Сфера уваги рубрики «ПОЛІТІКА.UA» — «Політика в Інтернеті» і «Інтернет у політиці». Тут буде представлено огляди інформаційно-аналітичних сайтів, котрі дуже зацікавлені подіями в українському політпросторі. Природно, ніяк не можна залишити обіч самі сайти політиків і політичних партій. Незважаючи на те, що багато які з них уже декілька місяців не оновлюються, проте вони вже ввійшли до історії українського політичного Інтернету. Більш того, вони зафіксовані там (страшно навіть сказати) назавжди. Принаймні, тут діють якісь інші категорії часу — оскільки в Інтернеті немає навіть миті між минулим і майбутнім. Тепер політик, політична партія, стаття політичного журналіста повністю зникнути не можуть ніяк — вони житимуть вічно. У віртуальному просторі.
З кожним днем політика й політики все впевненіше перебираються в Інтернет і займають там вільні ніші. Благо, чого-чого, а вільного місця в Павутині, і зокрема, її українській зоні більш ніж достатньо. Причому темпи політекспансії у віртуальний простір мало назвати приголомшуючими. Це просто шалені темпи.
Ще рік тому російський часопис «Новое время» передбачав, що не за горами той час, коли Мережа впливатиме на політику. Цей час точно був уже дуже близько, біля дверей. Якраз минулого року і почалося проникнення політики до нового виміру. Цій обставині чимало посприяли президентські вибори. Саме кандидати на посаду президента стали піонерами, що освоюють дикі прерії віртуального простору. Точніше, їх політичну зону. Згодом до них приєдналися інші «вiдомі партійні та державні діячі». Мабуть, тоді лише деякі з них усерйоз задумувалися над тим, що в недалекому майбутньому Мережа має непогані шанси стати черговим «найважливішим із мистецтв». Решта обзаводилася власними сайтами, почувши краєчком вуха останній «писк» російської політмоди, «на всяк випадок, щоб було» і под.
Проте за цей рік політика міцно освоїлася в Інтернеті. Але це означає, що й Мережа своєю чергою починає впливати на політичну реальність, змінюючи її контури і міняючи їх у бік... У який бік? А ось це якраз поки що невідомо. Політики, політичні партії і політичні журналісти, що працюють у Мережі, мабуть, не прораховують, як їх діяльність вплине на політикум і на електорат. Думаю, що в них це не вийшло б навіть при всьому бажанні, тому що аспекти впливу Павутини на психологію людей, їхнi уявлення про навколишній світ, на їхнi стосунки один з одним (в тому числі, і в політичній сфері) досі маловивчені.
Про Інтернет часто говорять з деяким містичним жахом, який виникає від близькості чогось неймовірно величезного, незнаного і величного. Мені здається, що від апокаліпсичних мережних прогнозів і есхатологічних мережних очікувань час уже перейти до локальних досліджень окремих ділянок цього простору, для початку просто відстежуючи їх стан. А потім вже виявляючи закони, за якими живе українська політика у всесвітнiй Павутинi. Тим більше, що звичайний інструментарій для вивчення мережного життя пасує далеко не завжди — тут діють свої норми і правила. Саме тому має сенс бiльш уважно придивитися до того, в що перетворилася українська політика, потрапивши до нового середовища.
РОСIЙСЬКИЙ ВЕКТОР В УКРАЇНСЬКIЙ ПОЛIТЗОНI
На цій мажорній (для політиків і дослідників їхньої діяльності) ноті перейдемо до наших приземлених справ. Головною політичною новиною для інформаційно-аналітичних сайтів, мабуть, стали підсумки візиту Анатолія Зленка до Москви. У принципі, практично всі мережні видання писали про підсумки цієї зустрічі приблизно за однаковою схемою: основні тези інтерв’ю російського віце-прем’єра Віктора Христенка російській же газеті «Ведомости» + підсумки візиту «за Зленком» + пара своїх думок із приводу. Відповідно, більшість описів трохи схожі один на iнший. Хоч «обличчя не загальний вираз» усе ж відчувається саме завдяки останній складовій.
«Корреспондент.Net» (www.korrespondent.net) звертає увагу на те, що новий міністр, на відміну від свого попередника, у відносинах з Росією «пішов іншим шляхом»: «Зленко добре запам’ятав помилки свого попередника за посадою Бориса Тарасюка, якого звинувачували в «прозахідній» політиці, особливо — «пронатовській» діяльності, яка дуже роздратовувала Росію. На самому ж початку візиту «новий-старий» міністр постарався якомога швидше переконати Росію у своєму доброму ставленні, попутно покритикувавши попередника». Вельми своєрідно видання прокоментувало заяву російського міністра Іванова про те, що переговори пройдуть в такому ж дусі і атмосфері, як і недавня зустріч президентів у Сочі: «за підсумками зустрічі Леоніда Кучми з Путіним російська преса розміщувала статті, заголовки яких явно були покликані відбити дух переговорів. Наприклад, російська «Независимая газета» розмістила матеріал під символічною назвою «Вся погода робиться в Кремлі». Але про це під час переговорів не згадували».
Більш того, якщо судити за висловлюванням глави МЗС, все було з точністю до навпаки: українська сторона генерувала пропозиції, а російська їх із вдячністю слухала. Переговорний підсумок «від Зленка» спробувала розшифрувати «ProUa» (www.proua.com). Сам підсумок вийшов доволі малозрозумілим: «Росія сприйняла нові ідеї й нові пропозиції України», які своєю чергою торкаються участі президентів обох країн «у заходах щодо залучення бізнесових кіл до вирішення ряду питань, що мають цілком практичне значення». Сердито! Зате переконливо й нічого напевно не зрозуміло — «ні так, ні ні». Так ось, «ProUa» (з посиланням на «незалежних експертів») вважає, що «за цією загальною фразою міністра може ховатися цілком конкретна готовність української влади створити режим найбільшого сприяння для російського капіталу напередодні «великої» приватизації в Україні». Документальні підсумки візиту (протокол консультацій між МЗС двох країн і договір про співпрацю в галузі телебачення і радіомовлення) видання оцінює як «більш, ніж скромні».
«Українська правда» (www pravda com.ua) звернула увагу на «пошуки» в дипломатичній хореографії «нового-старого» міністра. Заяву А. Зленка про те, що відносини України з Росією є найбільшим зовнішньополітичним пріоритетом, «УП» назвала «дипломатичним реверансом»: «Міністр прислухався до різких слів Президента, який заявив у п’ятницю: сили, які виступають проти українсько-російської дружби, (дослівно) «треба взяти за комір і викинути на узбіччя». Правильно, нехай собі влаштовують там пікніки і не заважають з кожним днем міцніючій українсько-російській дружбі. «ProUa» своєю чергою зазначає, що ця дружба може обернутися загрозою для української незалежності: «кажучи про свою подальшу роботу на посту міністра закордонних справ, Анатолій Зленко назвав дуже важливим наповнення конкретним змістом великого українсько-російського договору. Що це означає в практичній площині і чим може обернутися для України, неважко передбачити, проаналізувавши події лише першого тижня повернення «блудної дочки» в лоно матінки-Росії після чергових поривів до незалежності».
Щось мені підказує, що тема українсько-російської дружби частенько фігуруватиме в цій рубриці. Зрозуміла річ: пріоритет номер один — це не жарти!
