр, однозначно має сам вибирати структуру, кандидатури й нести відповідальність. Якщо ж сили, представлені у Верховній Раді, претендують на своїх представниках в уряді, тобто на його коаліційності, то відповідно, вони мають відповідати за цих представників. А такої відповідальності з боку тих, хто хотів би делегувати своїх представників, не існує.
Цей уряд має бути урядом однодумців. У цій же команді однодумців Ющенка, тих, хто вірить у результат, готовий жертвувати собою, підставляти плече, а не ногу, не так багато.
У кожній парламентській фракції існує брак кадрів. Важко назвати таку комбінацію, яка б навіть за освітою, не кажучи про досвід, була б готовою вже на цьому рівні виконувати необхідні функції. Йдеться про те, що сьогодні уряд вже перейшов у своїх діях від елементарної арифметики до алгебри. І дуже важко назвати когось, хто міг би відповідати цим критеріям. Зараз все може йти ситуативно, шляхом помилок і проб.
Чи міг би я повернутися до цього уряду? Напевно, так. Але тільки за умови, що я мав би певний контракт, як на будь-якому підприємстві чи компанії, щоб я чітко знав, за що відповідаю, за що саме мене може бути звільнено.
Загалом я сприймаю ситуацію оптимістично. Напевно, й надалі триватиме кропітка невдячна робота, навіть самопожертва уряду. Я вірю, що результати першого року нового тисячоліття будуть позитивними. Тільки потрібно досягти стабільності в економічних координатах, тобто в податковій сфері, дати промисловості те ж, що вже зроблено для села, нарощувати оберти в приватизації ПЕК.
Ігор ШАРОВ, керівник депутатської групи «Трудова Україна»:
— На жаль, в останній день голосування 6 ої сесії так і невдалося включити до порядку денного ВР проект Закону України «Про парламентську більшість і парламентську опозицію», який безпосередньо покликаний закласти підвалини під формування коаліційного уряду.
Цей законопроект став жертвою політичного протистояння, що запанувало останніми тижнями в нашому парламенті. Та я переконаний, що насправді потреба прийняття закону про парламентську більшість конче назріла, тому парламент до нього ще повернеться і обов’язково найближчим часом ухвалить.
За моїм прогнозом, уже в першому півріччі цього року ми матимемо прототип уряду на коаліційній основі. У цьому уряді «Трудова Україна» готова взяти участь, поповнивши його кадровий потенціал, адже наша група і партія, в тому числі й кадри на місцях, об’єднують навколо своїх ідей дуже серйозних фахівців. Зокрема — з економічних, бюджетних, соціальних питань, зі сфери реформування паливно- енергетичного комплексу...
Ще більш актуальним стає це питання зараз, коли, незважаючи на багато позитивних моментів роботи уряду, в його складі помітні певні кадрові прорахунки, які якнайшвидше потрібно виправляти.
