— Чи вважаєте ви, що фракція блоку «За єдину Україну!» у складі 180 народних обранців буде монолітною і довговічною? І що, на вашу думку, може бути її «страховим полісом»?
— Я вважаю, що у політиці нічого довговічного немає. Це не кам’яні непорушні шедеври архітектури, які будують раз і назавжди. А про відносну стійкість тієї чи іншої політичної конфігурації можна говорити, виходячи із трьох складових. По-перше, наскільки враховуватимуться інтереси представників різних партій та підтриманих тими чи іншими партіями мажоритарних депутатів, що ввійшли до однієї великої фракції. По-друге, наскільки взагалi успішною буде діяльність великої фракції «За єдину Україну!» в парламенті, у тому числі й у реалізації амбіцій її членів. Я маю на увазі посідання ними різних керівних постів у структурі парламенту і парламентських комітетів. Нарешті, по-третє, наскільки ефективним виявиться те керівництво (одноосібне чи коаліційне), яке буде представляти фракцію і в екстравертних, і в інтровертних відносинах. Тобто як у взаємодії з іншими політичними партнерами, виконавчою владою, так і в об’єднанні і консолідації інтересів депутатів всередині фракції. Якщо ці три складові співпадуть хоча б частково, то можна говорити про досить вдале політичне об’єднання.
— В ефірі телеканалу ICTV ви сказали, що, якщо вашій фракції не вдасться домовитися з «Нашою Україною», більшість буде лівоцентристською. Чи можливі ще які-небудь варіанти?
— Є тільки два варіанти. Перший — більшість, створена на основі об’єднання фракції «За єдину Україну!» з фракцією блоку «Наша Україна». Друга, більш робоча схема, — це лівоцентристська більшість, побудована на базі фракцій «За єдину Україну!» та СДПУ(О) із залученням максимальної кількості мажоритарників та забезпечена, до того ж, співпрацею з комуністами. Зокрема, лідер комуністів Петро Симоненко говорив про те, що комуністи готові ситуативно створювати більшість, наприклад, «у питанні розподілу парламентських портфелів». Подальша робота парламенту покаже, яка з конфігурацій буде більш вдалою.
— А як на ваших намірах співпрацювати з Компартією відіб’ється будирування нею теми імпічменту Президенту?
— Комуністи вустами свого лідера Симоненко заявили про можливості ситуативної коаліційної більшості у питанні формування структури і розподілу точок впливу в парламенті. Таким непрямим запрошенням до співпраці можна скористатися.
— Головні, на ваш погляд, позиції, з яких необхідно домовлятися з блоком Ющенка? Які точки зіткнення? Це персоналії, кандидатури, законодавчі питання, реформи?
— Основою міцної домовленості між блоками «За єдину Україну!» і «Наша Україна» повинна, на мій погляд, насамперед, стати програма діяльності цих фракцій у парламенті, тобто той пакет законів, який необхідно розглядати і приймати у першочерговому порядку. Достатня близькість економічних аспектів передвиборних програм і однієї, й другої політичної сили говорить про те, що дана співпраця могла б бути не просто ефемерною, а дуже плідною та активною. Потім можна виходити на більш високі і якісні ступені домовленості, більш делікатні, тобто домовленості з питань про керівництво парламенту і парламентських комітетів. Але, маючи спільну програму, завжди легше домовлятися про критерії професіоналізму тих чи інших пропонованих кандидатур. Нарешті, могли б зміцнити цю угоду домовленості щодо взаємної підтримки і співпраці, спільної роботи у складі коаліційного уряду, включаючи розподіл міністерських портфелів.
— Як ви розцінюєте заяву Романа Безсмертного про те, що «Наша Україна» погодиться на співпрацю у разі задоволення її претензій стосовно постів в уряді?
— Для того, щоб отримати хоч щось, політична сила повинна зробити заявку на максимальну, нехай і недосяжну, кількість портфелів і владних позицій. У ході переговорів, відмовляючись від чогось, можна вийти на конструктивну домовленість. Мені здається, що саме таку «нащупывающую» мету переслідують заяви Романа Безсмертного, який визначає максимальну планку вимог, щоб потім мати майданчик для маневру за допомогою мінімізації своїх вимог і, природно, можливість прийти до згоди.
— Кого ви бачите у кріслах спікера і прем’єра?
— Щодо кандидатури спікера, то, я думаю, що у ВР є достатня кількість професіоналів, які могли б впоратися з цією роботою. А від фракції «За єдину Україну!», за логікою політичних подій, що розвиваються, на цю посаду повинен, просто зобов’язаний претендувати Володимир Литвин. Кандидатура прем’єра визначиться у процесі не тільки парламентських переговорів, а й, насамперед, переговорів парламентської більшості з Президентом.
— Чи повинен, на ваш погляд, парламент-2002 повернутися до питання імплементації рішень квітневого референдуму 2000 року?
— Він може повертатися до нього яку завгодно кількість разів. І будь-яке повернення буде більш безплідним і менш результативним, ніж попереднє.
— Але лідер вашого блоку, судячи з його заяв, думає інакше...
— Я висловлюю свою особисту думку. Я вважаю, що періодично повертатися до безперспективного питання — означає втрачати політичне обличчя, темп і якість у політичній діяльності.
